«Той самий шлях я вибрав би собі…».

«Той самий шлях я вибрав би собі…».

До 13-ї річниці від дня смерті Івана Гнатюка.

                                   З віком грань між ерами зітреться,

                                   Життя моє загубиться в імлі,

                                  Але у вічність проросте із серця

                                  Моя любов до рідної землі!

                                   І. Гнатюк 

Іван Гнатюк – людина багатогранного таланту: поет, есеїст, перекладач, громадський діяч.

Народився 27 липня 1929 року в селі Дзвиняча Кременецького повіту Волинського воєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) у бідній селянській сім’ї.

Після закінчення сільської п’ятирічної школи Іван Гнатюк вступив до Кременецького педагогічного училища. І тут був перший арешт.

Коли його арештували, йому було лише шістнадцять. З того часу й бере початок хресна дорога поета Івана Гнатюка. Тільки вірші давали силу жити і без надії сподіватися, бо живила серце безмежна любов до рідного народу і його безсмертного  слова. Жив і писав, всупереч нестерпним умовам, свавіллю концтабірного начальства, боровся зі страшними сухотами, що пожирали легені.

Йому як непокірному в’язневі довелося побувати в багатьох концтаборах: в Аркагалі, Аляскітово, Дебені, Холодному, Дніпропетровському, ім. Бєлова та ім. Матросова – аж до лютого 1956 року.

Після смерті Сталіна 6 лютого 1956 року був звільнений «как страдающий тяжелым недугом» – сухотами. І з цього часу життя Івана Федоровича було пов’язане із нашим містом Бориславом.

Повернувшись в Україну, перебував під постійним наглядом органів держбезпеки та їхніх таємних прислужників, довгими роками боровся з важкою недугою, не раз перемагаючи очевидну смерть. Та Іван Гнатюк вмирати не квапився. Навпаки: важко хворий, він, як і в сталінських концтаборах на Колимі, де потай писав «захалявні» вірші, знову брався за перо. І творчість додавала  йому сил боротися із важкою недугою.

То вниз,  то вгору-важко, поступово.

У серці сумнів моститься, мов птах…

Чи ж дивина, що виношене слово

Я вимовляю з кров’ю на вустах?

Написав і видав 18 поетичних збірок і три книги публіцистики. За книгу спогадів «Стежки-дороги» удостоєний звання лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка (2000 р.).

«Розпочавши свій творчий шлях буйним «Паговінням», Іван Гнатюк розквітнув «Калиною» і виявив «Повняву» себе як літературної особистості. Маючи невситиму «Жагу» «Життя», він натхненно різьбив свої «Барельєфи пам’яті» і заглиблювався в «Чорнозем» з турботою про його трударів, про сенс людського буття і своє місце в мінливому світі. У все ще задушливій, але вже ледь обнадійливій атмосфері середини вісімдесятих кресонув у небі «Осінньою блискавкою», щоб допомогти людям увійти очищеними в «Благословенний світ» і розпочати «Нове літочислення». Він і далі йде своєю «Хресною дорогою» вірний суворій «Правді-мсті» і переконаний, що вона неодмінно переможе. Добре пам’ятає про те, як його «Благословляла мати на дорогу»…–так писав про Івана Гнатюка поет і літературознавець Левко  Воловець.

Окремі вірші Івана Гнатюка перекладені латвійською, естонською, білоруською, португальською та російською мовами, а також опубліковані в Австралії, Канаді, Польщі та США. Усе  життя Івана  Федоровича було присвячене Україні і рідному народові.

Своєю добротою, щирістю, простотою і відкритістю Іван Гнатюк притягував до себе людей.

Уже в останні роки свого життя, ведучи щоденну боротьбу зі смертю, переживаючи важкі тілесні та духовні муки, Іван Гнатюк залишався вірним ідеї боротьби, його ні на хвилину не залишали думки про майбутнє рідного народу.

