Вітаємо з Всеукраїнським днем бібліотек!

Премудросте земна, бібліотеко!

Віват тобі, хранителько свята!

До тебе йдуть і зблизька, і здалека,

Щоб почерпнуть від тебе лиш добра.

Вклоняюсь низько до твоїх порогів

Моя відрадо, тут життя моє,

Я серце залишаю тут своє.

Щороку, 30 вересня, в Україні відзначається Всеукраїнський день бібліотек, який є особливим днем кожного, хто пов’язав своє життя з бібліотекою і всіх хто приходить до бібліотеки працювати, вчитися, відпочивати, спілкуватися.

Шановні  колеги, ветерани бібліотечної справи та користувачі бібліотек!

    Вітаємо Вас з професійним святом – Всеукраїнським днем бібліотек.

   Нехай Ваш внесок у розвиток науки, культури і освіти вдячно оцінюється суспільством, а популярність зростає.

   Бажаємо Вам щастя, радості, добра, натхнення, творчих злетів, вдячних читачів, довгих і щасливих років життя.

Бібліотека… Серце завмира,

Коли пірнаю в тишу таємничу,

Святилище пізнання і добра,

Що в майбуття через минуле кличе.

                І осягнути незбагненну суть

                Світобудови прагну заповзято,

                Коли мені з полиці дістають

                Важкі томи Плутарха і Сократа.

Немов надійний лоцман в морі книг,

Бібліотекар взяв штурвал у руки.

Розкуто мчить моїх фантазій бриг

Крізь холоди занепаду й розлуки.

                 І поки є ти, сховище книжок,

                  І поки ти людей рятуєш свято,

                  Мене не знищить соціальний шок,

                  Як час не вбив Плутарха і Сократа.

До дива знань і мрій, о друзі, йдіть!

Високий дух летітиме далеко…

Аби сказати: «Зупинися, мить!»

Кажу лише: «Живи, бібліотеко!»

/Надія Пилипівна Петренко https://biblio.lib.kherson.ua/petrenko-n.htm/.

До Дня міста Борислава
історико-краєзнавча мандрівка 
"Вулицями рідного міста".

(В рамках діяльності молодіжного центру «Молодь змінює світ»)

Історико-краєзнавча мандрівка «Вулицями рідного міста» відбулася напередодні 633-ї річниці Дня міста Борислава та Дня працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, в якій взяли участь учасники Молодіжного центру «Молодь змінює світ»: Вероніка Медвідь, Ростислав Почіковський, Ольга Гуменюк, Богдан Пишкович та Лідія Мазурчак (вчитель історії Бориславської ЗОШ № 4 ім. Стефана Коваліва) під керівництвом координатора Молодіжного центру «Молодь змінює світ» Галини Почіковської.

Подорожуючи Бориславом, не одразу можна зрозуміти, що знаходишся у такому славному місті, – єдиному у світі, розташованому на нафтовому родовищі, і справжній столиці нафтовидобутку Європи.

Саме тому, учасники розпочали свою подорож із головної будівлі міста – Борисласької міської ради, де нещодавно було встановлено 10-метровий макет бурової вежі, яка без сумніву є невід’ємною частиною нафтової історії Борислава та своєрідним символом її славного промислового минулого.

Наступною локацією нашої мандрівки стала святково прибрана площа Івана Франка, повз яку не можливо пройти не зробивши селфі. Адже тут, 21 серпня, було встановлено чергову тематичну фотозону. Цього разу центральну площу міста прикрасили 6-метровим гербом та прапорами. Інсталяція присвячена 29 річниці Незалежності України та Дню Прапора. Український Герб поряд з державним Гімном, Прапором та гаслом “Слава Україні!” є символами, в яких закодована сила української нації, традиції та століття боротьби за незалежність України.

Своєрідним квестом для нас став пошук наступного місця дослідження. Хоч він і розташований в самому центрі міста нафтовиків і практично межує з головною дорогою, про нього знають небагато навіть самі місцеві мешканці.

Тому з великим задоволенням ми відвідали Карпатську дерев’яну хату, яка є справжнім музеєм старовини, збудована без жодного цвяха і «по-вінця» наповнена найцікавішими експонатами з приватної колекції господаря Сергія Силантьєва.

