День Святого Валентина – свято закоханих

Свято Валентина - раз у році,

Та любов живе з нами щодня.

У одних любов ця материнська,

В інших вона юна і палка.

Є любов до рідних і до друзів,

Є до рідної Вкраїнської землі.

Та найбільша це любов від Бога,

Але ж ми не цінимо її.

Він прощає,він все забуває,

Він нам серце своє відкриває.

По житті іти нам помагає

Й ангела нам свого посилає,

Щоб охороняв нас від біди.

В день такий прийміть мої вітання,

Теплі, щирі, добрі побажання.

Хай повік любов у Вас не згасне,

Хай приносить вона тільки щастя.

   День Святого Валентина – день усіх закоханих. Це свято з кожним роком все міцніше вкорінюється серед нас. А все тому, що кохання — найпрекрасніше та найзагадковіше з усіх людських почуттів.

   За легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.) й поруч з основним покликанням займався природничими науками та медициною.

   Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, попри цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.

   Але щонайменше троє святих Валентинів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий — єпископом у Терні(Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100–153 роках. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

    Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський — 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порта дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Рима.

   1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні — місті, де він колись був пастирем.

   Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.

    Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в'язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.

   Втім, у Римсько-Католицькій Церкві Святий Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.

   Загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. Однак в сучасних календарях РКЦ (наприклад, видавництва «Кредо») 14 лютого відзначено як день пам'яті Святого Валентина. Також 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи.

   Християни завжди намагалися якимось чином «освятити» те, що було добре у язичників. Можливо, і сьогоднішнім християнам слід побачити у дні святого Валентина не тільки численні зловживання, яким насправді не бракує, але й велику спрагу світу молодих людей у духовній, великій і передусім справжній любові, яку сьогодні так важко знайти. Адже християни завжди були експертами від любові, як це доводить історія: історія мучеників, історія святих, які любили насправді.

   Сьогодні нам потрібні нові святі Валентини, які вчинять чудо прозріння для сучасного світу, які подарують своє серце іншим, які зможуть сказати щиро, без тіні пожадання: „Я твій, твій Валентин!“, зможуть показати справжнє джерело любові і перемінити світ… наш світ!»

   У давні часи природні чинники та події позначалися не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день вшановувала Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на час, коли відзначають день Святого Валентина, припадає період парування птахів. Це й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські звичаї.

   Відзначення Дня Святого Валентина  у різних країнах.

   Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до мішечка відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.

    В Англії існувало повір'я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.

   Щороку у США в День Святого Валентина продають понад 108 мільйонів троянд, здебільшого червоних, зі швидкістю близько 24 тис. троянд у хвилину, а на цукерки витрачають 692 мільйони доларів.  Але в США, приблизно кожен четвертий американець не відзначає цього свята взагалі. А ще 15% американських жінок (це тільки вони могли таке придумати) посилають самі собі букети квітів, вітаючи себе із Днем Валентина.

   У Данії закохані у свій день посилають один одному засушені білі квіти.

    Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».

   Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

   Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

   В Японії на День Святого Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День Святого Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілізації.  А ще в День закоханих щороку проводять конкурс на найгучніше зізнання в коханні. Хлопці і дівчата піднімаються на поміст і по черзі кричать щодуху найрізноманітніші слова любові своїм коханим. Переможець конкурсу отримує приз. Природно, що переможцями майже завжди стають чоловіки.

   У Франції в День Святого Валентина прийнято дарувати коштовності, а букети добирають дуже ретельно, згідно із “мовою квітів”. Галантні французи першими ввели в себе любовні послання — чотиривірш.

   У Фінляндії 14 лютого зветься Днем любові. Фіни в цей день дарують сувеніри у формі серця не лише своїм коханим, а й матерям, оскільки жіночого дня, подібного до 8 Березня, у цій країні немає.