            Незабутній Іван Гнатюк і в житті, і в літературі завжди був і є «не як усі»: різкий і гострий, непоступливий і безкомпромісний, імпульсивний і непередбачуваний…

Іван Гнатюк відійшов за межу Вічності 5 травня 2005 року. Україна втратила ще одного вірного, незламного сина. Добігла до кінця його хресна дорога. Однак Поет полишив нащадкам велику спадщину. Так, художній доробок Івана Гнатюка – вагомий. Ним можна пишатися. Усією його спадщиною треба гордитися, передусім, опісля того, як її пізнати.

            Заходьте до бібліотек нашого міста: думайте, читайте, пізнавайте, а книга завжди допоможе вам розібратись у реаліях сьогодення.

А поки живе творчість поета, пам'ять про нього не помре, а буде вічно полонити душі, які прагнуть щирого та вічного.

Не в дріб’язках – життя людського суть:

У  пам’яті, що люди бережуть.

                         «Відгомін життя».

Ірина Перелом, бібліограф Бориславської МЦБС.

«Поет незламного духу». До 13-ї річниці від дня смерті Івана Гнатюка

«Поет  незламного  духу»

          (До 13-ї річниці від дня смерті Івана Гнатюка)

               БІБЛІОГРАФІЧНИЙ  ОГЛЯД   

   Гнатюк Іван Федорович (27 липня 1929 р., с. Дзвиняча Збаразького району Тернопільської області - 5 травня 2005, Борислав) - український поет, прозаїк, перекладач, член Національної Спілки Письменників України (1967). За книгу "Стежки - дороги" письменникові у 2000 році за Указом Президента України  присуджено Національну премію  імені Тараса Шевченка.

Народився Іван Гнатюк у бідняцькій селянській сім'ї. Батько клав печі по довколишніх селах, а мати ткала людям на замовлення полотно та рядна. Діти теж змалечку заробляли собі на прожиток власною працею. 

Восени 1944 р. батько майбутнього письменника був мобілізований до Радянського війська і в останній день Берлінської битви загинув, залишивши дружину з чотирма неповнолітніми дітьми. Ставши напівсиротою, І. Гнатюк по закінченні сільської школи поступив до Кременецького педагогічного училища, але на початку другого курсу навчання був раптово заарештований. По дорозі до в'язниці він утік і невдовзі подав документи в Бродівське педучилище, що на Львівщині. Проте й там не пощастило йому пробитися «в люди». 27 грудня 1948 p. його знову було заарештовано і після чотиримісячного слідства засуджено за зв'язок з Організацією Українських Націоналістів на 25 років неволі з відбуванням покарання в спецтабоpax так званого Берлагу на Колимі. 

Першим концтабором, де йому було призначено каратися, стала зловісно знаменита Аркагала, в якій за десять років перед тим загинув відомий український поет Михайло Драй - Хмара. Маючи непокірну вдачу Іван Гнатюк не міг довго протриматися на одному місці: табірна адміністрація намагалася чимскоріш позбутися такого в'язня. За сім років, прожитих на Колимі, йому довелося побувати у багатьох концтабоpax: в Аляскітово, Дебіні, де містилася центральна колимська лікарня для зеків, на Холодному, Дніпропетровському, імені Бєлова та імені Матросова, з якого 6 лютого 1956 р. він був звільнений «на основании определения Магаданского облсуда от 10 ноября 1955 г. как страдающий тяжелым недугом». 

Політичних в'язнів, звільнених із-за грат за станом здоров'я, випускали на волю лише за умови, що хтось із рідних через союзне Міністерство внутрішніх справ давав письмову згоду взяти приреченого на своє утримання як інваліда і доглядати до самої смерті. Таку довідку - згоду дала Іванові Гнатюку його майбутня дружина, з якою він після її звільнення з концтабора випадково познайомився у 1954 році. Одначе, коли І. Гнатюк приїхав до Борислава, де вона мешкала, органи Держбезпеки буквально вигнали його за межі Західної України, мотивуючи своє рішення тим, що в сусідній Угорщині неспокійно (це ж був 1956 рік!). 

