ДО 80-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОРИСЛАВСЬКОГО ПОЕТА ІГОРЯ НИЖНИКА

ПОЕЗІЯ  ДУШІ  ІГОРЯ  НИЖНИКА                                 

                   

                                                                               Не падати на викрутах судьби -

                                                             То перший заповіт мені від роду.

                                                             Я силу взяв у мужнього народу,

                                                          Його сини - не слуги, не раби.

                                                                  Його козацьку славу, честь і вроду

                                                                 Продовжую, як лицар, без ганьби.

                                                      Не прагну я суворої судьби,

                                                             Та не вишукую й мілкого броду.

(Ігор Нижник «Орбіти»)

Український поет, письменник Ігор Йосипович Нижник  народився 26 квітня 1935 року у багатодітній родині села Добрівляни Дрогобицького району Львівської області. Закінчив місцеву школу, Дрогобицьке музичне училище. Після служби в армії навчався на філологічному факультеті Дрогобицького державного педагогічного інституту (сьогодні університет) ім. Івана Франка.

Працював викладачем у Бориславській музичній школі (нині — Бориславська школа мистецтв). Деякий час очолював міський відділ культури, працював кореспондентом –організатором Спілки письменників України. Пізніше перейшов на творчу роботу.

Член Національної Спілки письменників України, лауреат літературного конкурсу імені Мирона Утриска, Ігор Нижник проводив у Бориславі велику подвижницьку роботу щодо створення міцного літературного середовища.

Перші літературні кроки Ігор Нижник робив на сторінках газети «Нафтовик Борислава». Багато років очолював Бориславське літературне об’єднання імені Стефана Коваліва. Він виховував хороших, зрілих поетів, які творять свої праці дотепер. Це Ганна Костик, Ольга Сидорак, Богдан Британ, Ігор Юринець, Роман Соловчук та ін.

Із містом нафтовиків пов’язані кращі роки його творчого життя. Бориславці знали та шанували Ігоря Нижника як патріота і видатного митця.

До творчого доробку автора увійшли поетичні збірки: «Нива», «Живиця», «Місячне коло», «Оновлення», «Коріння гір», «Вічний рух», «Сійся-родися», «Право на сльозу», «Білі вівці на Чорній горі», «Корона», «Рубаї», «Ліра», «Дзвін»; прозові твори: «Бескиди»; «Доброслав»; «Галайда»; «Хліб і кров»; «Чорний легінь»; «Легенди гір».

Чільне місце посідають перераховані видання Ігоря Нижника у фондах бібліотек Бориславської міської централізованої бібліотечної системи, які автор зі щирістю дарував для користувачів, адже багато років він був шанованим гостем на творчих вечорах, присвячених літераторам міста.

До відзначення 80 – річчя від дня народження Ігоря Нижника центральною міською бібліотекою проведено літературно-мистецький вечір «Поезія душі Ігоря Нижника», на який прибула родина – дружина поета Зореслава Шкіряк-Нижник і донька Людмила Лисенко, внучка Софія, члени Національної Спілки письменників України Роман Соловчук, Ольга Сидорак, Андрій Грущак, поети міста Ганна Костик та Роман Квітневий, начальник відділу внутрішньої політики Бориславської міської ради Наталія Бараняк, представники молодіжної громадської організації «Цвіт нації», яку очолює головний спеціаліст відділу гуманітарної політики Бориславської міської ради Віктор Кравцов, доцент кафедри філософії Українського Католицького університету м. Львова, поет, перекладач Богдан Завідняк, а також шанувальники творчості поета.

Літературну композицію із віршованих творів Ігоря Нижника підготували юні шанувальники художнього слова Олег Федрак, Наталія Гвоздецька, Юрій Кузан, Олег Дурнота, Віктор Кошик, Оксана Гнатів, Сергій Божко, Олена Фридрак.

Відомий Ігор Нижник і як перекладач поезій іноземних авторів. Низку його віршів наш бориславський композитор Зеновій Антонішак (нині покійний) переклав на ноти і звучать пісні (більше тридцяти) у виконанні самодіяльних та професійних колективів.