Будинок був збудований з ялинкових зрубів в Карпатах в селі Вижній Березів Косівського району Івано-Франківської області. Йому вже більше 200 років, і він був фактично найстарішим будинком в цьому селі. В 2013 році хатину було перевезено в м. Борислав. На одвірку збереглася стара табличка з колишньою адресою будинку польською мовою – Berezow Wyzny, 52.

Лідія Мазурчак, учасниця Молодіжного центру «Молодь змінює світ», вчитель історії ЗОШ №4 ім. Стефана Коваліва, доповнювала мандрівку цікавими розповідями та легендами про наше місто.

Координатор Молодіжного центру «Молодь змінює світ» Галина Почіковська закликала учасників мандрівки любити та поважати своє рідне місто та пам'ятати, що зміни потрібно починати з себе, тоді і місто буде чистим і ми будемо гордитись ним, а також наголосила, що історію рідного краю важливо знати, пам’ятати та передавати далі. 

Задоволені та захоплені історико-краєзнавчою мандрівкою учасники Молодіжного центру «Молодь змінює світ» на центральній площі ім. Івана Франка зробили пам'ятне фото у фотозоні із надписом «Я люблю Борислав».

Галина  Почіковська, координатор Молодіжного центру «Молодь змінює світ», бібліотекар бібліотеки-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.

Бібліотечний бульвар «День читання книг… Читаємо разом!»

 Бібліотечний бульвар 
«День читання книг… Читаємо разом!».
До Всесвітнього дня читання книг.

     6 вересня – День читання книг. Щоправда, про нього є зовсім не багато інформації в Інтернеті. Але для чого такий день все ж таки було придумано?! Щоб підбадьорити тих, хто любить читати, чи нагадати тим, кому такий процес зовсім не потрібний, що читання існує?!

Стимулювати шанувальників книги придбати собі щось новеньке для власної колекції, сходити до бібліотеки за свіженькою книжкою чи дати зрозуміти «нечитаючим», що книги досі існують і їх можна читати і витрачати час на гортання паперових сторінок, а не на перелистування сторіс в Інстаграмі чи перегляд стрічки у Фейсбук?! Хоча і у тому ж Фейсбуці бувають цікаві статті, хоча здебільшого просять: «О, не пишіть довгих постів, там же стільки багато літер».

Для шанувальників книжок велика кількість літер – не проблема, а, радше, радість. З чим можна порівняти радість «читаючого», який тримає у руках нову книжку – неважливо, щойно придбану, чи взяту в бібліотеці, чи отриману на кілька днів від знайомого, аби просто почитати? Навіть важко сказати. Можливо, такі емоції відчувають шопоголіки, несучи у пакеті додому обновку і мріючи про момент, коли нарешті можна буде її одягнути, поміряти перед дзеркалом, покрасуватися у ній, вразити інших своїм зовнішнім виглядом. Напевно, так само думають і шанувальники різних кулінарних смаколиків, коли перед ними ставлять на стіл тарілку з делікатесом, а в руці вже тримається виделка і ніж, аби негайно почати смакувати… Так і любителі читати. Вони тримають у руці нову книжку, насолоджуючись запахом свіжовидрукованої фарби, як гурман – ароматом страви, пробують на дотик папір сторінки, яка ще не мала досі знайомства із читачем, як модник перебирає пальцями оксамит чи шовковість тканини.

Звичайно, страву, яка сподобалася, можна потім приготувати самому чи поділитися рецептом, а можна знову прийти в ресторан і її замовити, річ, яка до лиця, хочеться одягати знову і знову, аби подобатись собі та оточуючим, відчувати впевненість у власному зовнішньому вигляді. А книжка? Її також можна дати почитати, можна порекомендувати комусь, можна переказати, а можна перечитувати щоразу, коли є відповідний настрій, коли хочеться почути певну пораду  чи зробити якийсь життєвий висновок, або просто насолоджуватися – словом, думкою, перебігом сюжету чи розвитком подій, описаних автором.

