До Дня Героїв Небесної Сотні

Перегляд матеріалів «Герої не вмирають!»

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза…

А батько сина ще не відпускав…

Й заплакав Бог, побачивши загін –

Спереду – сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять,

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

                             ("А сотню вже зустріли небеса…" Людмила Максимлюк)

 В Україну прийшла біда. Вже другий рік триває збройний конфлікт на Донбасі, який офіційно називається вже до болю звичайною нам абревіатурою «АТО», а в народі - війною з російськими окупантами. Ці події  у всіх на вустах, повідомлення про них заполонили медіа простір, українці говорять про це на вулицях, на роботі і вдома. Війна… Від цього слова стає моторошно. Бентежить питання: чому Бог допустив війну. Можливо, вона допущена Творцем як належна покута за наші гріхи. Захисники нашої Вітчизни поклали душу і тіло на вівтар  свободи  своєї країни і ми про це повинні завжди пам’ятати. Тому, що  ціною  героїзму і відважності  справжніх українських патріотів і покладенням свого життя Бог прийняв ці жертви  на небо  як праведників  не тільки за віру Христову, а й  захисників правди  від  неправди, демократії – диктаторства, тиранії.

   Через  те  Церква  їх  назвала «Небесною Сотнею» тому, що вони загинули  за правду, свободу,  незалежність  своєї держави  і  ціною жертовності  показали, що нас український дух є незламним, а народ  – нескореним.  Намагання  знищити  тих, хто стояв на Майдані Незалежності за рівність прав та свободи стали яскравим свідченням  незламності і нескореності  духу багатьох українців, їхньої консолідації.

    В тім кров  невинно вбитих жертв  буде  постійно переслідувати  шлейфовою ниткою  справжнього  вбивці  і тирана свого народу.  Слід  знати, що на цій крові  побудувати щастя неможливо,  так само і на обкраденому до нитки  українському народі,  бо  прийдеться відповісти  за скоєні злочини не тільки перед  Україною, а й Богом.

КНИГИ:

Лукасевич А. І. Наш захисник. Ми хочемо жити в мирі [Текст] /А. І. Лукасевич. – К.: ПП «Агенство по розповсюдженню друку», 2015. – 128 с.

    Ілюстроване видання, присвячене захисникам української землі – активним учасникам АТО. Головні герої – славні сини своєї країни, міцні та незламні патріоти з жовто – блакитною бронею, які є своєрідним непереможним щитом українського народу.

Остащенко М. Сергій Нігоян – символ кривавої боротьби [Текст] /М. Остащенко //Дванадцять місяців 2016: книга – календар /упоряд. І. Т. Бойко. – К.: Веселка, 2015. – С. 32.

   Його щире і відкрите обличчя запам'яталось кожному українцю. Декламування шевченківських віршів у його виконанні лунало на усіх телеканалах країни.

   Сергій Нігоян – громадянин України вірменського походження. Загинув 22 січня 2014 р. від поранень в голову, шию і груди, на вулиці Грушевського. Він став першим з числа Небесної Сотні.

Рудневич М. Я з Небесної Сотні [Текст]: повість /М. Рудневич. – К.: А – БА – БА – ГА – ЛА – МА – ГА, 2015. –194 с.

   Герой повісті молодого письменника Марка Рудневича чимось нагадує селінджерівського Голдена Колфілда. 19 річний студент Макс зі Сміли легко й відверто оповідає про своє життя – про навчання, однокурсників, родину, про свою кохану дівчину Іванку, яка вчиться в Києві, а батьки хочуть відіслати її на навчання до Франції… Але стається Майдан, і Макс зі своїм другом – однолітком їде до Києва. Зрештою, це повість про три вирішальні доби на Майдані. Ви згадаєте все, ви ще раз переживете ті тривожні лютневі дні і, мабуть, будете плакати, і ще довго пам'ятатимете простого хлопця зі щирою душею – Макса зі Сміли…

Филипчук З. День і ніч навколо багаття [Текст]: роман-репортаж /З. Филипчук. – Львів: «Апріорі», 2015. – 204 с.