   Останніми роками День Святого Валентина набув і політичного звучання. Він був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. 2004 року радикальна група індуїстів «Шив Сена» демонстративно спалювала «валентинки» в Мумбаї.

   14 лютого 2008 р. митрополит УПЦ Володимир (Сабодан) освятив церкву в Києві в ім'я св. Валентина.

   Мощі Святого Валентина в Україні

   Останнім часом поширилася інформація про те, що мощі покровителя закоханих Святого Валентина зберігаються в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі (Львівська область). Автентичність реліквії нібито підтверджує документ Папи Римського від 1759 року.

   Святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. У 1759 році його прах вийняли із землі на цвинтарі святої Прісцилли у Римі. У Ватикані вирішили передати частину мощів у храм тієї землі, якою заопікувався святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок закували у скляний гробик, поклали у саркофаг і доправили до Самбора. Від того часу реліквію зберігають у церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі. Але в комуністичні часи це замовчували.

   День Святого Валентина в Україні.

   В Україні День Святого Валентина відзначається надто по-різному. Із здорових, одухотворених його «освоєнь» можна відзначити пластові вечірки, флеш-моби та заходи в бібліотеках.

   День Святого Валентина – дуже ніжне та добре свято, день в який люди відкрито говорять про найбільш прекрасне в світі почуття – про любов. В цей холодний лютневий день на душі тепло як ніколи, а повітря заполонили відчуття щастя і романтики. Крім того день всіх закоханих – чудовий спосіб показати свою любов та турботу, здивувати дорогу тобі людину…

   Символами Дня Святого Валентина стали воркуючі голубки і серця, пронизані стрілою Амура На вечорах, присвячених Дню Святого Валентина, романтичні символи іноді переховували в солодощах. Кожен гість отримував скибочку торта і, якщо йому пощастило, емблему. Емблема говорить про його удачі. Іноді символи вкладали в подарунок замість посилок. Рис позначав весілля. Кільце - те ж саме або заручини. Монета означала, що людина одружується або вийде заміж за багатого. Іноді юнак отримував червону рукавичку. "Отримати рукавичку" означало, що він дівчині подобається.

   Серце                                                          

   Колись люди вірили, що такі почуття, як любов, удача, гнів або сумніви, знаходяться в серці; пізніше стали вважати, що тільки почуття любові знаходиться в серці. Так що в наш час серце - це символ любові і Дня Святого Валентина.

   Купідон

   Син Венери, богині любові. Він може змусити людину закохатися пострілом однієї зі своїх чарівних стріл.

   Червона троянда

   Троянда - улюблена квітка Венери, богині любові. Червоний колір - це колір сильних почуттів. А червона троянда - це квітка кохання. Коріння цієї традиції — в античному язичництві: богиня кохання Афродіта, за легендою, поспішаючи до коханого, стала на кущ білих троянд, поранила ногу і її божественна кров пофарбувала їх в червоний колір. З того часу червоні троянди — символ кохання і пристрасті.

   Птахи любові і голуби

   У нас традиційно любов символізують голуби. Голуби вважаються улюбленими птахами Венери. Вони все життя не змінюють пару і спільно піклуються про пташенят. Ці птахи - символи вірності і любові, а також символи дня Святого Валентина.

   А в Африці птахами любові називають барвистих папуг. Більшість з них мають червоні дзьоби. Вони названі птахами любові за те, що коли вони збираються в пари, то вони сидять на дуже близькій відстані один від одного.

   Кільця

   У більшості країн люди під час заручин та весілля обмінюються обручками. Два-три століття тому в День Святого Валентина було дуже популярно влаштовувати заручини.

   Рукавички

   Колись, якщо чоловік хотів одружитися на жінці, він "просив її руки". Рука стала символом кохання та шлюбу. Незабаром рукавички також стали символом шлюбу.