Викладачі Бориславської школи мистецтв Кондор Ольга і Труш Оксана в пам’ять про І. Нижника виконали пісню «Краю розмаю» (муз. З. Антонішака, сл. І. Нижника), а також прозвучали музичні твори у виконанні учнів школи.

Активісти молодіжної громадської організації «Цвіт нації» декламували поезії автора «На пустирищі» (Ірина Панів), «Лада» (Наталія Сабат), «Хліб» (Остап Федрак) та ін.

Багато гарних слів почули присутні під час літературно-мистецького вечора «Поезія душі Ігоря Нижника» від колег по перу, родини та гостей.

Працівниками центральної міської бібліотеки для користувачів зібрана папка – накопичувач, до якої увійшли матеріали про І. Нижника «Душею і творчістю з Бориславом» та презентована виставка видань поета «Його слово з колиски любові».

Саме Ігор Нижник увійшов до Сузір’я літераторів міста Борислава, а популяризації його творчості сприяють створені у бібліотеках краєзнавчі кутки з тематичними поличками «Чорний Легінь корінням із Бескидів», «Ігор Нижник», розгорнуті експозиції матеріалів за назвами: «Світлій пам’яті Ігоря Нижника», «Музикант в поезії, поет у прозі»;  проведено перегляд літератури «Поет з душею музиканта», бібліографічний огляд «Музикант в поезії, поет у прозі», літературні розповіді: «Музикант в поезії, поет у прозі», «Вірю в пісню, наче в Бога», «Вічний рух Ігоря Нижника». 

Для телеглядачів Бориславським телебаченням знято телесторінку на тему: «Поезія душі Ігоря Нижника», яку підготувала працівниця центральної міської бібліотеки Ірина Карпінська.

 Бібліографом системи Іриною Перелом для широкого кола користувачів підготовлено і видано бібліографічну пам’ятку «Чорний легінь корінням із Бескидів», до якої увійшли поезії, короткі відомості про життєвий і творчий шлях І. Нижника, публікації періодичних видань «Нафтовик Борислава», «Дзвін» та видання самого автора, які є у фондах бібліотек.

Ігор Нижник – талановитий митець, який все своє життя стояв на сторожі українського слова. Світла пам’ять про Бориславського Поета – Ігоря Нижника та його багатий творчий спадок будуть завжди живі!

І день, і рік, і вік – усе минуче,

як добрий хміль столітнього вина.

І допікає серцю щем пекучий.

І думаєш, чия у тім вина,

коли, бува, нерівно борозна

виорюється на життєвій ниві…

Ах, прагнення і радощі примхливі!

Мов паводі бурхливі навесні,

усе сплива за обрії земні…

(Ігор Нижник «Вічний рух»)

Підготувала Божена Дмитришин,

провідний методист Бориславської МЦБС.

ПОЕТИЧНИЙ ЗОРЕПАД "ВОГОНЬ, ЯКИЙ НЕ ЗАГАСИТИ"

ДО 75-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОРИСЛАВСЬКОЇ ПОЕТЕСИ ГАННИ КОСТИК

Земля у нас, як мати - лиш одна,

І мова колискова в нас єдина.

Дитинство розквітало, як калина,

Та юність їй судилася сумна…

Г. Костик

   21 квітня у бібліотеці - філії №6 для юнацтва відбувся ювілейний творчий вечір бориславської поетеси, вчительки та пенсіонерки Ганни Костик, на який прибули шанувальники поезії письменниці, активістки міської організації Союзу Українок та учні ЗОШ №4.

   Свято розпочав  учень  10 - Б класу  Михайло Біляк,  читаючи сонет ювілярки «Борислав».

   Ганна Костик народилася у Бориславі 20 квітня 1940 року. Дитинство її пройшло в неймовірних труднощах - хворіла мати, а уся хатня робота припала на тендітні доньчині плеченята. І хоч на навчання часу залишалося обмаль, вона закінчила першу середню школу на «добре» й «відмінно».