 «Я швидше читатиму якийсь каталог чи розклад, а ніж не читатиму нічого», – говорив письменник Сомерсет Моем. А Корнелія Функе у своїй «Чорнильній крові» писала: «Правда, дивно, що коли книжку прочитати кілька разів, вона стає набагато товщою? Наче при кожному читанні щось залишається між сторінок. Почуття, думки, звуки, запахи… І коли ти через багато років знову гортаєш книгу, то знаходиш там себе самого – дещо молодшого, трохи не такого, як зараз, наче книга зберегла тебе між сторінок, як засушену квітку – замість знайомого і чужого»…

У наш час багато людей заблукали в павутинні Інтернету. Справді, там можна швидко знайти потрібну інформацію на сайті. Та все ж таки, як показує практика, більшість людей стають заручниками мережі і вже ніщо, крім розваг, їх не цікавить. Та якби там не було, а спілкування з книгою ніщо не замінить, бо тільки вона дає можливість мислити та духовно відпочивати. Книга – живий організм, з яким приємно поспілкуватися і отримати неабияку користь.

         Саме в цей день активні учасники Молодіжного центру «Молодь змінює світ», що діє при бібліотеці-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС разом з координатором молодіжного центру Галиною Почіковською провели бібліотечний бульвар «День читання книг… Читаємо разом!» у Бориславському парку відпочинку.

Всі ми – різні, але кожен із нас - натхненний і допитливий, бо дуже любимо читати, занурюватися у книгу із головою.

Читаючи книги, людина з часом формує свій власний світогляд. І завдяки читанню погляд на світ поглиблюється і розширюється, переглядаються і формуються цінності, переконання та принципи. Бо саме книги здатні мотивувати й надихнути на самореалізацію, поліпшити себе, підвищити свої результати. Крім того, читаюча людина надовго залишається молодою, адже старість починається зі старіння мозку, а захопленому читачеві це не загрожує!

Тож частіше заглядайте до скарбниці духовності, бо саме з книг б'є невичерпне джерело мудрості.

Отож, читайте і розвивайтесь! Адже читати не тільки корисно, а й модно! 

Галина Почіковська, координатор молодіжного центру "Молодь змінює світ", бібліотекар бібліотеки-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.

 Краєзнавча  лекція-мандрівка  Бориславом 
"МИНУЛЕ. СУЧАСНЕ. МАЙБУТНЄ» 
з Мироном ЦАЙТЛЕРОМ, кандидатом біологічних наук, доцентом, екологом.

 

 Вітаємо  з  ювілеєм  Марію  Миколаївну  ЛИС!

  Колектив Бориславської міської централізованої бібліотечної системи щиро вітає з ювілеєм працівницю Марію Миколаївну ЛИС.

Дорога Маріє Миколаївно! Саме в цей радісний і сонячний день бажаємо, щоб з вами завжди були віра, надія і любов. Нехай ваш будинок буде наповнений щастям, теплом і посмішками. Бажаємо вам всіляких гараздів,  здоров’я, матеріального благополуччя та удачі!

Ваш ювілей – не тільки Ваше свято,

Радіють Ваші рідні й друзі теж!

Хай Бог пошле років іще багато,

Здоров’я, щастя, радості без меж!

Нехай добром наповнюється хата,

Достатком, щирістю і сонячним теплом!

Хай буде вірних друзів в ній багато,

Прихильна доля огорта крилом!

Хай весни будуть світлі, легкокрилі,

Не буде втоми лагідним рукам!

Нехай здійсниться те, що не збулося,

І добре серце не підкориться рокам!

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

 

Іван  Якович  Франко – будівничий  української  державності.
До  164-ї  річниці  від  дня  народження  Івана  Франка.

«Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?»

/ І. Франко «Мойсей»/.

   Іван Якович Франко – це людина, яка накопичила національно-культурні та національно-політичні надбання всіх попередніх поколінь, сягнула вершин української та вселюдської культури як геніальний поет, письменник, мислитель, громадський діяч, філософ, увійшов у свідомість суспільства свого часу й наступних віків. І все своє творче життя присвятив боротьбі за соціальну справедливість та визволення українського народу з колоніального рабства і ця боротьба стала його ідейно-творчою заповіддю.

Саме Іван Франко був одним із головних речників самостійної України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Він стверджував, що тільки ідеал національної самостійності, вічні та незмінні цінності нації ведуть до її справжнього поступу й процвітання, заявляючи: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді б прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді б широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».