   Мережива

   Сотні років тому жінки носили з собою мереживні носовички. Якщо дама ронила носовичок, чоловік, що знаходиться поряд з нею, повинен був підняти хустку і повернути його жінці. Іноді дама спеціально ронила мереживну хустку, щоб познайомитися з вподобаним їй чоловіком. Незабаром мережива стали повністю асоціюватися з любовним романом.

         Amor omnia vincit – Любов усе здолає.

Вергілій

Підготувала

Галина Почіковська,

бібліотекар бібліотеки-філії №6

для юнацтва Бориславської МЦБС

"Мій край - моя історія жива "

Презентація бібліографічних видань краєзнавчої тематики Бориславської МЦБС

Підготувала 

провідний методист Бориславської МЦБС 

Божена Дмитришин

Презентація книги «КИРИЛО ОСЬМАК: автопортрет у листах на тлі Владімирського централу» за участю автора Наталії Осьмак

Тюрма вночі не спить. Вона - суцільне вухо.

Десь брязкають ключі. Лунають кроки глухо.

А на світанку знов, як в'язні смерті ждуть.

Кирила Осьмака на допити ведуть.

Це вчора так було, учора й позавчора,

Це вже десятий рік, як виснажена, хвора

Надосвітку на хрест людина йде свята,

Пригорблена, немов несе свого хреста.

Йде сивий чоловік. Шукають сонця очі.

Два ключники - за ним, немов собаки гончі.

Світ падає з вікна, блищить на сходах кров.

 Хтось певно з допиту цієї ночі йшов.

Кирило слухає. Десь українська мова

То стогне, то ячить. Паркетина дубова

Вночі пройшлась по ній, її сікли й пекли

Братерством ковані московські шомполи.

 (Дмитро Павличко «КИРИЛО ОСЬМАК»)

28 січня в читальній залі бібліотеки-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС відбулась презентація книги «КИРИЛО  ОСЬМАК: автопортрет  у  листах  на  тлі Владімирського  централу» за участю автора Наталії Осьмак – української громадської діячки, біографа, дочки і дослідниці життя й діяльності легендарного Президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака. За визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність Наталія Осьмак у 2009 році нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня.

Лідія Семенчук, директор Бориславської МЦБС розповіла, що всім борцям за волю України від княжих часів до нинішніх днів притаманна відвага, вірність та відданість, а історія України унікальна тим, що багато її творців невідомі і сьогодні. Саме  постать Кирила Осьмака – президента УГВР – дуже довгий час не була відома не лише широкому загалові, але й тим, що був він учасником національно-визвольної боротьби під час Другої світової війни. Вибраний на Президента УГВР 15 липня 1944, коротше ніж за 2 місяці був заарештований і, як написано у 8 томі Літопису УПА «Можливо в підпіллі теж не було певности, чи президент К. Осьмак живе чи загинув. Тому було краще про нього нічого не писати».

Про свою довгу дорогу до батька, пошуки могили Кирила Осьмака в Росії та листи з–за ґрат  детально розповідала автор книги Наталя Осьмак. Вже 20 років вона збирає по зернині відомості про свого батька — Президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака.

Наталія Осьмак об’їздила Росію, де відбував покарання та вчився її тато, шукала документи і свідків тих подій у Карпатах, Києві та Львові, сприяє створенню фільмів, пише книжки про нього. І завдяки її активній громадянській позиції та щирій доньчиній любові прах Кирила Осьмака перевезений до України – тепер український президент спочиває не біля мурів Володимирської в’язниці, а на Байковому кладовищі, під козацьким хрестом.

Пані Наталія згадала про своє дитинство… Вона виросла без батька і довго не знала про його долю і росла в такий час, за таких обставин, коли в багатьох дітей не було батьків: хтось помер, загинув, когось посадили. Свого батька пані Наталія знала до двох років і семи місяців.

До того як його обрали Президентом УГВР, він пішов у підпілля і працював легально у Стрию директором товариства «Сільський господар».

