Літературно-мистецький захід «Трибун народний»

Літературно-мистецький захід «Трибун народний».
До 102-ї річниці від дня пам’яті Івана Франка.

Хай радістю наповняться серця,

А в пам'яті залишиться з роками

Величний образ генія-борця,

Що постає сьогодні перед нами.

Іван Франко! Великий Каменяр!

Він пережив і славу, й потрясіння,

Мав у житті нетлінний божий дар

І непохитне, праведне сумління.

В погожу травневу пору біля пам’ятника Іванові Франку зібралося чимало бориславців, щоб вшанувати 102-гу річницю від дня смерті свого земляка – великого Каменяра.

Ведуча заходу – провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин розповіла, що в історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. Хтось із письменників прославився чудовими віршами, у когось була незвичайна біографія, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого напрямку...

А про Івана Франка можна говорити і в першому, і в другому, і в третьому випадках, але й цього буде мало. Подвиг Івана Франка у світовому письменстві унікальний. Цей український титан працював з однаковою силою в усіх родах і видах літератури, а окрім цього збагатив дослідженнями етнографію, фольклористику, історію, естетику, соціологію, філософію. Це був справжній геній!

28 травня минуло 102 роки як перестало битися велике серце письменника-гіганта, будівничого величного храму української культури. В газеті «Діло» була опублікована тужлива новина: «Ангел смерті злетів на українську землю, щоб замкнути очі на вічний сон найбільшому з сучасних синів України».

В день похорону понад 10 тисяч людей – представників міст і сіл Галичини, Волині й Буковини проводжали Франка національної честі в останню дорогу. Смеркалося фіолетове небо… Запахло бузками. Настала якась невимовно дивна вечірня година. Золотими космічними жестами зорі давали знак землянам, що незнищенну духовність Франка приймають у Вічність.

А ми сьогодні зібралися, щоб вшанувати пам'ять про нашого земляка, великого генія Каменяра. Життєвий шлях Великого Каменяра – це епоха боротьби і праці. Прийми ж, титане праці й думки, сей скромний дар – наш пошанівок гідний. Вплітаємо найкращі слова любові і захоплення до Тебе, сівачу правди і добра, до нев'янучого вінка слави.

Квіти шани від громади міста Борислава до підніжжя пам'ятника Іванові Франку поклали заступник міського голови Роксоляна Гарасимів, начальник управління культури Роман Тарнавський, начальник відділу освіти Елла Качмарчик.

У заході брали участь переможці Регіонального конкурсу читців поезії Івана Франка «Франків вогонь в одежі слова» – Дубенчук Михайло, який прочитав прозу Івана Франка «Рідне село» та Андрій Козар, який продекламував поему Івана Франка «Лис Микита». Пісня 2».

Пильним поглядом в майбутнє спрямована вся творчість Івана Франка. В сучасних умовах, коли надзвичайно актуальним завданням є подальше зміцнення Української держави, є важливим опертися на творчу спадщину Івана Франка – людину, яка має найбільше праць, людину, всебічно діючу в різних напрямках – від науки до прози та поезії, людину, яка щиро любила та вболівала за Україну, яка будила громадську думку щодо державності України. Поезія Франка вчить патріотизму, закликає любити рідний край, свою мову і культуру, надихає на боротьбу і сподівання кращого майбуття. Він завжди думав про свій народ, ні на мить не забував, що його матір'ю є Україна. Наприкінці свого життя Іван Франко бачив, що не тільки Дрогобич, де пройшли молоді літа, позбувся негативних чинів, а й інші міста Галичини зробили великий поступ в різних ділянках організованого життя. Успіхи Західної України були успіхами всієї України, бо «старший брат» росіянин чекав тільки на те, щоб при найближчій нагоді знищити українство, яке вільніше розвивалося в межах Австрії.

На жаль, Україна сьогодні стикнулася з іншим, опинившись в трагічній ситуації. Але ми пишаємося тим, що в історії нашої славної країни є багато прикладів того, як треба любити й обороняти свій край.

Далі продовжив захід виступ депутата Бориславської міської ради Андрія Спаса, який із притаманною йому акторською майстерністю прочитав поезії Івана Франка – пролог до поеми "Мойсей" та вірш «Цехмістер Купер’ян». А ведуча заходу прочитала поезію сучасної поетеси Оксани Родчин «УКРАЇНСЬКИЙ МОЙСЕЙ», присвячену Іванові Франку:

Чи знав великий Каменяр,

Що в мирний час на Україні

Проллється кров наших солдат

І зайде сонце за руїни...