Серед причин, які заважають поступу української нації, найганебнішим явищем І. Франко називав «внутрішнє соціальне рабство». Він писав: «...незалежність політична взагалі нічого не значить для людей порівняно з внутрішнім соціальним рабством. Яка користь буде для нашого народу з того, що наші податки замість росіянина чи пруссака буде брати і витрачати уряд, який складається з наших власних панів, що дбають так само як росіянин і пруссак лише про самих себе, а не про благо народу?». І. Франко вважав, що політична незалежність буде лише формальною, якщо не спиратиметься на духовні й інтелектуальні, а також економічні та матеріальні підвалини. Разом із тим, мислитель добре розумів важливість і одних, і других. Він усвідомлював, що держава не може існувати без потужної економіки, та водночас розумів, що самі «жолудкові потреби» не визначають буття держави, яка народжується з певних ідеалів.

Мислитель І. Франко уявляв майбутню українську націю як «суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, звідки вона б не йшла, та при тім податний на присвоювання собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних набутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може остоятися». Для становлення України як суб’єкта історії потрібна інтегральна праця в усіх галузях – як у культурі, в економіці так і в політиці. На чільне місце І. Франко ставив розвиток науки, освіти, преси та збереження рідної мови.

Історичний досвід та сучасна практика свідчать, що відбутися як політична нація може лише соціально розвинений народ, який має власну провідну верству, життєздатну еліту. Про це в загостреній формі говорив поет вустами одного зі своїх героїв: «Поки ви, русини, не маєте своїх дідичів і міліонерів, поти ви не є жаден народ, а тілько купа жебраків та невольників». Без утвердження еліти, патріотичного смислового наповнення та спрямованості її діяльності не може бути повноцінним й буття нації. Але гіршим лихом для нашого національного розвитку І. Франко вважав настрій, що опанував певною частиною суспільності, – настрій «байдужий, а навіть ворожий для розвою української національності».

Брак віри у свою націю призводив до того, що найкращі українські сили тонули «в общеросійськім морі», а ті, які залишалися, впадали в зневіру та апатію, до кінця життя лишалися «gente Ukrainі, natione Russі» (за походженням українці, за національністю росіяни). Через те, що «егоїстично-матеріалістичне» розуміння потреб нації веде українців до зневіри та апатії, Каменяр застерігав від проявів національної меншовартості, засуджує тих, хто закликає займатися лише неполітичною культурою, тобто «плекати рідну мову, письменство, освіту», але не втручатися в політичну діяльність.

Особливо сьогодні, коли Росія веде чергову війну за поневолення українського народу, загарбавши Крим і частину території Донбасу, коли в державі діє потужна проросійська опозиція, яка підтримує агресію і місцевих зрадників, коли навіть Європа і Світ не усвідомили загрози з боку нової Російської імперії, українці мають навіки закарбувати у своїй пам’яті й свідомості настанову нашого генія: «Москвофільство, як усяка підлість, всяка деморалізація – це міжнародне явище, гідне загального осуду і боротьби з ним». Тому, щоб врятувати націю і державу, ми  маємо втілити в життя основоположні принципи національної ідеї українського Мойсея. І на превеликий жаль, політичні лідери й керівники нашої держави, частина української громади і чиновників не лише не усвідомили, а й не знають настільки важливі ідеї національного і суспільного устрою генія  Івана Франка для нас сьогодні. Вони є символом історичного шляху України.

Іван Франко за століття до здобуття нашим народом свободи закликав нас зберігати національну ідентичність, формувати національну й політичну свідомість, бути українцями й патріотами у різних куточках своєї Батьківщини, гартувати волю й багато і невпинно працювати для будівництва єдиної соборної держави, наголошуючи:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

До Дня Державного Прапора та відзначення 29-ї річниці незалежності України.

 До  Дня  Державного  Прапора

та  відзначення  29-ї  річниці  незалежності  України.

З далеких часів відгомін іде

Про прадідів відвагу, мужність, славу.

Наш прапор житнім золотом цвіте;

Він – символ незалежної держави.

Знамення сяє сонцем золотим,

Небесною виблискує блакиттю…

З ним здобували все, що є святим;

І нас із ним нікому не скорити!

   23 серпня, напередодні Дня Незалежності України, ми вшановуємо один з трьох символів суверенітету нашої держави – Державний Прапор України, який є символом свободи і незалежністі, історичною пам’яттю та гордістю українського народу.