Після створення УГВР родина Кирила Осьмака якийсь час жила у партизанському селі Недільна, де був Головний штаб УПА, далі доньку Наталію iз мамою під опікою УПА перевезли до села Тур’є–Горішнє. По вказівці якогось «енкаведиста» і виданої ним довідки, мати пішла в районне село Підбуж і там зареєструвалася й отримала роботу. Мамі було важко, бо мусила дбати про все: і про дах над головою, про дрова, харчі, роботу.

Розповіла пані Наталія, як жили вони у Підбужі в різних хатах, у незнайомих людей. Та не всюди їх радо приймали (бо ми ж «східняки», і хто там знав, яким духом ми дихали), але знайшлися прекрасні люди — родина Катерини та Ігната Павликiв. Вони дали маленьку кімнатку з сінями — прибудова до хати, певно, для прислуги. І це помешкання стало для Наталії Осьмак маленькою підбузькою батьківщиною.

Мати виховала дочку Наталію в українському дусі. Бо інакше й не могло бути! Вона жила в українському світі, у карпатському селі! Та ще й на межі із ворожим російським світом. Дружина та донька Кирила Осьмака чітко усвідомлювали, що є українцями: шанували українські свята, співали українські пісні. Тарас Шевченко й Іван Франко для них були такими природними, як повітря чи вода...

Про те, ким був насправді батько, Наталія Осьмак дізналася тоді, коли розвиднялося на незалежність, почали з’являтися публікації про УПА, і вона стала усвідомлювати, що її батько «десь там» був. Її увагу привернула книжка невеликого формату з назвою «Українська Головна Визвольна Рада», яку вона взяла в руки, розгорнула і прочитала: «Присвячуємо цей том Літопису УПА про діяльність УГВР в 1944—1945 роках, тим членам УГВР, які загинули в цьому періоді часу: Президентові УГВР Кирилові Осьмакові…». Так Наталія Осьмак дізналася про те, ким насправді був її батько.

Під час заходу також відбулася презентація документального фільму «Нескорений президент», який є  не лише документальною повістю про українського героя, але є ще історією тисяч, мільйонів українських сімей в умовах радянської дійсності.

У 2009 році побачила світ поема «Кирило Осьмак», яку написав український поет Дмитро Павличко. Під час заходу поему «Кирило Осьмак» чудово продекламували користувачі бібліотеки: Ірина Мінів (уч. 7 кл., БДГ), Ірина Дейнега (уч. 10 кл., ЗОШ №7), Ірина Панів (уч. 11 Б кл., ЗОШ №4), Михайло Біляк (уч. 11 Б кл., ЗОШ №4), Марія Гадубяк (уч. 10 кл., ЗОШ №7).

На презентацію книги завітав учасник Львівського народного самодіяльного хору учасників визвольних змагань, УПА та ветеранів праці «Нескорені» Володимир Мудрак, у виконанні якого прозвучала «Пісня про Кирила Осьмака».

Знай, воля народу — найвища мета,

За неї боротися буду,

Щоби Україна моя золота

Позбулась відступництва блуду.

Історії мить — та їй жити в віках,

За неї життя своє дали

Шухевич, Бандера, Кирило Осьмак,

Що смертію смерть подолали.

   Наталочко, доню, кровинко моя!   

   Як важко тебе залишати,             

   Та Київ і Підбуж — Вкраїнська земля,

   Яку треба нам захищати!

На презентації було чимало гостей, які виступили і охоче поділилися своїми враженнями  Марія Граблюк, голова міської громадської організації «Братство вояків ОУН-УПА ім. Нечая», Любов Папка, голова міської громадської організації «Товариство політв’язнів та репресованих», Ганна Глод, членкиня міської організації «Союз Українок».