   Дівчинка формувалася як особистість у непростій галицькій родині. Прадід її, Павло Полох, ще позаминулого століття відкрив першу школу - дяківну на Потоці в Бориславі і навчав дітей «азів» грамоти й катехизму. Батько, теж Павло Полох, був січовим стрільцем, а вітчим, Володимир Костик, - сотником артилерії УСС.

   Яскравою особистістю була й ненька її, Анна Полох - Костик. Одна з найактивніших членкинь місцевого осередку Союзу Українок, вона навчала грамоти дівчат із гірського села Рибника та інших сіл Дрогобиччини. А в Бориславі у драмгуртку чудово грала роль Наталки у п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка», ще дуже гарно співала. Вже в повоєнні роки деякий час працювала бухгалтером у нафтовій промисловості.

   В1957 році матері не стало… І хоч так гірко було на душі, ще юна Ганна твердо вирішила продовжити навчання - вступила у Львівський державний університет ім. Івана Франка, де набула спеціальність філолога - славіста, вчителя української мови. Та згодом реалії гірського села спонукали її набувати додатковий фах - вчителя іноземної мови. Заочно закінчила відділення англійської філології при державному університеті.

Власне, на Турківщині, довелося пройти суворий «університет життя». Холод, голод, курні хати… Але душу гріли дуже ввічливі й доброзичливі діти, які поважали й любили її.

   У Бориславі працювала майже чверть віку - з 1971 по 1995 роки. Особливо проявила себе в час Національного відродження. Була активною членкинею Народного Руху України.

   Перші поетичні спроби Ганни Костик несміливо проростали рядками на сторінках учнівського зошита ще в десятилітньому віці. Більш серйозно стала займатися творчістю після того, як її буквально привів за руку на засідання літературного об’єднання ім. Стефана Коваліва, що діяло при редакції міської газети «Нафтовик Борислава», відомий український поет, нині вже покійний Іван Гнатюк. Відтоді пані Ганна з високою міркою стала підходити до власної творчості.

   Друкувалася поетеса у «Нафтовику Борислава», де у різні роки вміщено більшість її творів, а також в українській учительській газеті «Освіта».

До літературно – мистецького збірника «Бориславський ізмарагд» увійшла коротка біографічна довідка та поезії Г. Костик. Саме голова Львівської організації Національної Спілки письменників України Левко Різник оцінив творчість поетеси і відмітив, що Ганна Костик є гідним продуцентом (у доброму розумінні) жіночої поезії, - від якої віє теплом матері, що завше молиться за своїх рідних, за дітей, за добрих людей – і тим убезпечує їм Господню ласку.

   «Співзвуччя» - перша збірка поетеси із Франкового краю засвідчує, що до нас зі своїми ліричними роздумами звертається правдива майстриня слова. Авторка прагне передати стан душі, поетичний настрій, бойківський колорит, непідробно щиру любов до Господа, України й отчого краю.

Земля у нас, як мати – лиш одна,

І мова колискова в нас єдина.

Дитинство розквітало, як калина,

Та юність їй судилася сумна,

Бо огорнула край мій чорна тьма.

До дна спізнала горе Україна.

В ярмі, в огні не стала на коліна.

Їй воля усміхнулася ясна.

І вільний наш народ уже навіки.

Ніколи більш не знатиме оков,

Як їх не знають ні поля, ні ріки.

В серцях у нас і сонце, і любов.

І весни зорями скресають знов.

Життя зерном тече в дзвінкі засіки.

(Сонет «Земля» Г. Костик)

   «Відлуння любови» - друга поетична збірка Ганни Костик.  У ній опоетизовані теми біблійних оповідей, постають також історичні постаті борців за волю й незалежність України. Читач знайде тут і щиру, добротну лірику, а також поетичні образки рідного краю.

Гірська земля, де нафта, як вогонь,

Струмує в жилах золотисто й вільно.

