«Жити, творити, писати». Літературна зустріч з Дзвінкою Торохтушко.

«Жити,  творити,  писати».

Літературна  зустріч  з  Дзвінкою  Торохтушко.

М О Л И Т В А

Побудь, мій Боже, отут, зі мною,

У цьому полі, у розпал бою.

Серед руїни і серед краху

Не дай пізнати глибини страху.

Не дай упасти в зневіру й розпач

І побратимам розбігтись врозтіч.

Побудь, мій Боже, отут, між нами,

Душею батька, сльозою мами,

Сестри любов’ю, брата плечима,

Чеканням милої, її очима.

Побудь мій Боже, отут, зі мною,

Посеред світу, посеред болю.

Храни від смepті, від кулі вражої.

Будь мені, Боже вартою, стражею.

Я тiло й душу тобі офірую.

Побудь, мій Боже, зі мною… 

Вірую!

Дзвінка Торохтушко

(Любов БУРАК).

Субота, надворі падає перший сніг, а в бібліотеці-філії №6 для юнацтва тепло та затишно. Бо 30 листопада літературна світлиця приймала у гостях письменницю п. Любов Бурак, відому як Дзвінка Торохтушко. Модератором заходу була учасниця Молодіжного центру "Молодь змінює світ", бориславська поетеса Мазурчак Лідія.

Зустріч була цікавою, наповненою роздумами про те, що болить не тільки авторку, а й усіх українців. Багато віршів поетеси присвячені трагічним подіям Революції Гідності та війні на Сході України. Саме Майдан став для п. Дзвінки своєрідним переломним моментом. Відтоді вона знову почала писати вірші. Письменниця каже, що в моменти розпачу усе більше хочеться жити, творити, писати.

Особливо знаковим у творчості Дзвінки став вірш «Молитва», опублікований на її сторінці у соціальній мережі Фейсбук 3 листопада 2014 року – саме тоді йшли запеклі бої за Донецький аеропорт.  Пізніше вірш став піснею – спільним проектом з гуртами «ТаРута» і «Гайдамаки» та композитором Борисом Севастьяновим.

Болючим є й вірш «Парамедики», який зачитала сама авторка. У ньому – війна очима дитини, а також роздуми дорослої жінки – матері про теперішнє і майбутнє.

            В часи безнадії найкраще взяти себе в руки та з гумором і натхненням займатися улюбленою справою. Саме так і робить п. Дзвінка, яка є і блогером, і перекладачем, і поетесою, і дружиною. До слова, у Дзвінки Торохтушко аж шестеро дітей, то ж можна лише позаздрити активності цієї непересічної жінки. Коли у п. Дзвінки запитали, звідки вона бере натхнення, відповідь здивувала усіх – з усього. А й справді, у творчому доробку авторки чимало новел та оповідань взяті із звичайного життя. Мова йде про збірки життєвих історій «Петровна», «Родинне» та «Фотограф», в яких можна знайти і радість, і сміх, і кохання, і навіть біль та печаль.

            На зустрічі були присутні гості, які подякували авторці за такий теплий візит до Борислава – отці Олег Смерека та Микола Пишкович, голова міського осередку ГО "Союз Українок" Ганна Глод, директор Бориславської міської централізованої бібліотечної системи Наталя Бараняк, завідувач бібліотеки-філії №6 для юнацтва Ольга Смерека. Вони побажали письменниці натхнення, сили та віри в краще, адже своїми творами вона популяризує віру в добро та Україну.

            Присутніми були і учасники Молодіжного центру "Молодь змінює світ", які активно давали запитання і не хотіли відпускати п. Дзвінку до сусіднього Трускавця – Ольга Гуменюк, Софія Булик, Анастасія Переборська, Анастасія Лісничик, Мазурчак Лідія, Христина Кирда, Богдан Пишкович, Юрій Корчинський, Денис Щербак, Ростислав Почіковський, а також координатор центру Галина Почіковська.

            Тішить те, що до нашого Борислава все частіше навідуються такі талановиті та щирі люди як пані Дзвінка. Щиро дякуємо за візит і чекаємо наступної зустрічі!

Мазурчак Лідія, учасниця Молодіжного центру «Молодь змінює світ», бориславська поетеса.

До 150-річчя від дня народження та Року Климентія Шептицького на Львівщині.

«Духовність – основа  життя».

До  150-річчя  від  дня  народження 

та  Року  Климентія  Шептицького  на  Львівщині.

Ісус – мій Бог, ідіть усі до нього,

Спішіть у храм – до щастя це дорога,

Віддайте все у Божі його руки,

Ні дня не допускайте з ним розлуки.

Галина Британ.