Два роки поневіряння в несприятливих для хворих на сухоти південних степах, куди І. Гнатюк переїхав до своєї матері, злидні та моральне пригнічення не могли не позначитися на його здоров'ї. Побачивши очевидну приреченість вчорашнього політв'язня, підтверджену головним лікарем Миколаївської обласної тублікарні, органи Держбезпеки дозволили йому повернутися з дружиною та двома немовлятами до Борислава. Та Іван Гнатюк вмирати не квапився. Навпаки: важко хворий, він, як і в сталінських концтаборах на Колимі, де потай писав «захалявні» вірші, знову береться за перо. І творчість додає йому сил боротися із важкою недугою. Тим паче коли його вірші стали з'являтися на шпальтах газет та журналів. 

Проте друга книжка «Калина» (1966) принесла авторові більше лиха, ніж радощів. На одному із засідань ЦК комсомолу України вона була визнана націоналістичною, і це, безумовно, позначилося на подальшій долі її автора. Коли ж І. Гнатюка того року було прийнято до Спілки письменників, тодішній секретар Львівського обкому партії Маланчук на зібранні письменників - комуністів заявив, що не простить їм того, що вони «контрабандою прийняли націоналіста до Спілки». Звичайно, Іван Гнатюк зразу потрапив у неласку власть імущих чиновників од літератури і лише завдяки своїй наполегливості заявляв про себе то публікацією віршів у періодиці, то невеличкою книжечкою, як правило, немилосердно кастрованою цензорами різних мастей. За два з половиною десятки років він видав (разом із трьома перевиданнями) п'ятнадцять збірок поезій, які були замовчані критикою. 

 Останніми роками українські художньо – літературні журнали та письменницька газета стали щедро друкувати його вірші, писані в колимських концтаборах.

Від 1965 опублікував 16 збірок поезій та 4 — прози, серед них:

«Паговіння» (1965)

«Калина» (1966)

«Повнява» (1966)

«Жага» (1970)

«Барельєфи пам'яті» (1977)

«Турбота» (1983)

«Благословенний світ» (1987)

«Нове літочислення» (1990)

«Хресна дорога» (1992)

«Правда-мста» (1994)

«Благословляла мати на дорогу» (1994)

«Вибрані вірші та поеми» (1995)

«Стежки-дороги. Спомини» (1998)

«Меч Архистратига» (2000)

«Бездоріжжя» (2002)

«На тризні літа» (2003)

«Свіжими слідами» (2004)

«Хресна дорога» (2004)

«Сповідь» (2009)

«Стежки-дороги» (2009)

Іван Гнатюк був перекладачем творів білоруських, польських, сербських й інших зарубіжних поетів. Окремі вірші Гнатюка перекладені іноземними мовами. 

В и д а н н я    а в т о р а:

Гнатюк І. Ф. Вибрані вірші та поеми [Текст] / І. Ф. Гнатюк. - Львів.: Червона Калина, 1995. - 669 с.

Поетичне слово Івана Гнатюка - учасника національно - визвольної боротьби 40-х років і довголітнього в’язня сталінських тюрем та концтаборів, цькованого й переслідуваного в часи застою, - стоїть на сторожі нашої Національної ідеї і Державності, особливо нині, коли перед Україною вирішально постало питання: бути чи не бути? Ця книжка дає на нього відповідь, вистраждану життям і особистим болем автора.

     Гнатюк І. Ф. Барельєфи пам’яті [Текст] / І. Ф. Гнатюк. - Львів: Каменяр, 1977. - 125 с.

Нова збірка Івана Гнатюка присвячена пам’яті загиблих у боротьбі з фашизмом. Окремий цикл віршів розповідає про сучасне Прикарпаття. У багатьох поезіях глибокий ліризм поєднується з філософським осмисленням радянської дійсності.