   Час іде стрімко. І вже те, що відбувалося не так давно на наших очах, сьогодні стає історією. Саме такі події – зима 2014 року в Україні – описуються в новій книзі. Автор перебуває у гущі народу, що вийшов виборювати свою людську гідність, і через його думки, погляди, переживання, діалоги з ближніми спостерігається суть життя – від найостаннішого злидаря – безхатченка до найперших багатіїв при владі, що пнуться керувати планетою.

  

  Фіалко Н. І. Коли брати стають ворогами… [Текст]: повість-есей /Н. І. Фіалко. – Т.: Богдан, 2015. – 368 с.

   Нова книга Ніни Фіалко дає змогу читачам оцінити події 2013 – 2014 років поглядом «майдану тої». Авторка твору змушує нас осмислити багато подій, які відбувалися на українській землі. Читачі дізнаються про деякі моменти з історії України, які не висвітлювали в підручниках і про які не дискутували в періодиці. Лише після Революції Гідності стало можливим говорити й писати про те, що нас хвилює, але досі не заведено обговорювати все відверто.

   Читайте, пізнавайте, розмірковуйте…

ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ:

  Герої не вмирають [Текст]: поезії //Нафтовик Борислава. – 2014. – 26 лют. - №15.

Поезії О. Богдан, Л. Балакіної, Г. Іваничук та Н. Лавлєнцевої  присвячені Героям Небесної Сотні.

20 лютого-День Героїв Небесної Сотні [Текст] //Нафтовик Борислава. – 2015. – 20 лют. - №14.

«Небесна сотня». Її число, на момент написання цієї статті, збільшилося до 102 чоловік. Події, що відбувалися на головному Майдані України, з грудня 2013 – го по лютий 2014 року, явили нам цих героїв.

Жук Т. Як я можу допомогти захистити Батьківщину?[Текст] /Т. Жук //Слово. - 2015. – №1. ­– С. 24 – 25.

   У цей доволі непростий для українців час погляд більшості із нас прикутий до голубих екранів телевізорів та моніторів комп'ютерів. Ми часто переглядаємо телепередачі, увага яких скерована на події, що відбуваються на Сході України. Україна стала головною темою для обговорень у цілому світі. Багато країн намагаються нам якось допомогти, щоб ми змогли вийти із цієї скрутної ситуації.

   З цієї статті ви дізнаєтесь думку людей про те, яким чином простий українець може спричинитися до захисту єдності і цілісності України.

Кекош О. Герої не вмирають [Текст] /О. Кекош //З любов'ю у світ. – 2016. – лют. – №2.

   Щороку місяць січень та лютий пригадують про події «Революції Гідності» у Києві 2014 року. Про те, як мільйони українців об'єднались на Майдані зусиллями і жертовною боротьбою, щоб відстояти гідність народу і кожної особи перед тиранічним апаратом управління держави.

 

 Львова І. 20.02. День подвигу [Текст] //І. Львова, С. Мартинець //Експрес. – 2015. – 19 – 26 лют.

   20.02. – це день великої і чистої жертви. День, коли ми втрачали. День людей, що заплатили своїм життям за те, щоб ми жили по-іншому. А нині вони з небес дивляться на нас.

  Миська В. Сила молитви на духовному фронті [Текст] /В. Миська //Слово. - 2015. – №1. – С. 10 –11.

   Україна, перебуваючи у стані воєнного протистояння з московським агресором, переживає важкі часи, сповнені болю, жалю та тривоги. Війна чинить щораз то більшу шкоду, залишаючи після себе тисячі смертей, руїни міст і сіл… Разом з тим, кожна війна чи переслідування мають свої початки і закінчення. Питання в тому, коли ж це закінчення настане? Чого чекати далі? Ці питання ставить собі, мабуть, кожен. Зараз часто чуємо заклики до молитов – чи в Церкві, чи на вулиці: «моліться за мир в Україні», «моліться за наших воїнів». Що ж нам принесе молитва, щира молитва, підкріплена вірою? Чому це потрібно робити?

Пукіш-Юнко І. До Будинку профспілок заносили оголене і понівечене м'ясо [Текст] /І. Пукіш – Юнко //Високий замок. – 2016. – 18 – 24 лют. – №20.