  Блаженний  священномученик  Климентій Казимир Шептицький народився  17 листопада  1869 в в селі Прилбичі Яворівського повіту Львівської області як шоста дитина графа Івана Канти і Софії з Фредрів Шептицьких. Брат митрополита Андрея Шептицького. Початкову освіту здобув вдома від найманих вчителів під наглядом матері.

  Закінчив гімназію святої Анни у Кракові, де склав на відмінно іспит зрілості. Навчався в університетах Кракова, Мюнхена і Парижа, в 1892 отримав ступінь доктора права у Ягеллонському університеті (Краків). Одночасно закінчив Інститут лісівництва.

  Працював адвокатом, допомагав батькові управляти сімейними маєтками, був послом Галицького сейму. В 1900–1907 був депутатом австрійського парламенту, співавтор «Загального австрійського закону про ліси».

Коли у 1907 році розпустили австрійський парламент, Казимир вирішив завершити свою політичну діяльність. Зайнявся суто адміністративною роботою, а також почав вести господарство у маєтку Шептицьких в Дев'ятниках. Там для селян греко-католиків побудував парафіяльну церкву.

Невдовзі, в  1910 році у нього визріло рішення вступити до монастиря, за прикладом брата Романа Андрея. Вступив до бенедиктинського монастиря у Бойроні (Німеччина). В 1912 році перейшов у греко-католицький монастир Студійського уставу (Студитів) у Кам'яниці в Боснії, де приніс монаші обіти і отримав ім'я Климентій. 28 серпня 1915 року єпископ Діонізій Нярадій з Крижевець висвятив його на священика. У 1915 став ієромонахом. Отримав богословську освіту в університеті Інсбрука.

У його монастирській келії були лише залізне ліжко, шафа з книгами, столик і клячнік, на якому молився перед Розп'яттям.

У 1918 році став настоятелем Унівського монастиря, a з 1926 року ігуменом Студитів Свято-Успенської Унівської лаври. Зіграв значну роль в історії греко-католицького чернецтва в XX ст. В 1936-1937 рр, спільно з митрополитом Андрієм Шептицьким, склав статут для монахів Студійського уставу, відомий під назвою «Типікон».

З 1937 жив у Львові, допомагав своєму братові в управлінні церквою. З 1939 – Член Українського Католицького Інституту, церковного об'єднання ім. митрополита Рутського. Таємно іменований митрополитом Андрієм Шептицьким екзархом Росії та Сибіру (1939). У 1944 р. наступник Йосиф Сліпий іменував отця Климентія архімандритом монахів Студійського уставу.

5 червня 1947 архімандрит Климентій був заарештований більшовиками у своїй келії під час вечірньої молитви. У келії проведено обшук, в результаті якого знайдено антирадянську літературу та два плакати ОУН із зображенням у центрі національного тризуба та підписом «Слава Україні! Героям слава!», що були сховані у дивані спальні. Однак, за свідченням тогочасних монахів, листівки були сфабриковані та підкинуті працівниками МДБ, іншою підставою такого припущення є те, що у келії дивана не було, а стояло дерев'яне ліжко.

З метою залякування монахів та мешканців села його везли на відкритій вантажівці, між двома солдатами з демонстративно наставленою зброєю. Архімандрит Климентій зміг тільки вклонитися людям, які стояли біля своїх домівок та поблагословити село..

Архімандрит Климентій Шептицький був засуджений на 25 років. З 27 червня 1947 містився в Київській внутрішній в'язниці МВС. У його біографії сказано, що саме в її стінах отець Климентій зазнав найбільші знущання, про що свідчать протоколи допитів, що проходили переважно вночі. Енкаведисти різними способами намагалися зламати його. Побоями, фізичною і моральною наругою, шантажем, залякуванням, співчуттям, улесливими обіцянками. Слідчий неодноразово пропонував йому зректися своєї віри, перейти в юрисдикцію Московської патріархії, обіцяючи відпустити його в монастир. Архімандрит залишався непохитним у своєму святому переконанні, залишався вірним християнським ідеалам.

28 лютого 1948 року Шептицький Климентій Іванович, 1869 р.н., засуджений до 8 років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна.

Помер архімандрит Климентій Шептицький 1 травня 1951 р. о 21 год 30 хв. у Владимирському централі. Похований під його стінами в попередньо викопаній ямі 3 травня о 3-й год ночі. Його могилу відшукати не вдалось..

У 1991 році архімандрита Климентія Шептицького, Прокуратурою УРСР, посмертно було реабілітовано.

1996 року отримав звання «Праведник народів світу» за порятунок євреїв у період Голокосту.

У вересні 2000 року на Владимирському цвинтарі монахи Унівської Лаври, встановили кам'яний хрест з пам'ятним написом та світлиною блаженного Климентія.