Коли у сиву давнину,

Коли народ в пітьмі похмурій

Виводив шлях свій до зірок,

І сіяв дух у стан сутулий.

Той дух ще кличе до життя

У мирній, вільній Україні,

Що нас покличе в небуття

Знов об'єднались разом нині.

Митець, пророк творив майбутнє

Увіковічував слова,

Щоб люд вкраїнський освітити

Невже в нас сил уже нема...?

Бо, тисячі голів схилились

Крізь біль, крізь відчай у полях

Нащадкам землю відвоюють

«І щастя прийде по... кістках».

«І підуть... у безвісті віків...»

Ті хлопці, що за Україну

Віддали сили і життя

За неї - Матінку єдину.

Немов Мойсей, Франко крізь роки

Проводив нас у майбуття

Учив вставати, не коритись

Прийти до кращого життя.

Ще сили наші не зміліли,

Бо промінь віри ще горить.

Боротись будемо за волю

Бо «лиш боротись - значить жить...».

Великий Каменяр перш за все був сильною людиною, яка ніколи не робить кроку назад. І це найголовніше. Скільки зараз є успішних і талановитих людей, та не всі вони сильні. Не у всіх серця палають бажанням допомогти людям, як це було у Франка. За яку б справу він не брався, все було з однією метою – показати своєму народові, що є краще життя. Вилити свої почуття перед людьми.

Творчість Івана Франка ніби поза часом, актуальна в будь-яку епоху. Бо життя плине невпинною течією і все рано чи пізно повторюється. В кожному його рядку ми можемо знайти себе. І в цих рядках живе і сам Франко, вічний і безсмертний, поки ми його пам'ятаємо. «Душа безсмертна! Жить віковічно їй!» - писав Каменяр. Так воно і є. Щоразу, коли хтось пошепки читає слова поезій Франка, з маленьких непримітних літер оживають яскраві образи революціонера, який рветься в бій, Мойсея, що веде свій народ до кращого життя, каменярів, що б'ють скелю молотами...

В такий непростий для України час нам би не завадило мати трохи більше надії і духу, що «тіло рве до бою». Тож всі ми повинні пам'ятати цю надзвичайно талановиту, сильну особистість і намагатися бути хоч трохи схожими на Івана Франка. Бо, врешті, він гідний наслідування ще не одного покоління!  Будуючи свою державу, ми повинні усвідомити, як тоді усвідомив Франко, що відродження – справа складна й довготривала. Поет вірив у світле майбутнє, вірив у єдність усіх людей України. Його Слово – це голос із вічності.

Літературно-мистецький захід «Трибун народний» завершився спільним виконанням гімну «Не пора, не пора, не пора…».

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

"Професій є багато в світі - знайди покликання душі"

"Професій є багато в світі - знайди покликання душі"     

   Під час сьогоднішньої зустрічі з нашими читачами (учні 1-Г класу ЗОШ №1 та учні 2-Б класу ЗОШ №3) ми розмовляли про важливість вибору своєї майбутньої професії.

   Після розповіді бібліотекаря про різноманітність професій та їх важливість,діти весело і активно приймали участь у конкурсах: "Назви професію", "Поясни,чим я займаюсь ", "Я знаю давні ремесла", "Кому що потрібно ", " Відгадай-но , "Казкова вікторина", "Склади прислів'я".

   А на прощання діти обмінялись подарунками: першокласники заспівали веселу пісню, а другокласники розповіли цікаві вірші про професії. Виходили діти з бібліотеки жваво обговорюючи,яка ж професія все-таки найважливіша?

Наталія  Костецька, бібліотекар міської бібліотеки для дітей Бориславської МЦБС.

Літературно-мистецький захід «Величний Пророк».

Літературно-мистецький захід 

«Величний Пророк»
з нагоди 157-ї річниці перепоховання Т. Г. Шевченка в Україні.