   Події 18-20 лютого були найбагрянішими в історії Революції гідності. Десятки убитих, сотні поранених. Але розстріляний та скалічений Майдан вистояв, переживши своїх катів. Ось тільки і через два роки після Революції гідності не покарані. У справах щодо розстрілів майданівців досі – жодного вироку. Чому? У тих, хто веде розслідування, - своя правда. У тих, хто, пройшовши Майдан, залишився живим, і у родичів Героїв Небесної Сотні – своя.

Салій В. Ангели війни [Текст] /В. Салій //Слово. – 2015. – №1. – С. 14 – 17.

    Українці – унікальна нація. Живуть собі, зазвичай, мирно та спокійно, та як тільки приходить біда, - миттєво об'єднуються, стають могутньою силою, щоб дати цій біді відсіч. Спочатку Майдан сколихнув спокійне життя українців. Саме єдністю, братерською любов'ю, молитвою, самопожертвою (і цей перелік можна продовжувати і продовжувати) була здобута перемога. Не встигли вщухнути баталії Революції Гідності, як прийшло нове лихо – безпідставна агресія нашого північного сусіда. Війна знову змусила український народ проявити свої найдостойніші якості. Тисячі патріотів, взявши в руки зброю, стали на захист Батьківщини. Навіть той, хто нездатний або неготовий до збройної боротьби, відчуваючи, що завдячують своїм спокоєм і мирним життям нашому війську, не змогли залишитися осторонь проблеми і взятись у різний спосіб допомагати українським героям, і допомагати настільки потужно, що стали однією з ключових сил України у цій війні.

Сидорак О. Небесна Сотня [Текст]: поема /О. Сидорак //Нафтовик Борислава. – 2014. – 16 квіт.

   «Юрію Вербицькому, Михайлу Жизневському, Сергію Нігояну – повстанцям, які стали першими жертвами протистояння в Києві на вулиці Грушевського та загинули за свободу й демократичні права в Україні у 2014 році, присвячується.

* * * * * * *

Папка – накопичувач «І хто б там що не говорив, та згине зло і правда переможе!»

Ø  Матеріали про «Небесну Сотню»

Ø  Добірка поезій «Просимо у Бога миру і благословення для України»:

1. Людмила Максимлюк «А сотню вже зустріли небеса…

2. Савка Мар'яна «Пливуть гроби по морю, як човни»

3. Гузій Назар «Майдан… З Героями іде прощання…»

4. Гуркалик Ольга «Дивлюсь новини й сльози витираю»

5. Маслиган – Яворенко Оля «Ти руку підійняв на брата, і в спину ти йому стріляв»

6. «Мамо, знаєш, як хочеться жити».

7. «Небесній сотні присвячується»

8. Сушко Т. «Єднаймось браття»

9. Шевців Світлана «Біль Майдану»

10. «Пшеничнеє поле, блакитнеє небо»

11. Врубель Олеся «Україно, заплакана ненько»

12. Гайвась Галина «Тобі я дякую, солдате, за життя»

13. «У пустій кімнаті свічка догора»

14. «Довкола ніч… а мав би бути ранок»

15. «Україна»

16. «Лист до матері»

17. «Вкраїнський степ, омитий кров'ю»

18. «У мирний час, на Україні»

19. «Чому, моя мамо, так небо стемніло?

20. «Молитва за Україну, за душі тих, кого немає…»

21. «Тобі, Україно»

22. «Пам'яті героїв»

23. «Пробачте, мамо!»

24. «Мамо, знаєш, як хочеться жити»

25. «Пісня ангелів»

26. «Не плач за мною, мамо…»

27. «Зима, що нас змінила…»

  

Нехай  світла  і вічна пам’ять  буде  Героям  Європейського Майдану, хай Бог прийме  їхні  жертовні душі в обійми Отчі, дарує їм вічне життя  у Царстві і оселить їх  у  раю!

Вічна  пам’ять загиблим Героям, які віддали життя за Україну!

Підготувала

Галина Почіковська,

бібліотекар бібліотеки-філії № 6

для юнацтва Бориславської МЦБС

Ольга Сидорак "Небесна Сотня" /Бібліотека-філія №3 Бориславської МЦБС

День Святого Валентина – свято закоханих

Свято Валентина - раз у році,

Та любов живе з нами щодня.