У новітні часи, 14 березня 1990 року, вперше в Україні, над будинком Стрийської міської Ради було піднято український національний синьо-жовтий прапор. А це відбулося в м. Стрий завдяки підтримки виконкомом міської Ради народних депутатів на вимогу новообраних депутатів резолюції мітингу від 11 березня 1990 року про встановлення на будинку міської Ради поряд з державним прапором УРСР національного прапора України.

 Своє верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах Україна отримала 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Тому у Києві прапор було піднято над міською мерією пізніше – 24 липня 1990 року. Та до цієї події у президії підготували проект рішення, ініційований «Демократичним блоком» міської ради Києва, свої пропозиції внесли у Секретаріаті Народного руху України. А пошили стяг на Західній Україні і перевезли до Києва напередодні підняття.

Перед цим біля Софіївського собору прапор освятили священики Української автокефальної та Української греко-католицької церков, церемонію посвяти здійснив архімандрит УПЦ Володимир (Романюк), який у 1972 році був засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду» на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання».

Цього дня на Софіївському майдані зібрались сотні тисяч людей, освячений стяг до Київради урочисто, на високо піднятих руках, несли десятки молодих людей. Це було освячення національного прапора для всієї України, а не лише для Києва, адже для більшості українців синьо-жовтий прапор символізував відродження державності.

І попри спротив комуністів, на прапорній щоглі біля будівлі Київської міської держадміністрації ввечері 24 липня 1990 року також замайорів синьо-жовтий прапор. Потім кияни чергували біля будинку, щоб запобігти можливому зняттю прапора.

23 серпня 1991 року групою народних депутатів синьо-жовтий український прапор було внесено у сесійну залу Верховної Ради, а вже  4 вересня його урочисто підняли над будівлею парламенту. 18 вересня 1991 року була підписана постанова про дозвіл «у протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор», а постанова ВР України від 28 січня 1992 року надала йому статусу Державного. Остаточно Прапор Держави Україна затверджено статтею 20 Конституції України у 1996 році.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української РСР було ухвалено Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності  та сприяв відновленню державного суверенітету, за який українці змагалися протягом багатьох століть. А проголошення державної незалежності України відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. Акт про незалежність України підтримала конституційна більшість депутатів Верховної Ради УРСР.

Очевидно, що проголошення незалежності України не було випадковим явищем, зумовленим тільки московським переворотом, організованим ГКЧП. Події 1991 року втілили столітні прагнення українців до суверенної держави.

 Цього року минає 29 років з часу здобуття Україною незалежності. Але Україна і надалі продовжує боротьбу за свою незалежність у протистоянні російській агресії, яка була розпочата ще Українською революцією в 1917-1921 роках.

Під українським прапором у 2013–2014 роках відбулася Революція Гідності, на якій українці відстояли європейський шлях розвитку і засвідчили готовність боротися за нього як за самостійне право вибору та свободи. Але натомість Росія, втративши можливість контролювати та використовувати нашу державу, вдалася до злочинної військової агресії, анексувавши Автономну Республіку Крим і території східних областей України. Тому до сьогоднішніх днів продовжується боротьба України з Росією. Та попри всі перешкоди, українці продовжують рух в напрямку європейської інтеграції, яка є незмінним стратегічним пріоритетом державної політики незалежної України, продиктована фактом належності України до європейської цивілізації.

Сьогодні День Незалежності для України є святом пам’яті про цілі покоління наших предків, які творили націю і боролися за її державність, є шаною загиблим Героям Небесної Сотні, українським воїнам і добровольцям, які ціною власних життів захищали територіальну цілісність, суверенітет нашої держави. А ще це день, коли варто серйозно задуматись про день завтрашній, про майбутні покоління та  про нашу відповідальність перед історією.

Та ми віримо, що обов’язково настане день, коли Державний Прапор України знову замайорить над звільненими від окупації Кримом, Донбасом та усією Україною. Тільки разом ми гідно зможемо здолати усі труднощі і перемогти російського агресора. Адже ми великий і єдиний український народ!

Дорогі краяни! З нагоди Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України бажаю вам і вашим рідним миру, спокою, злагоди, міцного здоров’я, щедрої долі, успіхів у всіх справах і починаннях. Хай розум, воля і любов до рідного краю згуртовують нас для здійснення високої мети – процвітання соборної, вільної, неподільної і могутньої України!

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.