Слова вдячності автору книги Наталії Осьмак висловила заступник міського голови Роксоляна Гарасимів, бо такі зустрічі є необхідними, а таких як Кирило Осьмак слід пам’ятати і наслідувати, адже він боровся, страждав, терпів тортури задля здобуття незалежності України і є гідним прикладом особливо для молоді і нас всіх. Незламний Кирило Осьмак, який пережив ув'язнення та знущання, ніколи не відрікся від свого українського єства. У його листах відчувається палка любов до своєї рідної землі та цілковита жертовність на благо держави. Він хотів бачити свою державу цілковито незалежною. Жодна ідеологічно-брехлива машина пропаганди не змогла стерти з історії таку велику та стражденну постать. Шануймо своїх героїв!

На завершення заходу юні читці продекламували вірш Ореста Левицького «Борцям за волю». Директор Бориславської МЦБС Лідія Семенчук висловила слова вдячності всім, хто долучився до організації презентації, а саме:  громадській активістці, заступнику голови Дрогобицької районної організації політичної партії ВО «Батьківщина», пп. Вірі Курпіті, громадській діячці, пп. Надії Мінів. А на завершення презентації бібліотека-філія №6 для юнацтва отримала  в дарунок книгу «КИРИЛО  ОСЬМАК: автопортрет у листах на тлі Владімирського централу» з автографом автора Наталії Осьмак.

Божена  ДМИТРИШИН,

провідний методист Бориславської МЦБС.

РІЗДВЯНО - НОВОРІЧНІ ПОСИДЕНЬКИ "КОЛЯДА: ВІД ПОКОЛІННЯ ДО ПОКОЛІННЯ"

У Вифлеємі, в стайні на сіні,

Христос родився всім на спасіння!

Люди, радійте, Христа вітайте,

Божому Сину славу віддайте!

Слава на небі Богу Святому,

На землі спокій роду людському!

З давніх - давен Різдво Христове – це не лише величний спомин, а й найпевніший шлях до спасіння роду людського. Для кожного християнина сутність Різдва є ствердженням правдивої віри та світлої радості, очищенням душі і надією на життя вічне. І, водночас, пошуком одвічної Божої любові, що є найсвятішою благодаттю для усіх.

  У нас, в Україні, магія різдвяних днів нерозривно пов’язана з численними традиціями, серед яких одне з найважливіших місць займають колядки та різноманітні святкові віншування. Коляда, переходячи з покоління в покоління, є отим чистим джерелом, яке наповняє людські серця щедрістю і добротою, тим самим наближаючи їх до Бога.

      В бібліотеці-філії №6 для юнацтва відбулися різдвяно-новорічні посиденьки «Коляда: від покоління до покоління». В читальній залі бібліотеки зібралися люди різного покоління.

Бібліотекарі Марія Лутчак, Галина Почіковська та Ольга Смерека привітали присутніх з Різдвяними святами та розповіли про народні звичаї Свят-вечора і свята Різдва Христового, обряди святкування Старого Нового року, про святкування останнього Різдвяного свята – Водохреща. Членкині міської організації «Союзу Українок» – Мирослава Павлюх, Ганна Глод, Оксана Прокопишин, Слава Демко, Любов Челядин і Леся Шоха продемонстрували інсценівку «Свята вечеря».

На різдвяно-новорічні посиденьки завітала бориславська поетеса Ганна Костик, яка написала поезію «Коляда». Для всіх присутніх поезію «Коляда» зачитав учень 11 класу ЗОШ №4 Павло Юськів.

В теплій обстановці спілкувалося старше і молодше покоління. Старші розповідали як святкували Різдвяні свята колись у їхніх родинах, а молодші - учні 11 кл. ЗОШ №4 Ірина Панів, Олег Тимишин, Павло Юськів (кл. кер. Тетяна Вередин) ділилися враженнями, як святкують свята в їхніх родинах сьогодні. Членкині «Союзу Українок», сестри Люба Челядин і Леся Шоха  розповідали, як вони колись щедрували на Волині, будучи ще дітьми.