У одних любов ця материнська,

В інших вона юна і палка.

Є любов до рідних і до друзів,

Є до рідної Вкраїнської землі.

Та найбільша це любов від Бога,

Але ж ми не цінимо її.

Він прощає,він все забуває,

Він нам серце своє відкриває.

По житті іти нам помагає

Й ангела нам свого посилає,

Щоб охороняв нас від біди.

В день такий прийміть мої вітання,

Теплі, щирі, добрі побажання.

Хай повік любов у Вас не згасне,

Хай приносить вона тільки щастя.

   День Святого Валентина – день усіх закоханих. Це свято з кожним роком все міцніше вкорінюється серед нас. А все тому, що кохання — найпрекрасніше та найзагадковіше з усіх людських почуттів.

   За легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.) й поруч з основним покликанням займався природничими науками та медициною.

   Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, попри цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.

   Але щонайменше троє святих Валентинів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий — єпископом у Терні(Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100–153 роках. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

    Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський — 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порта дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Рима.

   1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні — місті, де він колись був пастирем.

   Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.

    Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в'язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.

   Втім, у Римсько-Католицькій Церкві Святий Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.

   Загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. Однак в сучасних календарях РКЦ (наприклад, видавництва «Кредо») 14 лютого відзначено як день пам'яті Святого Валентина. Також 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи.

   Християни завжди намагалися якимось чином «освятити» те, що було добре у язичників. Можливо, і сьогоднішнім християнам слід побачити у дні святого Валентина не тільки численні зловживання, яким насправді не бракує, але й велику спрагу світу молодих людей у духовній, великій і передусім справжній любові, яку сьогодні так важко знайти. Адже християни завжди були експертами від любові, як це доводить історія: історія мучеників, історія святих, які любили насправді.

   Сьогодні нам потрібні нові святі Валентини, які вчинять чудо прозріння для сучасного світу, які подарують своє серце іншим, які зможуть сказати щиро, без тіні пожадання: „Я твій, твій Валентин!“, зможуть показати справжнє джерело любові і перемінити світ… наш світ!»

   У давні часи природні чинники та події позначалися не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день вшановувала Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на час, коли відзначають день Святого Валентина, припадає період парування птахів. Це й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські звичаї.

   Відзначення Дня Святого Валентина  у різних країнах.

   Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до мішечка відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.

    В Англії існувало повір'я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.

   Щороку у США в День Святого Валентина продають понад 108 мільйонів троянд, здебільшого червоних, зі швидкістю близько 24 тис. троянд у хвилину, а на цукерки витрачають 692 мільйони доларів.  Але в США, приблизно кожен четвертий американець не відзначає цього свята взагалі. А ще 15% американських жінок (це тільки вони могли таке придумати) посилають самі собі букети квітів, вітаючи себе із Днем Валентина.

   У Данії закохані у свій день посилають один одному засушені білі квіти.

    Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».

   Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

   Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

   В Японії на День Святого Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День Святого Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілізації.  А ще в День закоханих щороку проводять конкурс на найгучніше зізнання в коханні. Хлопці і дівчата піднімаються на поміст і по черзі кричать щодуху найрізноманітніші слова любові своїм коханим. Переможець конкурсу отримує приз. Природно, що переможцями майже завжди стають чоловіки.

   У Франції в День Святого Валентина прийнято дарувати коштовності, а букети добирають дуже ретельно, згідно із “мовою квітів”. Галантні французи першими ввели в себе любовні послання — чотиривірш.

   У Фінляндії 14 лютого зветься Днем любові. Фіни в цей день дарують сувеніри у формі серця не лише своїм коханим, а й матерям, оскільки жіночого дня, подібного до 8 Березня, у цій країні немає.

   Останніми роками День Святого Валентина набув і політичного звучання. Він був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. 2004 року радикальна група індуїстів «Шив Сена» демонстративно спалювала «валентинки» в Мумбаї.

   14 лютого 2008 р. митрополит УПЦ Володимир (Сабодан) освятив церкву в Києві в ім'я св. Валентина.