І сонце п’є з натруджених долонь

Джерельну воду – спрагло і повільно.

Хмільний бузок торкається до скронь.

Сім’я зірниць збирається застільно.

Дзвінке життя сміється з оболонь,

З лісів іскристих – дружньо і весільно.

Всі помисли, пориви, світлі дні,

І передсвітню працю, і дерзання –

Віддам Карпатській рідній стороні,

Де дзвін сосни народжує світання,

Вогні калини, наче грань, червоні.

Стрічає день у трудовім розгоні.

(Сонет «Борислав» Г. Костик)

   Під час свята учні 10 - Б класу ЗОШ № 4: Ганна та Тетяна Токарські, Олена Маркович, Іван Попадин, Софія Дрич, Мар’яна Вересоцька, Катерина Станович, Дмитро Савуляк, Катерина Кулик, Вікторія Кілас, Олег Тимишин під керівництвом класного керівника – Тетяни Вередин, читали такі поезії авторки: «Син Божий», «Мати - Україна», «Лесі Українці», «Могила С. Коваліва», «Мати», «Зустріч», «Великодня молитва дитини», «Кришталеві візерунки» та сонети: «Дар Ісуса», «Борислав», «Земля», «Україна». У чениця  8-Б класу Ольга Тимишин виконала  пісню: «Коломийка» на слова поетеси. 

    Пані Ганна розповіла про свої плани на майбутнє, про те, що чекає видавництва своєї вже третьої книги «Осяяні небесною славою» - це своєрідні образки про долі людей, які так чи інакше причетні до історичної біографії нашого міста. Але,  щоб мрії стали реальністю потрібно, щоб знайшлися добрі, не байдужі люди, які б допомогли коштами, щоб видати книгу.

   На свято прийшли привітати ювілярку членкині міської громадської організації «Союз Українок»  Мирослава Павлюх, яка подарувала їй власну поезію «Моя Україно», Оксана Прокопишин,  Анна Глод, Богданна Солецька, Леся Шоха та ін.

   Теплими словами привітав  поетесу член Національної Спілки письменників України Роман Соловчук, який високо оцінив творчий доробок Ганни Костик і побажав їй творчої наснаги, та якнайшвидше видати третю книгу.

   В подарунок поетесі учні заспівали пісню «Чорнобривці». На добру згадку  поетеса подарувала учням свої збірки поєзій.

   На закінчення поетичного зорепаду всі дружньо побажали письменниці - ювілярці міцного здоров’я і щирої долі, нових творчих здобутків, здійснення всіх задумів, щоб у найближчий час знову зібратися у цій залі на презентацію третьої книжки «Осяяні небесною славою», та урочисто виконали «Многая літа!».

Захід підготували і провели працівники бібліотеки – філії №6 для юнацтва Галина Почіковська та Ольга Смерека.

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ

«Чарівний світ писанки» в бібліотеці-філії №5 для дітей

Великдень всіх нас на гостини просить,
Малює сонце полотно небес,
І крашанку, як усмішку підносить,
Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!
                  І дзвони засріблилися завзяті,
                  І ніби покотилось між людьми:
                  Христос Воскрес!

Весною приходить до нас одне з найвеличніших християнських свят — Великдень. Як увесь світ і увесь народ, так і ми повинні знати, що Великдень – це пам’ять тієї світлої події, коли Ісус Христос, що за нас терпів розп’яття на хресті, воскрес, тобто встав із гробу власною силою.

Такими словами розпочали літературно-музичну композицію «Чарівний світ писанки» для учнів 3 – х класів ЗОШ №7 ведучі - Кондратишин Марта (ЗОШ №4,  5В кл.) і Хома Вікторія (ЗОШ №1, 5 А кл.).