    Гнатюк І. Ф. Бездоріжжя [Текст] / І. Ф. Гнатюк. - Харків.: Майдан, 2002. - 240 с.

 У «Бездоріжжі» Іван Гнатюк з граничною чесністю і відвертістю продовжує нелегку сповідь свого життя, розпочату в книзі споминів «Стежки - дороги», за яку автор удостоєний був Національної премії імені Тараса Шевченка. Ця розповідь охоплює переважно події та політичні реалії 90 - х років XX ст.. і початок третього тисячоліття. До видання включені також художні та публіцистичні оповідання, написані на біографічному матеріалі.

Гнатюк І. Ф. Благословенний світ [Текст] / І. Ф. Гнатюк. - К.: Рад. письменник, 1987. - 174 с.

Збірку українського радянського поета складають нові твори. В поле зору автора потрапляють колоритні постаті земляків, які своїм ратним трудом утверджують мир на землі. Поет відкриває для читача нові емоційні пласти, фарби на його палітрі пастельні, часом згущені до максимального. Разом з тим відчувається, як він вболіває за збереження традицій, що освоїла поезія. Значно збагачують збірку глибоко емоційні поеми «Дім і час» та «Сповідь Наливайка».

Гнатюк І. Ф. Дім і час [Текст]: поезії / І. Ф. Гнатюк. - К.: Дніпро, 1989. - 206 с.

Творчій манері сучасного українського поета властиві психологічний драматизм, тонкий ліризм. У віршах приваблює оригінальність задуму і точне його втілення в конкретний яскравий образ. Часто звертається автор до історичних подій і постатей, віднаходячи в минувшині перегук із нинішнім днем. До книжки ввійшли кращі вірші та поеми з попередніх збірок.

Гнатюк І. Ф. Дорога [Текст]: вибране  / І. Ф. Гнатюк. - К.: Дніпро, 1979. - 175 с.

До збірки увійшли кращі твори з попередніх книжок поета. Головна тема віршів - мужність захисників Вітчизни у роки Великої Вітчизняної війни, та героїка трудових буднів сучасників. Завершують збірку вінок сонетів «Пізнання» і поема «Хатинь».

Гнатюк І. Ф. Меч Архістратига [Текст]: поезії / І. Ф. Гнатюк. - Х.: Майдан, 2000. - 112 с.

У новій книзі відомого поета, невтомного борця за Українську ідею Івана Гнатюка - вірші та цикли, написані у період 1997 - 2000 років, а також поеми: «Патріарх» - про страдницький шлях та жертовну боротьбу одного з найвидатніших синів нашого народу, Патріарха Київського і Всієї України - Руси Володимира (Романюка), та «Армагедон» - пристрасний клич до правди - мсти в ім’я майбутнього Української держави.

Гнатюк І. Ф. На тризні літа [Текст]: поезія / І. Ф. Гнатюк. -Х.: Майдан, 2002.- 112 с.

Нова книжка відомого українського поета Івана Гнатюка «На тризні літа» - то важкі роздуми людини - патріота про страдницький шлях України та її народу, болючі спогади колишнього в’язня про пережите за колючими дротами колимської неволі, пристрасний поклик нескоримої душі не забувати «Славу згаслого повстання». Завершує збірку розділ «Чужі дарунки» - переклади поетів давніх і сучасних.

Гнатюк І. Ф. Нове літочислення [Текст]: вірші та поеми / І. Ф. Гнатюк. - К.: Рад. письменник, 1990. - 199 с.

Поетові ще у молодому віці довелося зазнати поневірянь по сталінських таборах, - там по - справжньому і задумався і над силою поетичного слова і сам почав писати вірші… Ставши відомим поетом, Іван Гнатюк і далі дбає про високу майстерність, наповнює кожен рядок громадянською пристрастю. Твори нової збірки перейняті болем за понівечені людські долі у часи тяжких репресій та бездушного застою, за Чорнобиль, за втрату дорогоцінних моральних якостей та національної гідності.

