21 березня - Всесвітній день поезії

До Всесвітнього дня поезії у бібліотеці-філії №6 для юнацтва презентовано книжкову виставку «21 березня - Всесвітній день поезії», яка розкриває творіння людської творчості,  що сходить зорею і яскравіє на поетичному небосхилі. Представлена на виставці література знайомить відвідувачів книгозбірні з поетичними творами Л. Костенко, І. Франка, В. Симоненка, В. Стуса, поетів краю та ін.

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

(Ліна Костенко)

Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня (у день весняного рівнодення). Встановлено 1999 року ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО. Уперше відзначено 21 березня 2000 року.

Уперше Всесвітній день поезії пройшов у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

«Поезія, — йдеться у рішенні ЮНЕСКО, — може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якомога більше широку суспільну увагу».

Всесвітній день поезії покликаний дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, а також літературним клубам, які відроджують одвічну традицію живого звучного поетичного слова.

Поети — люди, багаті душею. Вони здатні до вияву сильних емоцій, їм властиве почуття прекрасного.

Людина, що знаходиться у фокусі поетичних променів — це складна особистість, чутлива до найдрібнішої неправди, інтелектуально багата, не заспокоєна в духовній суті. Її поезія — це не просто точна рима. У поезії має бути душа поета.

У народі кажуть, що поезія – це музика душі. А коли душа не байдужа до світу, до тривог його мешканців, то неодмінно хочеться поділитись своїми думками і почуттями. Саме так і народжуються вірші й проза. Хто ж починає писати для себе, той пише, щоб не забути цікаву думку, зафіксувати тривожний настрій, або – просто для естетичної насолоди.

«Про поезію»

Поету, кажуть, треба знати мову

Та ще й уміти вправно римувать.

Натхнення і талант — і все готово,

Слова самі піснями забринять.

То правда все, але не в тому сила,

Мені здається, що не тим вірші

У дні тяжкі серця наші палили,

Любов і зненависть будили у душі.

Бо не запалить серце точна рима,

Яку хтось вимучив за місяць чи за ніч.

Ні, інша сила, буйна, незборима,

Вогнем і пристрастю напоює ту річ.

Ні, інша сила так цілющо діє,

Словам велику надає вагу,

Бо з нею світ цвіте і мелодіє

І світло б’є крізь морок і пургу.

Без неї рими, точні й милозвучні,

Не варті навіть драного гроша –

Слова звучать примусить сильно й гучно

Лише одна поетова душа.

Василь Симоненко.