Останній тиждень перед Великоднем в Україні називають Вербним, чистим або білим.  Саме в цей день Ісус востаннє увійшов до Храму Божого. Дорогу йому встеляли пальмовими гілками. В Україні пальми не ростуть, тому люди, щоб відзначити цей день, ставили у своїх оселях вербові гілочки. Про цю подію саме сповістили нам Весняний  вістунець (Синищин  Ярослав   (ЗОШ №5, 4 А кл.) та Дівчинка (Деменко  Марта   (СШ №4, 5 В кл.),  щоб увесь хрещений люд готувався до найкращого свята —  Великодня.

Основна роль на Великодні свята належить Пасочці. Нею слід було пригощати одне одного. Роль Пасочки на святі  належала Кравчик Олександрі (БДГ, 5 В кл.).

Кажуть, що коли Ісус Христос воскрес, то сказав своїм воїнам, які охороняли його гріб: «Ідіть і скажіть усім людям, що Христос воскрес, а щоб вам повірили, то ось вам знак». При цьому Ісус узяв зі свого гроба крашанку і дав воякам. Відтоді й виник звичай робити крашанки та писанки на Великдень. Писанка – це неповторне багатство… Її треба берегти, як безцінний скарб. Окрасою свята були Писанки: Гарасим’як Каміла  (ЗОШ №7, 3 Б кл.), Кропивницька Василина  (ЗОШ №5, 5 Б кл.), Лютак Каріна  (ЗОШ №5, 4 Б кл. ), Яців Діана  (ЗОШ №5, 5 Б кл.), Яців Сніжана  (ЗОШ №5, 4 Б кл.).

Ще в суботу з вечора господині починають готувати Великодні кошики та укладати у них страви для освячення.

Про символічне значення продуктів, що за давньою традицією беруть для освячення, розповіли учасники сценки «Великодній кошик»: Паска - Кравчик Олександра (БДГ, 5 В кл.), Масло - Гаврилів Тереза   (СШ№4, 3 В кл.), Сир - Дидинська Вікторія (СШ№4, 5 В кл.), Хрін - Дубас Аня   (СШ№4, 4 В кл.), Ковбаса  - Ригаль Діана (СШ№4, 4 А кл.), Шинка - Павлюх Марія   (СШ№4, 4 А кл.),  Яйце  - Данилюк Вікторія  (СШ№4, 5 Б кл.).

Упродовж літературно-музичної композиції звучали пісні про Великодні свята.

Із Христовим Воскресінням

Щиро вас вітаєм!

Жити в радості й любові

Від душі бажаєм.

Запашною нехай буде

Великодня паска,

І довіку буде з вами

Світла Божа ласка!

                                                                                                   

ПОЕТИЧНИЙ ЗОРЕПАД "ТІ, ЩО НАРОДЖУЮТЬСЯ РАЗ НА СТОЛІТТЯ"

До 85-літнього ювілею Ліни Костенко та Всесвітнього дня поезії

Геніальна українська письменниця - Ліна Костенко. Вона підкорила серця. Своїми словами проникнула у нашу свідомість, навчила дивитись на світ іншими очима – кращими. ЇЇ знають і обожнюють мільйони людей в Україні. Слухаючи її поезію, неможливо приховати захоплення красою і вишуканістю поетичного вислову.

Такими словами розпочався поетичний зорепад «Ті, що народжуються раз на століття», який відбувся 26 березня в приміщенні міської бібліотеки для дітей.

Ведучі заходу Катерина Пігур та Марія Ожубко розповіли про нелегку долю та творчий шлях великої поетеси.

Українську поезію сьогодні важко уявити без Ліни Костенко. У її дивовижному за красою і силою поетичному голосі гармонійно поєдналися зворушлива ніжність жінки і твердість духу справжнього борця.

Ліна Костенко привернула увагу до своєї поетичної творчості ще у 1950 – 1960 рр. Її талант незаперечний. Саме тому її поезії вражають кожного. Видатна письменниця торкається багатьох тем: це і вічні духовні цінності, краса життя і природи, жорстокість війни та її наслідки, перше і вічне кохання, роль митця в суспільстві, доля України.