Упродовж заходу звучали колядки, щедрівки, віншування…

А по цій коляді, чесні господарі,

Ми вас вітаєм, веселих свят бажаєм

І за вас, добрих християн,

Господа благаєм:

Дай вам, Боже, в мирі і здоров’ї

Ці свята відсвяткувати І Нового року дочекати,

Від Нового року до Богоявлення,

Від Богоявлення до Воскресіння,

Від Воскресіння до Трійці святої,

Цілий рік прожити в достатку і спокою.

І так з року в рік,

Доки вам Господь призначив вік,

У щасті й здоров’ї прожити

І царство вічне заслужити!

Хай вас Бог охороняє!

Христос ся рождає!

СІЧЕНЬ КРОКУЄ - СВЯТА ДАРУЄ!

Цікаво й змістовно проводять своє дозвілля під час зимових канікул діти нашого міста у міській біліотеці для дітей.

Ось і цього разу, на Старий Новий Рік та свято Василя, у бібліотеці було гамірно і весело. Адже тут проводилась ігрова година "Січень крокує - свята дарує".

Біліотекарі Ірина Карпінець та Наталія Костецька розповіли про традиції святкування Різдвяних свят в Україні, а далі розпочалось найцікавіше – інтелектуальні конкурси та розваги.

Користувачі дитячої бібліотеки активно приймали участь у конкурсах "Зимові загадки", "Прислів'я та приказки". Своє красномовство діти виявили під час конкурсу "Оратор". Тут було подано дві теми для виступів: "Якби я був святим Миколаєм..." та  "Чого я особисто чекаю від Нового року...". Кожен виступ був цікавим, але найбільше присутнім сподобалась розповідь Буханця Юрія, який виголосив свій життєвий девіз – "Мрій і дій !"

Під час "Практикуму" виявилось вміння дітей практично використовувати свої знання. Адже цього разу треба було пояснити призначення різних предметів, пов'язаних з даною темою.

Але найцікавішими виявились запитання "Різдвяної вікторини". Тут учні активно відповідали на запитання.

Після підрахунку всіх балів виявились переможці всіх конкурсів: Юрій Буханець, Ольга Буханець та Алла Станович, які були відзначені призами. Всі інші учасники свята одержали в подарунок книжки.

Завершилось свято гучною колядою та щирими віншуваннями. 

КАЛЕЙДОСКОП РІЗДВЯНИХ СВЯТ

З Новим Роком! В добрий час

Із Різдвом вітаєм Вас,

З веселою колядою і кутею запашною!

Щастя, миру Вам й добра

І дожити літ до ста!

Хай на Різдво колядка до Вас завітає,

І зірка вертепна над будинком засяє!

Теплом i любов'ю зігріє,

Втілить в життя усі мрії!

Український народ має свої традиції і звичаї, що сформувалися протягом багатьох століть і освячені віками. Серед них Новорічні та Різдвяні свята – одні з найпопулярніших та найбажаніших для дітей.

14 січня в Україні святкують Новий рік за старим стилем та День пам’яті святого Василія Великого. Саме цього дня до бібліотеки-філії №5 для дітей Бориславської МЦБС завітали учасники клубу «Юні друзі книги», які привітати всіх зі святом та взяли участь у народознавчій мандрівці «Калейдоскоп Різдвяних свят», яку підготувала бібліотекар Ганна Чіхрак.

Під час народознавчої мандрівки Лютак Каріна (5 Б кл., ЗОШ №5), Яців Діана (6 В кл., ЗОШ №5), Рентюк Софія (5 А кл., ЗОШ №4), Кравчик Олександра (2 Б кл., БГ), Кропивницька Василина (6 В кл., ЗОШ №5), Яців Сніжана (5 Б кл., ЗОШ №5), Хома Вікторія  (6 А кл., ЗОШ №1) розповіли юним користувачам про обряди, які супроводжують цикл Новорічних та Різдвяних свят – Новий рік (1 січня), Святий вечір (6 січня), Різдво Христове (7 січня), Щедрий вечір, свято Маланки (13 січня), Старий Новий рік, свято Василія (14 січня), другий Святий вечір або Голодна кутя (18 січня),  свято Хрещення Господнього, Водохреща (19 січня).

