«Той самий шлях я вибрав би собі…».

«Той самий шлях я вибрав би собі…».

До 13-ї річниці від дня смерті Івана Гнатюка.

                                   З віком грань між ерами зітреться,

                                   Життя моє загубиться в імлі,

                                  Але у вічність проросте із серця

                                  Моя любов до рідної землі!

                                   І. Гнатюк 

Іван Гнатюк – людина багатогранного таланту: поет, есеїст, перекладач, громадський діяч.

Народився 27 липня 1929 року в селі Дзвиняча Кременецького повіту Волинського воєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) у бідній селянській сім’ї.

Після закінчення сільської п’ятирічної школи Іван Гнатюк вступив до Кременецького педагогічного училища. І тут був перший арешт.

Коли його арештували, йому було лише шістнадцять. З того часу й бере початок хресна дорога поета Івана Гнатюка. Тільки вірші давали силу жити і без надії сподіватися, бо живила серце безмежна любов до рідного народу і його безсмертного  слова. Жив і писав, всупереч нестерпним умовам, свавіллю концтабірного начальства, боровся зі страшними сухотами, що пожирали легені.

Йому як непокірному в’язневі довелося побувати в багатьох концтаборах: в Аркагалі, Аляскітово, Дебені, Холодному, Дніпропетровському, ім. Бєлова та ім. Матросова – аж до лютого 1956 року.

Після смерті Сталіна 6 лютого 1956 року був звільнений «как страдающий тяжелым недугом» – сухотами. І з цього часу життя Івана Федоровича було пов’язане із нашим містом Бориславом.

Повернувшись в Україну, перебував під постійним наглядом органів держбезпеки та їхніх таємних прислужників, довгими роками боровся з важкою недугою, не раз перемагаючи очевидну смерть. Та Іван Гнатюк вмирати не квапився. Навпаки: важко хворий, він, як і в сталінських концтаборах на Колимі, де потай писав «захалявні» вірші, знову брався за перо. І творчість додавала  йому сил боротися із важкою недугою.

То вниз,  то вгору-важко, поступово.

У серці сумнів моститься, мов птах…

Чи ж дивина, що виношене слово

Я вимовляю з кров’ю на вустах?

Написав і видав 18 поетичних збірок і три книги публіцистики. За книгу спогадів «Стежки-дороги» удостоєний звання лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка (2000 р.).

«Розпочавши свій творчий шлях буйним «Паговінням», Іван Гнатюк розквітнув «Калиною» і виявив «Повняву» себе як літературної особистості. Маючи невситиму «Жагу» «Життя», він натхненно різьбив свої «Барельєфи пам’яті» і заглиблювався в «Чорнозем» з турботою про його трударів, про сенс людського буття і своє місце в мінливому світі. У все ще задушливій, але вже ледь обнадійливій атмосфері середини вісімдесятих кресонув у небі «Осінньою блискавкою», щоб допомогти людям увійти очищеними в «Благословенний світ» і розпочати «Нове літочислення». Він і далі йде своєю «Хресною дорогою» вірний суворій «Правді-мсті» і переконаний, що вона неодмінно переможе. Добре пам’ятає про те, як його «Благословляла мати на дорогу»…–так писав про Івана Гнатюка поет і літературознавець Левко  Воловець.

Окремі вірші Івана Гнатюка перекладені латвійською, естонською, білоруською, португальською та російською мовами, а також опубліковані в Австралії, Канаді, Польщі та США. Усе  життя Івана  Федоровича було присвячене Україні і рідному народові.

Своєю добротою, щирістю, простотою і відкритістю Іван Гнатюк притягував до себе людей.

Уже в останні роки свого життя, ведучи щоденну боротьбу зі смертю, переживаючи важкі тілесні та духовні муки, Іван Гнатюк залишався вірним ідеї боротьби, його ні на хвилину не залишали думки про майбутнє рідного народу.

            Незабутній Іван Гнатюк і в житті, і в літературі завжди був і є «не як усі»: різкий і гострий, непоступливий і безкомпромісний, імпульсивний і непередбачуваний…

Іван Гнатюк відійшов за межу Вічності 5 травня 2005 року. Україна втратила ще одного вірного, незламного сина. Добігла до кінця його хресна дорога. Однак Поет полишив нащадкам велику спадщину. Так, художній доробок Івана Гнатюка – вагомий. Ним можна пишатися. Усією його спадщиною треба гордитися, передусім, опісля того, як її пізнати.

            Заходьте до бібліотек нашого міста: думайте, читайте, пізнавайте, а книга завжди допоможе вам розібратись у реаліях сьогодення.

А поки живе творчість поета, пам'ять про нього не помре, а буде вічно полонити душі, які прагнуть щирого та вічного.

Не в дріб’язках – життя людського суть:

У  пам’яті, що люди бережуть.

                         «Відгомін життя».

Ірина Перелом, бібліограф Бориславської МЦБС.