Колектив Бориславської міської централізованої
бібліотечної системи щиро вітає з ювілеєм працівницю Марію Миколаївну ЛИС.
Дорога Маріє Миколаївно! Саме в цей радісний і
сонячний день бажаємо, щоб з вами завжди були віра, надія і любов. Нехай ваш
будинок буде наповнений щастям, теплом і посмішками. Бажаємо вам всіляких гараздів, здоров’я, матеріального благополуччя та удачі!
Іван Якович Франко – будівничий української державності. До 164-ї річниці від дня народження Івана Франка.
«Народе мій, замучений,
розбитий,
Мов паралітик той на
роздорожжу,
Людським презирством, ніби
струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я
тривожу,
Від сорому, який нащадків
пізних
Палитиме, заснути я не
можу.
Невже тобі на таблицях
залізних
Записано в сусідів бути
гноєм,
Тяглом у поїздах їх
бистроїзних?»
/ І. Франко «Мойсей»/.
Іван Якович Франко – це людина,
яка накопичила національно-культурні та національно-політичні надбання всіх
попередніх поколінь, сягнула вершин української та вселюдської культури як
геніальний поет, письменник, мислитель, громадський діяч, філософ, увійшов у
свідомість суспільства свого часу й наступних віків. І все своє творче життя
присвятив боротьбі за соціальну справедливість та визволення українського народу
з колоніального рабства і ця боротьба стала його ідейно-творчою заповіддю.
Саме Іван Франко був одним
із головних речників самостійної України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Він стверджував,
що тільки ідеал національної самостійності, вічні та незмінні цінності нації
ведуть до її справжнього поступу й процвітання, заявляючи: «Все, що йде поза
рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді б
прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий
сентименталізм фантастів, що раді б широкими «вселюдськими» фразами покрити
своє духовне відчуження від рідної нації».
Серед причин, які заважають
поступу української нації, найганебнішим явищем І. Франко називав «внутрішнє
соціальне рабство». Він писав: «...незалежність політична взагалі нічого не
значить для людей порівняно з внутрішнім соціальним рабством. Яка користь буде
для нашого народу з того, що наші податки замість росіянина чи пруссака буде
брати і витрачати уряд, який складається з наших власних панів, що дбають так
само як росіянин і пруссак лише про самих себе, а не про благо народу?». І.
Франко вважав, що політична незалежність буде лише формальною, якщо не
спиратиметься на духовні й інтелектуальні, а також економічні та матеріальні
підвалини. Разом із тим, мислитель добре розумів важливість і одних, і других.
Він усвідомлював, що держава не може існувати без потужної економіки, та
водночас розумів, що самі «жолудкові потреби» не визначають буття держави, яка
народжується з певних ідеалів.
Мислитель І. Франко уявляв
майбутню українську націю як «суцільний культурний організм, здібний до
самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу
інших націй, звідки вона б не йшла, та при тім податний на присвоювання собі в
якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних набутків,
без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може
остоятися». Для становлення України як суб’єкта історії потрібна інтегральна
праця в усіх галузях – як у культурі, в економіці так і в політиці. На чільне
місце І. Франко ставив розвиток науки, освіти, преси та збереження рідної мови.
Історичний досвід та
сучасна практика свідчать, що відбутися як політична нація може лише соціально
розвинений народ, який має власну провідну верству, життєздатну еліту. Про це в
загостреній формі говорив поет вустами одного зі своїх героїв: «Поки ви,
русини, не маєте своїх дідичів і міліонерів, поти ви не є жаден народ, а тілько
купа жебраків та невольників». Без утвердження еліти, патріотичного смислового
наповнення та спрямованості її діяльності не може бути повноцінним й буття
нації. Але гіршим лихом для нашого національного розвитку І. Франко вважав
настрій, що опанував певною частиною суспільності, – настрій «байдужий, а
навіть ворожий для розвою української національності».
Брак віри у свою націю
призводив до того, що найкращі українські сили тонули «в общеросійськім морі»,
а ті, які залишалися, впадали в зневіру та апатію, до кінця життя лишалися
«gente Ukrainі, natione Russі» (за походженням українці, за національністю
росіяни). Через те, що «егоїстично-матеріалістичне» розуміння потреб нації веде
українців до зневіри та апатії, Каменяр застерігав від проявів національної
меншовартості, засуджує тих, хто закликає займатися лише неполітичною
культурою, тобто «плекати рідну мову, письменство, освіту», але не втручатися в
політичну діяльність.