Гнатюк І. Ф. Свіжими слідами [Текст]: спогади, есеї / І. Ф. Гнатюк. - Х.: Майдан, 2004. - 136 с.

Автор цієї публіцистичної книжки, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Іван Гнатюк, непохитний у власних переконаннях, незламний у жертовній любові до України та вірний світлій пам’яті побратимів - борців за її волю. Його слово, гостре і гнівне, й сьогодні мов ковток з чистої криниці - спраглим, мов шматок хліба - голодним, як молитва - зневіреним.

Розповідає він про події давні чи сьогочасні («Свіжими слідами»), згадує страдницький шлях Патріарха Київського і всієї України - Руси Володимира («Дух київського благочестя»), полемізує з читачами та слухачами («Глухий недочує - то видумає») - завжди голос письменника щирий, правдивий, непідкупний.

       Гнатюк І. Ф. Стежки - дороги [Текст] / І. Ф. Гнатюк. - Дрогобич.: Вид. фірма «Відродження», 1998. - 496 с.

У споминах Івана Гнатюка - учасника національно - визвольної боротьби 40 - х років і довголітнього в’язня сталінський тюрем та спецтаборів, члена Спілки письменників України, цькованого і переслідуваного в часи брежнєвського застою та його русифікаторської політики, - художніми засобами правдиво розповідається про важку долю й незламну вдачу автора книжки й тієї історичної епохи, в яку йому було призначено жити й боротися.

Гнатюк І. Ф. Турбота [Текст]: поезії / І. Ф. Гнатюк. - К.: Рад. письменник, 1983. - 111 с.

Поетичні збірки Івана Гнатюка позначені глибиною світобачення, вмінням мислити конкретно, соціально. У новій книжці український радянський поет лишається вірним громадській тематиці. Його герої - митці, філософи, поети (Шевченко, Франко, Байрон, Гурамішвілі та інші). Знайшла своє місце в ній інтимна і пейзажно - філософська лірика. Виразно звучить у збірці тема «почуття єдиної родини».

Гнатюк І. Ф. Хресна дорога [Текст]: поетичні твори / І. Ф. Гнатюк; передмова Н. Кириленко. - Х.: Майдан, 2004. - 820 с.

Ця книга увібрала вагомий поетичний доробок відомого українського поета, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, учасника національно - визвольних змагань 40 - х років, довголітнього в’язня сталінських тюрем та концтаборів Івана Гнатюка, чия жертовна любов до України - яскравий приклад для нинішніх і майбутніх поколінь.

Бібліографічні видання по творчості І. Ф. Гнатюка:

Іван Федорович Гнатюк (1929 - 2005) [Текст]: пам’ятка читачеві. - Борислав: Центральна міська бібліотека Бориславської МЦБС, 2007. – 10 c.

Іван Федорович Гнатюк [Текст] / підгот. Г. Чіхрак // Поетичний Борислав: пам’ятка користувача. – Борислав: Бібліотека – філія №5 для дітей Бориславської МЦБС, 2013.-С.6.

Хресна дорога Івана Гнатюка [Текст]: пам’ятка користувача /підгот. І. Перелом. - Борислав: Організаційно - методичний та інформаційно-бібліографічний відділ, 2011.-14 с. 

слідами  творчості  івана  гнатюка.

                                                     

     Бібліографічний огляд підготувала 
 бібліотекар бібліотеки – філії №6 для юнацтва 
                                  Галина Почіковська.

До 95 - річчя від дня народження Анастасії Закидальської

«З роду незламних». До 95 - річчя від дня народження Анастасії Закидальської.

 Пані Анастасія Закидальська – відома у нашому місті людина. Почесна громадянка  Борислава, яка дуже багато зробила для нашого міста: активний громадський діяч, учасниця національно-визвольної боротьби, колишній політв’язень сталінських таборів, вишивальниця, почесна голова міської організації «Союзу Українок». Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно в 1998 році рішенням сесії Бориславської міської ради.