   Мощі Святого Валентина в Україні

   Останнім часом поширилася інформація про те, що мощі покровителя закоханих Святого Валентина зберігаються в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі (Львівська область). Автентичність реліквії нібито підтверджує документ Папи Римського від 1759 року.

   Святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. У 1759 році його прах вийняли із землі на цвинтарі святої Прісцилли у Римі. У Ватикані вирішили передати частину мощів у храм тієї землі, якою заопікувався святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок закували у скляний гробик, поклали у саркофаг і доправили до Самбора. Від того часу реліквію зберігають у церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі. Але в комуністичні часи це замовчували.

   День Святого Валентина в Україні.

   В Україні День Святого Валентина відзначається надто по-різному. Із здорових, одухотворених його «освоєнь» можна відзначити пластові вечірки, флеш-моби та заходи в бібліотеках.

   День Святого Валентина – дуже ніжне та добре свято, день в який люди відкрито говорять про найбільш прекрасне в світі почуття – про любов. В цей холодний лютневий день на душі тепло як ніколи, а повітря заполонили відчуття щастя і романтики. Крім того день всіх закоханих – чудовий спосіб показати свою любов та турботу, здивувати дорогу тобі людину…

   Символами Дня Святого Валентина стали воркуючі голубки і серця, пронизані стрілою Амура На вечорах, присвячених Дню Святого Валентина, романтичні символи іноді переховували в солодощах. Кожен гість отримував скибочку торта і, якщо йому пощастило, емблему. Емблема говорить про його удачі. Іноді символи вкладали в подарунок замість посилок. Рис позначав весілля. Кільце - те ж саме або заручини. Монета означала, що людина одружується або вийде заміж за багатого. Іноді юнак отримував червону рукавичку. "Отримати рукавичку" означало, що він дівчині подобається.

   Серце                                                          

   Колись люди вірили, що такі почуття, як любов, удача, гнів або сумніви, знаходяться в серці; пізніше стали вважати, що тільки почуття любові знаходиться в серці. Так що в наш час серце - це символ любові і Дня Святого Валентина.

   Купідон

   Син Венери, богині любові. Він може змусити людину закохатися пострілом однієї зі своїх чарівних стріл.

   Червона троянда

   Троянда - улюблена квітка Венери, богині любові. Червоний колір - це колір сильних почуттів. А червона троянда - це квітка кохання. Коріння цієї традиції — в античному язичництві: богиня кохання Афродіта, за легендою, поспішаючи до коханого, стала на кущ білих троянд, поранила ногу і її божественна кров пофарбувала їх в червоний колір. З того часу червоні троянди — символ кохання і пристрасті.

   Птахи любові і голуби

   У нас традиційно любов символізують голуби. Голуби вважаються улюбленими птахами Венери. Вони все життя не змінюють пару і спільно піклуються про пташенят. Ці птахи - символи вірності і любові, а також символи дня Святого Валентина.

   А в Африці птахами любові називають барвистих папуг. Більшість з них мають червоні дзьоби. Вони названі птахами любові за те, що коли вони збираються в пари, то вони сидять на дуже близькій відстані один від одного.

   Кільця

   У більшості країн люди під час заручин та весілля обмінюються обручками. Два-три століття тому в День Святого Валентина було дуже популярно влаштовувати заручини.

   Рукавички

   Колись, якщо чоловік хотів одружитися на жінці, він "просив її руки". Рука стала символом кохання та шлюбу. Незабаром рукавички також стали символом шлюбу.

   Мережива

   Сотні років тому жінки носили з собою мереживні носовички. Якщо дама ронила носовичок, чоловік, що знаходиться поряд з нею, повинен був підняти хустку і повернути його жінці. Іноді дама спеціально ронила мереживну хустку, щоб познайомитися з вподобаним їй чоловіком. Незабаром мережива стали повністю асоціюватися з любовним романом.

         Amor omnia vincit – Любов усе здолає.

Вергілій

Підготувала

Галина Почіковська,

бібліотекар бібліотеки-філії №6

для юнацтва Бориславської МЦБС

"Мій край - моя історія жива "

Презентація бібліографічних видань краєзнавчої тематики Бориславської МЦБС

Підготувала 

провідний методист Бориславської МЦБС 

Божена Дмитришин

Презентація книги «КИРИЛО ОСЬМАК: автопортрет у листах на тлі Владімирського централу» за участю автора Наталії Осьмак

Тюрма вночі не спить. Вона - суцільне вухо.