Отець Климентій Шептицький був беатифікований Папою Римським Іваном Павлом ІІ 27 червня 2001 року у Львові під час офіційного візиту Святійшого Отця в Україну.

  У 2005 році в селі Унів Перемишлянського району Львівської області було відкрито меморіальну дошку на честь митрополита Андрея і блаженного архимандрита Климентія Шептицьких за порятунок єврейських, українських та польських дітей у роки Другої світової війни.

29 липня 2011 року в селі   Прилбичах було відкрито перший в Україні пам'ятник Блаженному Климентію та його братові Митрополиту Андрею Шептицькому.

   1 грудня 2016 року Музею народної архітектури та побуту у Львові присвоєно ім'я блаженного Климентія Шептицького.

Година духовності «Духовність – основа життя» проведена в бібліотеці – філії № 6 для юнацтва спільно з учнівським колективом 8-А класу ЗЗСО № 4 ім. Стефана Коваліва (класний керівник Леся Панів). Працівники бібліотеки Марія Лутчак і Галина Почіковська виступили з бесідою «Климентій Шептицький – праведник народів світу» (до 150-річчя від дня народження та року Климентія Шептицького на Львівщині).

Присутні переглянули мультимедійну презентацію «Духовні святині Борислава». Ольга Смерека ознайомила учнів з книжковою виставкою «Духовність – основа життя» та релігійними плакатами: «Катехизмові правди», «Пасха та дванадесяті свята», «Ранньохристиянські символи», «Книги Святого Письма», «Останні земні дні Ісуса Христа», «Щоденні молитви».

Ольга Смерека, завідувачка бібліотеки-філії № 6 для юнацтва

Бориславської МЦБС.

Віче-реквієм «Свіча пам’яті». До 87-ї річниці Голодомору та пам’яті жертв політичних репресій в Україні.

Віче-реквієм «Свіча пам’яті».

До  87-ї  річниці  Голодомору  та  пам’яті  жертв  політичних  репресій  в  Україні.

День жалю... День скорботи, печалі

Запалив нашу пам’ять. Свічки,

це ті душі, листочки опалі,

Хто став тінню в голодні роки.

23 листопада біля колишньої катівні НКВД зібралися настоятелі храмів міста Борислава, представники влади, молодь та бориславці, щоб вшанувати  невинних жертв Голодомору та політичних репресій в Україні.

Віче-реквієм «Свіча пам’яті» розпочала ведуча, провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин, розповідаючи присутнім про українську націю, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. А широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом. А механізм, який призвів до Голодомору, був приведений в дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії.

Визнання Голодомору геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

О 16 год всі присутні схилили голови у загальнонаціональній хвилині мовчання на знак вшанування всіх убитих голодом. Адже ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті є поминальним актом, жестом покаяння і перестороги.

Пам'ять про Голодомор має бути вічною як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.

Продовженням віча-реквієму була панахиду за всіма загиблими від голоду та жертвами політичних репресій в Україні, яку відслужили настоятелі храмів міста Борислава.

Настоятель храму святої Анни Української Греко-Католицької Церкви, доктор богослов’я о. Роман Василів розповів, що після багатьох спроб зламати українське селянство примусовою колективізацією Сталін вдається до крайньої форми війни – знищення голодом. Факти свідчать, що через голод знищувалися не тільки селяни, а й інтелігенція, патріотичні сили, Церква.

Та попри всі небезпеки були люди, які не могли замовчати цей злочин. Вони зберегли правду та донесли її до світу. Одним із небагатьох, хто відверто говорив світові про цю трагедію був митрополит Андрей Шептицький. Він не лише говорив про цю трагедію, а й організовував чимало акцій солідарності з тими, хто терпів голод. Шептицький, фактично, був єдиним, хто протестував проти знищення українців. Це в той час, коли згідно з домовленістю між Польщею і Радянським Союзом, польський уряд  мовчки спостерігав за знищенням українців.

Квіти шани від громади міста Борислава до колишньої катівні НКВД поклали заступник міського голови Роксоляна Гарасимів, депутат Бориславської міської ради, голова постійно діючої комісії з питань культури, освіти, молоді, фізичної культури і спорту Андрій Спас.

Квіти шани до пам’ятного знаку біля колишньої пересильної тюрми поклали провідний спеціаліст відділу молоді та спорту управління культури, молоді фізичної культури та спорту міської ради Віктор Кравцов та представники молодого покоління бориславців.

Далі продовжила віче-реквієм ведуча розповівши, що під час відлиги 1960-х років тема голоду спочатку проривалася крізь цензурні заборони і посіла важливе місце в публікаціях, заявах дисидентів в Радянському Союзі – це Євгена Сверстюка, В’ячеслава Чорновола, Миколи Руденка та інших. Та з особливою силою правда про Голодомор зазвучала в незалежній Україні після 1991 року. З того часу українські історики провели величезну роботу, результатом якої стали тисячі великих і малих досліджень, присвячених Голодомору.