Народилася пані Анастасія 24 квітня 1923 року в мальовничому бойківському селі Мшанець Старосамбірського району Львівської області у родині активіста довоєнного  товариства «Просвіта» Федора Петричковича. Назвали дівчину чудовим українським іменем  Настуся, Туся… На думку приходить інша Настя – та сама з Рогатина – Настя Лісовська, яку викрала татарська орда і закинула в непривітний край. А нашу Настю  більшовицька орда закинула на далеку Північ у концтабір.

…Сорокові роки. Наближалися чорні хмари  Другої світової війни. Нашими селами і містами котилася червона навала. Нищила все, що потрапляло під руки. Щоб оборонити добре ім’я Української нації і ширити правду про Україну,  наша молодь влилася в ряди ОУН та лави УПА. Не стояла осторонь і Анастасія. Вона була активною у підпіллі в Українському Червоному Хресті. Несла не лише медичну допомогу пораненим підпільникам, але й добре ласкаве слово. У червні 1941 року червоних окупантів змінив коричневий фашист. Важкі то були роки… Пізніше писали в газеті: «1942 рік. Невелике село Лімна на Самбірщині. Тільки вісімнадцять літ було тоді Анастасії Закидальській, яка вчителювала тут. Та за ті молоді роки передбачила, мабуть, більше, як дехто за все життя. І часи польської окупації, коли закінчила школу в рідному Мшанці, а потім Дрогобицьку гімназію. І перших «совєтів», які залишили після себе гори трупів в усіх тюрмах Галичини, і німецький терор проти українських патріотів».

Вчили патріотизму  та любові до рідної землі не за підручниками, а вчило саме життя, яке раз по раз доводило: не може бути доброго окупанта. Хто б не був цей окупант: чи то польський чи російський енкаведист,  чи німецький вояк – ніхто з них ніколи не думав і  не буде думати про добро української нації, доки ця нація не подумає сама про себе. Як і сьогодні. Саме тому, коли зовсім юній дівчині запропонували піти на вишкіл Українського Червоного Хреста, вона без вагань дала таку згоду. Отак пішла в підпілля, щоб і себе віддати святій боротьбі за визволення рідного народу. Чи знала, що її чекає. коли всупить в ряди ОУН? Напевно, знала. Але знала і те, що доки є люди, готові померти за ідею, доти та ідея буде жити. І в тій тісній хатинці серед лісу, в оселі лісника - лісничівці, виголошуючи слова присяги, вона виголошувала не слова, своє життєве кредо, свою переконаність у тому, що таки варто віддати все найдорожче задля своєї землі, задля своє нації. Багато випробувань випало потім на її долю, але жодного разу вона не поставила під сумнів свій вибір: воля або смерть. Вибір, що його вже в символічних кольорах утвердив чорно-червоний прапор Організації Українських Націоналістів.

 Осінь 1944 року. Фронт вже пролягав Карпатами. Анастасія з своєю соратницею перейшла лінію фронту. Село, куди втрапили, вирувало, сюди вже вступили передові частини радянської армії. Господиня, до якої попросилися на нічліг лише сплеснула руками: «Куди ж то ви, дітки втрапили?! Та ж у мене тут якийсь штаб». Але не відмовила. Погодувала, поклала спати, на ранок рушили далі. І на переправі через Дністер їх узяли.

У своїй автобіографічній повісті «Інтинські сніговії» авторка дуже лаконічно розповідає про далекий Комі - Край, що за радянських часів був суцільним цвинтарем для українських патріотів, які в нелюдських умовах будували міста, добували вугілля, газ, розробляли лісові багатства і все відбувалося під брехливим гаслом – побудови комунізму. Будівничими були  переважно в’язні ГУЛАГу.