Десь брязкають ключі. Лунають кроки глухо.

А на світанку знов, як в'язні смерті ждуть.

Кирила Осьмака на допити ведуть.

Це вчора так було, учора й позавчора,

Це вже десятий рік, як виснажена, хвора

Надосвітку на хрест людина йде свята,

Пригорблена, немов несе свого хреста.

Йде сивий чоловік. Шукають сонця очі.

Два ключники - за ним, немов собаки гончі.

Світ падає з вікна, блищить на сходах кров.

 Хтось певно з допиту цієї ночі йшов.

Кирило слухає. Десь українська мова

То стогне, то ячить. Паркетина дубова

Вночі пройшлась по ній, її сікли й пекли

Братерством ковані московські шомполи.

 (Дмитро Павличко «КИРИЛО ОСЬМАК»)

28 січня в читальній залі бібліотеки-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС відбулась презентація книги «КИРИЛО  ОСЬМАК: автопортрет  у  листах  на  тлі Владімирського  централу» за участю автора Наталії Осьмак – української громадської діячки, біографа, дочки і дослідниці життя й діяльності легендарного Президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака. За визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність Наталія Осьмак у 2009 році нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня.

Лідія Семенчук, директор Бориславської МЦБС розповіла, що всім борцям за волю України від княжих часів до нинішніх днів притаманна відвага, вірність та відданість, а історія України унікальна тим, що багато її творців невідомі і сьогодні. Саме  постать Кирила Осьмака – президента УГВР – дуже довгий час не була відома не лише широкому загалові, але й тим, що був він учасником національно-визвольної боротьби під час Другої світової війни. Вибраний на Президента УГВР 15 липня 1944, коротше ніж за 2 місяці був заарештований і, як написано у 8 томі Літопису УПА «Можливо в підпіллі теж не було певности, чи президент К. Осьмак живе чи загинув. Тому було краще про нього нічого не писати».

Про свою довгу дорогу до батька, пошуки могили Кирила Осьмака в Росії та листи з–за ґрат  детально розповідала автор книги Наталя Осьмак. Вже 20 років вона збирає по зернині відомості про свого батька — Президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака.

Наталія Осьмак об’їздила Росію, де відбував покарання та вчився її тато, шукала документи і свідків тих подій у Карпатах, Києві та Львові, сприяє створенню фільмів, пише книжки про нього. І завдяки її активній громадянській позиції та щирій доньчиній любові прах Кирила Осьмака перевезений до України – тепер український президент спочиває не біля мурів Володимирської в’язниці, а на Байковому кладовищі, під козацьким хрестом.

Пані Наталія згадала про своє дитинство… Вона виросла без батька і довго не знала про його долю і росла в такий час, за таких обставин, коли в багатьох дітей не було батьків: хтось помер, загинув, когось посадили. Свого батька пані Наталія знала до двох років і семи місяців.

До того як його обрали Президентом УГВР, він пішов у підпілля і працював легально у Стрию директором товариства «Сільський господар».

Після створення УГВР родина Кирила Осьмака якийсь час жила у партизанському селі Недільна, де був Головний штаб УПА, далі доньку Наталію iз мамою під опікою УПА перевезли до села Тур’є–Горішнє. По вказівці якогось «енкаведиста» і виданої ним довідки, мати пішла в районне село Підбуж і там зареєструвалася й отримала роботу. Мамі було важко, бо мусила дбати про все: і про дах над головою, про дрова, харчі, роботу.

Розповіла пані Наталія, як жили вони у Підбужі в різних хатах, у незнайомих людей. Та не всюди їх радо приймали (бо ми ж «східняки», і хто там знав, яким духом ми дихали), але знайшлися прекрасні люди — родина Катерини та Ігната Павликiв. Вони дали маленьку кімнатку з сінями — прибудова до хати, певно, для прислуги. І це помешкання стало для Наталії Осьмак маленькою підбузькою батьківщиною.