Під музичний супровід діти заспівали щедрівок й колядок «Щедрівочка», «Україна колядує», «Нова радість стала», «Старий рік минає», «Небо і Земля», «Добрий вечір тобі…», «Прилетіли ангелята» і, як заведено у добрих господарів, бібліотекарі пригостили своїх колядників солодощами за їхні чудові побажання.

Бажаєм вам добра,

Від Різдва і до Різдва,

Щоб здоров’ям, щастям в хаті,

Ви були завжди багаті.

Спокій в домі, сонце ясне,

Хай ніколи не погасне,

Хай у добрі проживає

Вся ваша родина.

Колядуйте, веселіться,

Бо весела днина.

Я щиро бажаю веселих вам свят,

Куті, пампушків, українських коляд!

Божена Дмитришин,

провідний методист Бориславської МЦБС .

ЛІТЕРАТУРНО – МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ «ТІЛЬКИ РАЗ У РОЦІ НІЧКА ЦЯ БУВАЄ»

СВЯТО МИКОЛАЯ 

У бібліотеці-філії №5 для дітей Бориславської МЦБС відбулося Свято Миколая, на яке завітали учні 2-а і 2-б класів ЗОШ №5 (кл. кер.: Свіріна Надія Олександрівна та Явір Наталія Юріївна).

Свято розпочали казкарки – Кондратишин Марта (ЗОШ №4; 6-В кл.) і Титиш Лілія (ЗОШ №1;  6-А кл.). 

А яке свято могло б відбутися без Бісиків - Демидова Оля (ЗОШ №4; 4 кл.) і Хома Вікторія (ЗОШ №1; 6–А кл.), які приготували різки, але не мали кому роздати, бо всі наші діти були чемні, і слухняні. Помічниками Святого Миколая були: Ангели – Яців Діана і Кропивницька Василина (ЗОШ №5;  6–Б кл.) і Бойко Аліна (ЗОШ №5; 5-А кл.); Зірочки – Лютак Каріна (ЗОШ №5; 5-Б кл.) і Керч Оксана (ЗОШ №5;  6-Б кл.), які освітлювали  шлях гостю; Сніжинки – Гарасимяк Каміла (ЗОШ №7; 4-Б кл. і Бабак Ірина (ЗОШ №5; 5-А кл.) і Зима – Деменко Марта (ЗОШ №4; 6–В кл.), які допомагали навантажувати санчата Святому Миколаю, щоб раділи всі малята; Сніговички – Почіковський Ростик (ЗОШ №4; 3-Б кл.) і Рубель Вікторія (ЗОШ №4; 5-А кл.).

Миколай на святі подбав не тільки про дітей, але і про звірят і пташенят, в ролі яких були: Дятлик – Гривнак Назар (ЗОШ №4; 2-А кл.), Білочка – Яців Сніжана (ЗОШ №5; 5-Б кл.), Зайчик – Пігур Наталя (ЗОШ №4; 3-В кл.), Вовчик – Керунов Валентин (ЗОШ №5; 5-А кл.), Лисичка – Деменко Христина ЗОШ №4;  4-Б кл.).

Прийшов до дітей на свято з мішком подарунків Миколайчик – Левченко Андрій (ЗОШ №8; 4-А кл.), бо Святий Миколай сам прийде до найчемніших, як вони будь спати. Подарунки були книжечки для наших дітей.

Протягом свята звучали пісні «Ой хто, хто Миколая любить», «Золота зіронька», «Нічка-чарівничка», «Миколай крокує до нас», «Кружляють сніжинки». Свято Миколая підготувала і провела завідувач б.-ф. №5 для дітей Оксана Фус.