Місто Інта було однією з таких будов, де проходила свої гулагівські університети Анастасія Петричкович-Закидальська. В оповіданні Анастасія подає основні етапи утворення міста Інта, щоб читачам була зрозуміла суть гулагівського підпорядкування інтинців, що сприяло  бюрократичному свавіллю, що доводилося терпіти…

…Про побачене за десять років каторги пані Анастасія Закидальська могла б написати цілу серію книг спогадів, але врешті та мука скінчилася. ЇЇ звільнили…

 Там, на Півночі,  знайшла вона свою долю. Душа в душу жили з чоловіком десятки літ. Там створили сім’ю, народили двох донечок. Але весь час боліла душа, аби ті діти не виросли яничарами, а таки пізнали свою Україну. Тож коли старша донечка закінчила школу, пані Анастасія поїхала з нею до Львова, аби  тут вчилася дочка, аби причастилася до рідної землі, своїх людей. Ой, як негостинно прийняла їх ця земля. Адже в кожному вузі був кадебістський відділ, який і поставлений був на те,  щоб не допустити до освіти дітей патріотів. Та знайшлися люди, які допомогли дочці таки стати студенткою Політехніки. Вже пізніше до тернопільського вузу вступила і молодша дочка. А через тридцять шість років у 1981 році все сімейство Закидальських змогло перебратися до Борислава…

Дві доньки створили свої сім’ ї. А в 2000 році відійшов у вічність чоловік.

Після повернення на рідну землю з властивою їй наполегливістю влилася в активну громадську просвітницьку діяльність.

У 1983 році до Борислава приїхала багаторічний політв’язень, Героїня Світу, поетеса Ірина Сеник. Разом з Володимиром Кописем, першим головою демократичного скликання ходили на  зустрічі з молоддю, проводили  конференції, виступали  по радіо та засобах масової інформації.

 Спогади пережитого, публіцистика на сучасні теми склали основу книжки «Інтинські сніговії», яку авторка видала за власні кошти.

А видав книгу головний редактор «Українського вісника» Ярослав Гелетій. ЇЇ роздуми – в публіцистичних статтях, історичні довідки, цікаві наукові пошуки. В кожному матеріалі відчувається виваженість, серйозність, глибокі знання матеріалу про наших світочів культури, науки, героїв визвольної боротьби. У кожному слові і реченні  звучить правда про гірку долю нашого народу. Правда не вичитана з книг чи вибрана з інтернету, а така, що пройшла  через усе її життя.

      Присвятою для Анастасії Закидальської став вірш Ірини Сеник «Хто десять років серед бруду жив… »:

Хто десять років серед бруду жив -

На смітнику, де проклін – слово.

Хто крізь болото завжди проходив

І чистим зоставався знову.

Хто повсякдень голод відчував

І жадний був скоринки,

Хто мав нагоду вкрасти, та не вкрав

Навіть найменшої крихтинки.

Хто мову матері не забував,

Пишався своїм рідним краєм.

Хто здатний ще страждати, як страждав,

Той в пам’яті людській і не вмирає.

                                              

                                            Ольга Смерека,  зав. бібліотеки - філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.

ТВОРЧА ЗУСТРІЧ з Ольгою ЯВОРСЬКОЮ

ТВОРЧА  ЗУСТРІЧ  

з  Ольгою  ЯВОРСЬКОЮ

День Бориславського міського центру зайнятості в бібліотеці-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.

День Бориславського міського центру зайнятості
в бібліотеці-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.

   

   В  рамках Молодіжного центру «Молодь змінює світ», що діє в бібліотеці – філії №6 для юнацтва відбувся профорієнтаційний урок. Провідний спеціаліст з профорієнтації Ірина Пазяк ознайомила присутніх – учнів 9-го та 11-го класів ЗОШ №4 з вчителем української мови та літератури Тетяною Ревеняла із законодавством про зайнятість та страхування на випадок безробіття. Присутні взяли участь у тестуванні та цікавій грі на професійну спрямованість.