Мати виховала дочку Наталію в українському дусі. Бо інакше й не могло бути! Вона жила в українському світі, у карпатському селі! Та ще й на межі із ворожим російським світом. Дружина та донька Кирила Осьмака чітко усвідомлювали, що є українцями: шанували українські свята, співали українські пісні. Тарас Шевченко й Іван Франко для них були такими природними, як повітря чи вода...

Про те, ким був насправді батько, Наталія Осьмак дізналася тоді, коли розвиднялося на незалежність, почали з’являтися публікації про УПА, і вона стала усвідомлювати, що її батько «десь там» був. Її увагу привернула книжка невеликого формату з назвою «Українська Головна Визвольна Рада», яку вона взяла в руки, розгорнула і прочитала: «Присвячуємо цей том Літопису УПА про діяльність УГВР в 1944—1945 роках, тим членам УГВР, які загинули в цьому періоді часу: Президентові УГВР Кирилові Осьмакові…». Так Наталія Осьмак дізналася про те, ким насправді був її батько.

Під час заходу також відбулася презентація документального фільму «Нескорений президент», який є  не лише документальною повістю про українського героя, але є ще історією тисяч, мільйонів українських сімей в умовах радянської дійсності.

У 2009 році побачила світ поема «Кирило Осьмак», яку написав український поет Дмитро Павличко. Під час заходу поему «Кирило Осьмак» чудово продекламували користувачі бібліотеки: Ірина Мінів (уч. 7 кл., БДГ), Ірина Дейнега (уч. 10 кл., ЗОШ №7), Ірина Панів (уч. 11 Б кл., ЗОШ №4), Михайло Біляк (уч. 11 Б кл., ЗОШ №4), Марія Гадубяк (уч. 10 кл., ЗОШ №7).

На презентацію книги завітав учасник Львівського народного самодіяльного хору учасників визвольних змагань, УПА та ветеранів праці «Нескорені» Володимир Мудрак, у виконанні якого прозвучала «Пісня про Кирила Осьмака».

Знай, воля народу — найвища мета,

За неї боротися буду,

Щоби Україна моя золота

Позбулась відступництва блуду.

Історії мить — та їй жити в віках,

За неї життя своє дали

Шухевич, Бандера, Кирило Осьмак,

Що смертію смерть подолали.

   Наталочко, доню, кровинко моя!   

   Як важко тебе залишати,             

   Та Київ і Підбуж — Вкраїнська земля,

   Яку треба нам захищати!

На презентації було чимало гостей, які виступили і охоче поділилися своїми враженнями  Марія Граблюк, голова міської громадської організації «Братство вояків ОУН-УПА ім. Нечая», Любов Папка, голова міської громадської організації «Товариство політв’язнів та репресованих», Ганна Глод, членкиня міської організації «Союз Українок».

Слова вдячності автору книги Наталії Осьмак висловила заступник міського голови Роксоляна Гарасимів, бо такі зустрічі є необхідними, а таких як Кирило Осьмак слід пам’ятати і наслідувати, адже він боровся, страждав, терпів тортури задля здобуття незалежності України і є гідним прикладом особливо для молоді і нас всіх. Незламний Кирило Осьмак, який пережив ув'язнення та знущання, ніколи не відрікся від свого українського єства. У його листах відчувається палка любов до своєї рідної землі та цілковита жертовність на благо держави. Він хотів бачити свою державу цілковито незалежною. Жодна ідеологічно-брехлива машина пропаганди не змогла стерти з історії таку велику та стражденну постать. Шануймо своїх героїв!

На завершення заходу юні читці продекламували вірш Ореста Левицького «Борцям за волю». Директор Бориславської МЦБС Лідія Семенчук висловила слова вдячності всім, хто долучився до організації презентації, а саме:  громадській активістці, заступнику голови Дрогобицької районної організації політичної партії ВО «Батьківщина», пп. Вірі Курпіті, громадській діячці, пп. Надії Мінів. А на завершення презентації бібліотека-філія №6 для юнацтва отримала  в дарунок книгу «КИРИЛО  ОСЬМАК: автопортрет у листах на тлі Владімирського централу» з автографом автора Наталії Осьмак.

Божена  ДМИТРИШИН,

провідний методист Бориславської МЦБС.