Поетесу спробували відірвати, сховати від народу: 16 років новітні яничари удавали, що такого поета як Ліна Костенко просто не існує. Вона відчайдушно захищала своє право бути сама собою. Не визнавала свавільного втручання в рукописи своїх збірок з боку цензури й редакторів.

Система заборонила Ліну Костенко як поета-історика. А вона писала історію - історію свого народу, історію його трагедій і прозрінь. І в Україні прокидалася пам’ять, яку вбивали десятиліттями.

Нескоренність цієї мужньої жінки перед тоталітарною системою – це її людський подвиг. Залишившись нескореною, вона зберегла не тільки власну честь і гідність, а й честь і гідність рідної літератури.

Поетеса живе і творить в Києві. Останнім часом мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а «малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні».

В розповідь ведучих гармонійно вплітались поезії Ліни Костенко «Доля» (Антоненко Олександр, ЗОШ № 1, 10 кл.), «Ми мовчимо – поезія і я» (Петречко Марія, БДГ, 9 кл), «Вечірнє сонце, дякую за день!» (Романишин Софія, ЗОШ № 1, 9 кл.), «Цей ліс живий» (Кузан Андріана, ЗОШ № 3, 9 кл.), «Ще назва є, а річки вже немає» (Голяк Вікторія, ЗОШ № 7, 7 кл.), «Світлий сонет» (Голич Катерина, ЗОШ № 3, 9 кл.), «Вже брами літа замикає осінь» (Киричук Оксана, ЗОШ № 7, 6 кл.), «Пастораль ХХ сторіччя» (Демчина Вікторія, ЗОШ № 1, 9 кл),  «Умирають майстри» (Ожубко Марія, ЗОШ № 1, 8 кл), «Страшні слова, коли вони мовчать» (Смольницький Василь, БДГ, 5 кл.)

Особливо зачарували дітей прослухані з диску пісні на слова Ліни Костенко у виконанні Ольги Богомолець та Лілії Кобільник «Буває часом сліпну від краси», «Давня пісня», «Напитись голосу твого», «Недумано, негадано», «Між іншим», «Осінній день, осінній день, осінній», «Душа моя….»

З великою увагою присутні вслухалися в рядки віршів неповторної поетеси у власному виконанні (запис на диску).

Завершенням свята був перегляд матеріалів книжкової виставки «Я вибрала долю собі сама», яку підготували бібліотекарі міської бібліотеки для дітей.

Захід пройшов у невимушеній, піднесеній атмосфері. Такі дійства залишають глибокий слід у душах дітей. Гордімось тим, що наша земля народжує таких людей. Цікавмося їхнім життям, читаймо їхні твори, учімося у них бути людьми. Про Ліну Костенко можна сказати словами з її роману «Маруся Чурай» : «Це голос наш. Це - пісня. Це - душа».

     Захід підготувала бібліотекар міської бібліотеки для дітей Юлія Якимів. 

ДО 150-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

ГОДИНА  ДУХОВНОСТІ  

«ВІД  МОНАХА  ДО  МИТРОПОЛИТА»

Коли людина полюбить Бога, тоді для неї є милим все, що Богові належить, що до Бога веде і що Йому миле. Тоді дорогим і милим стає їй Боже Слово, через яке вона краще пізнає Бога, і Божий Закон, в якому виражена Його воля, і молитва, якою з ним розмовляє … Мила їй також кожна людина, бо в ній вона бачить Божу дитину. Так любов Божа просвічує ціле життя людини. А головне, просвічує вона взаємовідносини між людьми.

                                                                   (Митрополит Андрей Шептицький)

Христовий пастор душ – так називають цього чоловіка. Сьогодні ми хочемо, щоб ви зрозуміли велич особи Митрополита Андрея. Вчимося жити тою любов'ю, якою керувався він ціле своє життя.

В маленькому селі Прилбичі на північному сході від старовинного міста Львова, що на Яворівщині, 29 липня 1865 року  народився Роман Шептицький у родині графа Івана та графині Софії Шептицьких.