     Кожна людина хоча б раз в житті обирала собі професію. Для прийняття правильного рішення при виборі професії тобі необхідно враховувати ряд факторів – власні побажання, психологічні особливості та можливості. Не слід забувати й про потреби ринку праці. Для цього існує так звана “формула вибору професії”, яка в загальному вигляді показує первинний алгоритм прийняття оптимального рішення в поєднанні наступних компонентів: “хочу” – “можу” – “треба”.

      Але кінцевий оптимальний вибір своєї професії можна зробити тільки тоді, коли ти проаналізуєш всі компоненти формули  і співставивши їх між собою вони співпадуть хоча б частково.

        Бібліотека зі своєї сторони завжди готова надати молоді літературу для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади. Бібліотекар Тетяна Комель ознайомила присутніх з книжковою виставкою «Професійні орієнтири молоді». Учні оглянули довідник абітурієнта «Усі вищі навчальні заклади України», книгу Б. Родик «Світ захоплень», статті з журналу про професію психолога, журналіста та актора. 

Для усвідомлення свого покликання, життєвого призначення, змісту життя, місії зовсім не обов’язково блукати у хащах «вищих матерій». Навпаки, – кожен охочий може прояснити для себе ці надзвичайно важливі поняття просто і доступно.

     Вибір професії – це складний і відповідальний крок у житті кожного, тому його потрібно робити свідомо й обдумано. Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися, також, з батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом, профконсультантом та іншими дорослими, які добре знають тебе.

    Цитуючи відомого українського педагога К.Д.Ушинського Ірина Пазяк підсумувала: «Вдало вибери професію, вклади в неї свою душу, тоді щастя само тебе відшукає».                                   

Тетяна Комель, бібліотекар бібліотеки – філії №6

для юнацтва Бориславської МЦБС.

НЕЗВИЧАЙНА ФАУНА АВСТРАЛІЇ

  Австралія — унікальний світ, населений дивовижними мешканцями. Деякі тварини «зеленого континенту» не зустрічаються більше ніде в світі, а про існування інших ми навіть і не підозрюємо. Ми познайомимо вас із самими цікавими і незвичайними представниками тваринного світу Австралії, заради яких справді варто відвідати цю чудову і своєрідну країну.

Літературна година «Бережіть собори душ своїх»

Літературна година
«Бережіть собори душ своїх».

Олесь Гончар – сумління України,

Любов пречиста,

Пісня і зоря.

Вся Україна славить і вітає

Свого співця – Олеся Гончара!

Народжений у 1918 році, коли Україна виборювала незалежність, сиротою-підлітком звідавши жахливіші муки й голодомор 33-го року, юнацьким гострим розумом і зором прозрівши у зловісні ночі 37-го, беззастережно підставивши молоді студентські крила під мінометну чергу найбільшої світової війни, у 28 літ ставши живим класиком і перейшовши вогонь, воду й мідні труби слави, перетертий на жорнах заздрісних зубів і постійно конвойований системою, принижуваний улесливими ненависниками, ранимий і прощаючий, проникливий, знаючий, точний, уважний до всього і всіх – він тільки відкривається нам у всій своїй повноті.

Працівники бібліотеки-філія №2 Бориславської МЦБС разом з філологом ЗОШ №5 Онисько Лідією Володимирівною та учнями 9 класу провели літературну годину «Бережіть собори душ своїх».

Захід розпочався вступним словом вчителя української мови та літератури Онисько Л.В. Ведучі заходу – зав. бібліотеки-філії №2 Мирослава Чирик та бібліотекар Ірина Ханас ознайомили слухачів про життєвий і творчий шлях Олеся Гончара.

У виконані Оксани Косолович, Миколи Михайлишин, Марти Кучинської, Віктора Обухова та Марти Ваврик прозвучала поезія-присвята великому сину української нації, класику нашої літератури Олесю Гончару.

До заходу було оформлено книжкову виставку «Олесь Гончар: життя після життя», перегляд якої провела бібліотекар Ірина Ханас.

Ірина Ханас, бібліотекар бібліотеки-філії №2 Бориславської МЦБС.