Голова Українського інституту національної пам'яті, історик Володимир В`ятрович в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що геноцид був реакцією комуністичного режиму на спробу відродження Української держави, помстою за прагнення до свободи та про перспективу притягнути до суду в Гаазі наступницю Радянського Союзу – Росію. Хоча дотепер лише 15 країн світу визнали Голодомор геноцидом українського народу. Те, що було в роки Голодомору, в роки масових політичних репресій – це справді від’ємна селекція, яка позбавляла Україну еліти.

Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!

На завершення віча-реквієму «Свіча пам’яті», до вшанування жертв Голодомору та пам’яті жертв політичних репресій в Україні, прозвучала пісня «Свіча», яку виконала учениця ЗОШ №4 Софія Кузьмак.

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

Віче «Гідність і свобода». До Дня Гідності та Свободи.

Віче   «Гідність  і  свобода». 

До  Дня  Гідності  та  Свободи.

Україна. Київ і Майдан!

Три слова – символи СВОБОДИ!

І гасло: "Батьківщину не віддам!"

Пишаюся Тобою, мій НАРОДЕ! 

Порядність. Честь і Гідність!

Три слова – символи ЛЮДИНИ!

Народ мій є! Присягою на вірність

Він об'єднався в ці важкі хвилини! 

Пишаюся Тобою, мій Народе!

Ти встав з колін і честі не продав!

Доб'єшся (вірю!) перемоги й згоди!

Ти пам'ятаєш, за що дід Твій воював! 

Яке це щастя – бути з цим Народом!

Він бореться! Він правдою живе!

Із Богом в серці і душевним кодом...

Майбутнє захищає... Ну, а це – святе! 

Пишаюсь. Зачаровуюсь Тобою!

Ми об'єдналися усі в одній родині!

Майдан оберігає нас собою... -

Героям Слава! Слава Україні!

(Олег Ривак «Пишаюся Тобою…!» 15.02.2014 р.)

21 листопада у сквері Героїв Небесної Сотні зібралося чимало бориславців, щоб відзначити 6-ту річницю Революції Гідності. З цієї нагоди відбулося віче, приурочене Дню Гідності та Свободи.

/https://www.facebook.com/boryslavrada/videos/430236524330441/

Ведуча заходу, провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин, розпочала віче поезією сучасного українського поета Олега Ривака «Пишаюся Тобою…!». Україна – це країна гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004-го року, який був Святом Свободи і Революція 2013-го року – це Революція Гідності, яка була дуже важким іспитом для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи.

Настоятелі храмів міста відслужили панахиду за полеглими Героями Небесної Сотні та новітніми Героями, що загинули від рук агресора на Сході України та всіх, хто поклав душу й тіло в боротьбі за Україну.

Представники міської влади, громадських організацій, учнівська молодь запалили лампадки та поклали квіти шани до пам’ятника Героям Небесної Сотні.

До слова був запрошений міський голова Ігор Яворський, який у своєму виступі наголосив, що Революція Гідності стала ще одним доказом споконвічного прагнення українського народу до свободи і незалежності. Українське суспільство зробило перший крок до Європи та показало рішучість своїх намірів. Але, на жаль, заплатити за Євромайдан довелося велику ціну. А пам'ять про всіх невинно убитих поєднує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.  

До слова була запрошена громадська активістка, учасниця Майдану Надія Турецька, яка поділилася спогадами про Майдан, який є прикладом прийдешньому поколінню для нового витка української національної свідомості.

Святий Архістратиг Михаїл, який є небесним покровителем Києва, під час подій на Майдані оберігав і допомагав захисникам правди і добра. А Михайлівський Золотоверхий собор, названий на його честь, став прихистком для киян під час силового розгону Євромайдану. У 2013 році дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за вісім століть били у набат, сповіщаючи про небезпеку.

Саме Революція Гідності сколихнула Україну хвилею національного піднесення і патріотизму, показала важливість національної ідеї. Сьогодні триває боротьба, і те, наскільки вона буде успішною, залежить від кожного з нас.

Під час заходу прозвучали пісні, присвячені  вірним синам і донькам, які в розквіті сил віддали свою молодість та життя за Україну.

Музичне тріо «Барви» виконало пісню «Плакала калина». Анна Стельмах виконала пісню «Мати», а Марта Крагиль виконала пісню «В чистім полі».

Віче «Гідність і свобода» завершилося спільним виконанням Гімну України.

Горить свіча і пам’яті сльоза

додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Героїв Україна пам’ятає!

Божена Дмитришин,

провідний методист Бориславської МЦБС.