Роман був третьою дитиною у сім’ї Шептицьких. Він був веселим, завжди усміхненим і щасливим, зацікавлений усім.

Батько наголошував на важливості освіти для всіх його дітей. Вони мали приватних вчителів до того часу, поки в 10 років не записалися до гімназії...

Роману було 18 років, коли він готувався здавати випускні екзамени в гімназії Святої Анни. Він відводив багато годин для навчання, бо хотів скласти іспити якнайкраще. Екзамени він здав блискуче.

Роман завжди хотів іти за покликом Бога. Він мав намір стати василіанським монахом і українським священиком, але його батько не хотів навіть чути про це. Граф був добрим, богобоязливим чоловіком, але йому було важко зрозуміти, чому Роман вибирає покликання таке вимогливе, важке, а також зовсім не престижне, він наполягав, щоб син пішов на службу в армію, сподіваючись, що в Кракові під час однорічної служби, яка вимагалась законом, він захопиться світськими справами і забуде про своє прагнення вступити в монастир. Але життя солдата Романа не  цікавило.

У січні 1884 року Роман важко захворів скарлатиною, зараженням крові, запаленням суглобів, він був майже при смерті. Та завдяки Божій милості, все-таки переміг хворобу і ступив на дорогу служіння Богові.

Граф дозволив Романові поступити в монастир при умові, що той закінчить своє навчання в університеті й одержить ступінь доктора права. Він також хотів, щоб Роман більше спілкувався з молодими людьми і почекав ще 4 роки. Чекання було важким для Романа, але він знав, що врешті-решт зможе відповісти на заклик Бога.

Невдовзі батько Романа запропонував йому відправитись в нову подорож, у Рим. Вершиною його перебування там була приватна зустріч з Папою Римським Левом 13. Саме Папа Лев 13 закликав до відновлення старовинного Чину Св. Василія Великого. На завершення їх  зустрічі Святий Отець, натхненний Святим Духом, обняв Романа і сказав: "Сину, ти вибрав найкращу долю".

29  червня 1888 року Роман вступив у монастир в Добромилі.

Після року послушництва Роман 13 вересня 1889 року склав перші обіти. За цей рік він навчився жити релігійним життям – життям убогості, чистоти і послуху.  В цей час Роман отримав нове ім'я – Андрей, в честь св. Андрея – Апостола. Брат Андрей повернувся в Краків, де він вивчав теологію в колегії отців Єзуїтів. Ці студії були підготовкою до висвячення на священика.

Брат Андрей мав величезний талант до вивчення мов. Він володів десятьма мовами: грецькою, латинською, старослов’янською, польською, німецькою, французькою, італійською, англійською, єврейською, українською.

11 серпня 1892 року брат Андрей склав вічні обіти у василіанському монастирі в Кристинополі. Через кілька тижнів, 3 вересня, він був висвячений на священика.

У 34 роки отець Андрей, ще молодий монах, був обраний єпископом. Це відбулося 19 вересня 1899 року. 12 січня 1901 року Єпископ Андрей став Архиєпископом Львова і Митрополитом Галичини.

Андрей Шептицький був Главою Греко-Католицької Церкви майже півстоліття. Це були важкі і відповідальні часи для українського народу. Митрополит завжди допомагав, захищав і оберігав свою паству. Він завжди був зі своїм народом, постійно голосячи святе Боже слово. В одному із своїх Пастирських листів писав: " Подорожуючи від села до села, я більше подібний на проповідника-місіонера, ніж на Єпископа…"

Через три місяці після початку Першої Світової війни російські царські війська окупували Західну Україну. Почалося переслідування Греко-Католицької Церкви. Митрополита Шептицького звинуватили в антиросійській політичній діяльності і 18 вересня 1914 року  арештували.

Він відбував ув’язнення в Києві, Курську, а потім у монастирі в Суздалі. Навіть перебуваючи за гратами, Пастир пам’ятав про потреби своїх послідовників і ніколи не припиняв писати листи в різні урядові установи, в яких протестував проти переслідувань його Церкви і вірних й обстоював їх права.  