Твої думки, діла і заповіти –

Як вічне світло, як весняні квіти

Цвітуть, живуть

І будуть вічно жити…

Споконвіку щедрою була українська земля... Споконвіку була ця земля благословенною, бо її ряст топтали люди, перед генієм котрих схиляється світ. І найперший серед них – Тарас Шевченко, велетень духу і співець народної свободи, ім’я якого оповите невмирущою любов’ю і славою. Справедливо, що Величного Кобзаря – народного мислителя, вважають народним пророком. Бо не одне покоління українців формувало свій світогляд на його творах. Такими словами розпочала літературно-мистецький захід «Величний Пророк» ведуча Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

22  травня – одне  з  найвизначніших  національних свят України.  Цього  дня  Шевченко увійшов у лоно рідної землі, вернувшись  з  далекої  чужини  і його прах упокоївся навіки у рідному, любому серцю краї, на високому березі Дніпра. А вшанування пам’яті Величного Кобзаря стало в нашій державі щорічним і всенародним. Могила Шевченка перетворилася на місце паломництва українців, а Чернеча гора отримала назву Тарасової. Щороку у травневі дні біля могили поета проходять богослужіння, сюди звідусіль їдуть люди вклонитися Величному Кобзареві.

Панахиду з нагоди 157-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка в Україні відслужили отці Петро Підлубний та Олег Смерека.

Квіти шани від громади міста Борислава до пам’ятника Тарасові Шевченку поклали заступник міського голови Роксоляна Гарасимів та виконуючий обов’язки начальника управління культури Роман Тарнавський.

У своєму виступі заступник міського голови Роксоляна Гарасимів розповіла, що доля переслідувала Тараса Шевченка в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду... Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала Шевченкові лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйоні людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

Продовжила захід ведуча, яка на розповіла, що Тараса Шевченка, не зважаючи на його віще слово, а точніше, саме за нього, завжди не любили власть імущі. Чи то царизм, чи польська влада всіляко боролися із його правдивим, безкомпромісним і гострим словом. Його забороняли, за нього карали.

Історія України засвідчує багато яскравих фактів, як шанували українці пам’ять Тараса Шевченка в часи поневолення земель України різними окупантами (австрійськими, польськими, російськими, німецькими, угорськими, румунськими та совєтськими). Його твори, його палкі, іскрометні слова були тією основою, на якій будувалися національно- культурні та національно-визвольні ідеології українців. Совєтська влада боялася правдивого слова українського пророка (як і всього правдивого та українського), але розуміла, що не зможе заглушити голос, що потужно лунав уже цілим світом. Демонструючи перед світом повагу до Кобзаря, видаючи його книги та відзначаючи його роковини, насправді всю свою репресивно-ідеологічну силу спрямували на боротьбу з Шевченковим словом. Деякі твори вилучали із «Кобзаря», або «підправляли», а скількох, хоч і надрукованих, не дозволяли декламувати! Адже вони змушували думати, відкривали очі сплячим і байдужим.

Совєтські ідеологи та науковці, що слугували їм, «талановито» старалися на свій лад інтерпретувати думки Великого Пророка, фальсифікувати, перекручувати його заклики… Гучно відзначали роковини Кобзаря, щораз більше затушовуючи, виголощуючи його віще слово. Так було за часів панування Совєтського Союзу. На щастя минули ті часи… Та не можемо похвалитися, що всі визнали Шевченка як найвищого українського генія, далеко не всі хочуть чути його пророчі слова, які є актуальними і в наш час. На словах проголошують його величним символом українського інтелекту, а в практичному житті воліли б не чути його закликів.

Далі продовжив захід виступ учнів загальноосвітньої школи №4 – Хоронжака Юрія, Кирди Христини, Гошко Ксенії, Бонтей Олени, у виконанні яких прозвучала літературно-музична композиція «Наш Пророк» (під кер. вчителя української мови і літератури Лесі Панів). А учениці Кондратишин Марта і Дум’як Анна майстерно виконали пісню «На високій дуже кручі» (під кер. вчителя муз. мистецтва Наталії Гром). А вірш Володимира Вихруща "Шевченкові очі" продекламувала ведуча заходу Божена Дмитришин:

Є безсмертя зоря і слова є пророчі,

їх вогонь не палить, не зігне бурелом,

Супроводять мене скрізь Шевченкові очі,

Що палають, як цвіт, під високим чолом.

Вони кличуть людей стати гордо на чати,

Рідну землю і рід берегти від іржі 

І за правду святу невідступно стояти,

Подолавши і ляк, і сумні міражі.

Вони вчать мене, вчать відрізняти зерно від полови,

І вогонь чистоти в їх глибинах горить.

Очі кажуть мені: "Як зречешся ти мови, -

Станеш блудом навік, скам'янієш в ту ж мить."

З них, немов з джерела, я наснагу черпаю,

Стережуть вони світ від наруги і бід.