12 березня 1917 року Митрополита було звільнено з ув’язнення. У вересні 1923 року  його знову арештували, але тепер вже польський уряд.

В січні 1924 року йому дозволили повернутися до Львова. Прикутий до крісла-візка, через перенесені хвороби, виснажливу роботу, ув’язнення, Митрополит продовжував покращувати добробут своєї Церкви і вірних. З роками ентузіазм не згас, особливо він сконцентрував свої зусилля на виданні релігійної літератури і літургічному оновленні.

Діяльність Митрополита Андрея Шептицького як фундатора і організатора та мецената немає собі рівних. Він заснував український Національний музей, купує в 1905 році для нього приміщення за 34 тис. доларів. Ним заснована Львівська Богословська Академія. На сиротинці передав 1 млн. доларів.

Передбачаючи наростання репресій проти церкви, митрополит таємно в 1939 році висвятив на єпископа свого наступника – ректора Львівської Духовної Семінарії о. Йосипа Сліпого.

З  кожним днем Митрополит все слабшав. Вночі 31 жовтня 1944 року він оголосив свій духовний заповіт і останні слова. Він передбачив знищення Греко-Католицької Церкви, яке було здійснене після його смерті.

1 листопада 1944 року Митрополит Андрей Шептицький помер. Його свята душа пішла зустрітися з його Творцем. Йому було 79 років і 56 з них він піклувався про Христових овець.

Годину духовності на тему «Від Монаха до Митрополита» було проведено у ЗОШ №5 працівниками бібліотеки-філії №6 для юнацтва Ольгою Смерекою і Марією Лутчак спільно з учнівським колективом  ЗОШ №5.

Розпочала   захід  вчитель української мови і літератури Ольга Козич. Ведучі Марія Лутчак і  Ольга Смерека розповіли про дитячі та юнацькі роки  Романа Шептицького.   Про те, як Роман  став священиком і Митрополитом розповіли учениці 8-Б класу Марина Марголич і Мар’ яна Шаповал.

Учні 8-Б класу: Яна Печак, Тетяна Фейчак, Антон Айзенбарт, Володимир Дешевий, Ірина Кундик, Інна Кундик, Марта Ковалик  декламували  вірші: «Заповіт Владики» Романа Завадовича,  «Апостол єдності» Тетяни Домашенко, «Мій творець» Івана Огієнка, «В Христі знаходжу я підмогу» о. Василя Мендруня, «З Господом єднайся, у всіх гріхах своїх  покайся…, «Будь милосердний…», «Люби всіх ближніх».

Учні  10-11 класів: Василь Кухар, Марко Аугустин, Маркіян Оліярник, Володимир Теш, Ігор Новак, Ігор Синишин, Микола Грабевник, Маркіян Прийма,Тарас Волошенюк під керівництвом вчителя музики Ігоря Хоп’яка  виконали пісні: «Служитель» - слова Наталії Озерської, музика Ігоря Хоп’яка, «Припадаю до Тебе, мій Христе!» отців Василіан, «Християнська родино моя» - слова Данії  Савчук, музика Ігоря Хоп’яка.

Учні 8-А класу: Ірина Козич, Надія Стащак, Христина Мацькович провели презентацію на тему: «Засади родинного виховання за настановами Андрея Шептицького».

Бібліотекар Марія Лутчак презентувала книжкову виставку «Слуга Божий».

Підсумувала годину духовності Марія Голобутовська – заступник директора з виховної роботи, яка наголосила, що Слуга Божий Андрей Шептицький продовжує молитися за кожного з нас перед Небесним Отцем, а ми молимось за нього: «О, мій Боже, з глибини моєї душі клонюся перед Твоєю безмежною Величчю. Дякую Тобі за ласки й дари, що ними ти наділив Твого вірного Слугу Митрополита Андрея Шептицького. Прошу Тебе, прослави його також і на землі, славою святих твоїх, як доброго Пастиря Української Церкви. Амінь».