Очі кажуть мені: "Як зречешся ти краю, -

Змиють перші дощі неглибокий твій слід."

Дивовижне якесь в них незгасне сіяння,

Вони кажуть, щоб вчитись і в дії рости.

Очі кличуть людей до братерства, єднання,

До любові і віри, і доброти.

І зневіра летить в чорне прірвисько ночі.

І живиться словом тяжіння земне.

Де б не був - відчуваю Шевченкові очі,

Що сіяють добром й надихають мене.

Як істинно національний поет Шевченко, неначе біблійні пророки, мав моральне право розмовляти з усіма поколіннями українців – своїми сучасниками і майбутніми генераціями. Він перед Богом, у якого щиро вірив, узяв на себе відповідальність за долю свого народу: за його сьогодення і майбуття. Сьогодні в умовах складних процесів нашого державотворення, коли після затяжної і гострої суспільно-політичної кризи зовнішній агресор – московія, вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка.

Усвідомлюючи свою відповідальність за майбутнє, станьмо ще критичнішими до себе та до своїх дій. Потрібно пройти велике очищення, щоб бути достойними тих жертв, які були покладені на вівтар свободи. Півтора століття вистачає, щоб усвідомити це і виправити помилки. Єдине, що нам зараз потрібне – це якісні, а некількісні зміни і єдність.

Гортаючи сторінки "Кобзаря", торкнімося душею до палкого й нескореного серця поета. Адже нам творити долю української мови та українського народу. Тож нехай "Заповіт" великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти рідну мову народу, його звичаї і пронести через віки у майбуття.

Літературно-мистецький захід «Величний Пророк» завершився спільним виконанням Шевченкового «Заповіту».

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

20 травня – День пам’яті жертв політичних репресій.

20 травня – День пам’яті жертв політичних репресій.

"А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни" /Ліна Костенко/.

Щорічно у третю неділю травня в Україні відзначається «День пам’яті жертв політичних репресій».

Цей День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, спочатку з’явився в національному календарі країни наприкінці 90-х років і носив назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи в своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Відзначався в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998-го року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000-го року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом від 15-го липня 2004-го року №797/2004 було встановлено назву «День памяті жертв голодоморів та політічніх репресій». Надалі, згідно Указу Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007-го року, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати. «День пам’яті жертв голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а «День пам’яті жертв політичних репресій» – щорічно у третю неділю травня.

Щороку в третю неділю травня по всій Україні проводяться різноманітні заходи, присвячені пам’яті про ці страшні події.

Як відомо 2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

Згідно з розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му - 159537, в 1938-м 106096, в 1939-м 11744. Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

У зв’язку з цим президент доручив СБУ і уряду видати книгу, оприлюднити документи і матеріали про масові політичні репресії 1937-1938 років, поширити їх на іноземних мовах за кордоном, а також розпорядився проводити в школах та інших навчальних закладах уроки на цю тему. Джерело: /https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=385&year=2018 .

В центральній міській бібліотеці Бориславської МЦБС до Дня пам’яті жертв політичних репресій презентована книжкова виставка «Забуттю не підлягає!», метою якої є розкриття інформації про злочини, вчинені у ХХ столітті комуністичним тоталітарним режимом в Україні.

Книжкова виставка спрямована на відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства. З метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України.

Мільйони людей рішеннями сталінської влади було безпідставно оголошено «ворогами народу», страчено фактично без суду і слідства, приречено на муки та голодну смерть у таборах чи на засланні. Репресій зазнавали, як правило, найбільш обдаровані, працьовиті і соціально активні громадяни.

Наше спільне усвідомлення масштабів трагедії має стати запорукою торжества політики гуманізму, взаєморозуміння і миру. Наш обов’язок – пам’ятати, передавати нащадкам правду про минуле.

Користувачі центральної міської бібліотеки мають змогу ознайомитись із книгами:

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст,

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражданням і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі

і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

/Василь Стус «Як добре те, що смерті не боюсь я»/.

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

З Днем вишиванки!

З Днем вишиванки!

Усе навколо завмирає,

Коли вдягаю вишиванку.

Лиш серце радісно палає,

Мов промінь сонця на світанку.

Коли вдягаю вишиванку,

Немов в любові признаюся

Своїй країні ніжно й палко,

Вдягну і Господу молюся.

Українська вишиванка - це національна святиня! Саме вишиванка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь. 

Це наш національний оберіг! 

Вітаємо з Днем вишиванки!!!