Особливо сьогодні, коли
Росія веде чергову війну за поневолення українського народу, загарбавши Крим і
частину території Донбасу, коли в державі діє потужна проросійська опозиція,
яка підтримує агресію і місцевих зрадників, коли навіть Європа і Світ не усвідомили
загрози з боку нової Російської імперії, українці мають навіки закарбувати у
своїй пам’яті й свідомості настанову нашого генія: «Москвофільство, як усяка
підлість, всяка деморалізація – це міжнародне явище, гідне загального осуду і
боротьби з ним». Тому, щоб врятувати націю і державу, ми маємо втілити в життя основоположні принципи
національної ідеї українського Мойсея. І на превеликий жаль, політичні лідери й
керівники нашої держави, частина української громади і чиновників не лише не
усвідомили, а й не знають настільки важливі ідеї національного і суспільного устрою
генія Івана Франка для нас сьогодні.
Вони є символом історичного шляху України.
Іван Франко за століття до здобуття
нашим народом свободи закликав нас зберігати національну ідентичність,
формувати національну й політичну свідомість, бути українцями й патріотами у
різних куточках своєї Батьківщини, гартувати волю й багато і невпинно працювати
для будівництва єдиної соборної держави, наголошуючи:
23 серпня, напередодні Дня Незалежності
України, ми вшановуємо один з трьох символів суверенітету нашої держави –
Державний Прапор України, який є символом свободи і незалежністі, історичною
пам’яттю та гордістю українського народу.
У новітні часи, 14 березня 1990 року,
вперше в Україні, над будинком Стрийської міської Ради було піднято український
національний синьо-жовтий прапор. А це відбулося в м. Стрий завдяки підтримки
виконкомом міської Ради народних депутатів на вимогу новообраних депутатів
резолюції мітингу від 11 березня 1990 року про встановлення на будинку міської
Ради поряд з державним прапором УРСР національного прапора України.
Своє
верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах
її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах Україна
отримала 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про
державний суверенітет. Тому у Києві прапор було піднято над міською мерією
пізніше – 24 липня 1990 року. Та до цієї події у президії підготували проект
рішення, ініційований «Демократичним блоком» міської ради Києва, свої
пропозиції внесли у Секретаріаті Народного руху України. А пошили стяг на Західній
Україні і перевезли до Києва напередодні підняття.
Перед цим біля Софіївського собору
прапор освятили священики Української автокефальної та Української
греко-католицької церков, церемонію посвяти здійснив архімандрит УПЦ Володимир
(Романюк), який у 1972 році був засуджений за «антирадянську агітацію і
пропаганду» на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання».
Цього дня на Софіївському майдані
зібрались сотні тисяч людей, освячений стяг до Київради урочисто, на високо
піднятих руках, несли десятки молодих людей. Це було освячення національного
прапора для всієї України, а не лише для Києва, адже для більшості українців
синьо-жовтий прапор символізував відродження державності.
І попри спротив комуністів, на прапорній
щоглі біля будівлі Київської міської держадміністрації ввечері 24 липня 1990
року також замайорів синьо-жовтий прапор. Потім кияни чергували біля будинку,
щоб запобігти можливому зняттю прапора.
23 серпня 1991 року групою народних
депутатів синьо-жовтий український прапор було внесено у сесійну залу Верховної
Ради, а вже4 вересня його урочисто
підняли над будівлею парламенту. 18 вересня 1991 року була підписана постанова
про дозвіл «у протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор», а
постанова ВР України від 28 січня 1992 року надала йому статусу Державного.
Остаточно Прапор Держави Україна затверджено статтею 20 Конституції України у
1996 році.
24 серпня 1991 року Верховною Радою
Української РСР було ухвалено Акт проголошення незалежності України, який став
точкою відліку сучасної державності та
сприяв відновленню державного суверенітету, за який українці змагалися протягом
багатьох століть. А проголошення державної незалежності України відіграло
вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної
тоталітарної системи. Акт про незалежність України підтримала конституційна
більшість депутатів Верховної Ради УРСР.
Очевидно, що проголошення незалежності
України не було випадковим явищем, зумовленим тільки московським переворотом,
організованим ГКЧП. Події 1991 року втілили столітні прагнення українців до
суверенної держави.
Цього
року минає 29 років з часу здобуття Україною незалежності. Але Україна і надалі
продовжує боротьбу за свою незалежність у протистоянні російській агресії, яка
була розпочата ще Українською революцією в 1917-1921 роках.
Під українським прапором у 2013–2014
роках відбулася Революція Гідності, на якій українці відстояли європейський
шлях розвитку і засвідчили готовність боротися за нього як за самостійне право
вибору та свободи. Але натомість Росія, втративши можливість контролювати та
використовувати нашу державу, вдалася до злочинної військової агресії, анексувавши
Автономну Республіку Крим і території східних областей України. Тому до
сьогоднішніх днів продовжується боротьба України з Росією. Та попри всі
перешкоди, українці продовжують рух в напрямку європейської інтеграції, яка є
незмінним стратегічним пріоритетом державної політики незалежної України,
продиктована фактом належності України до європейської цивілізації.
Сьогодні День Незалежності для України є
святом пам’яті про цілі покоління наших предків, які творили націю і боролися
за її державність, є шаною загиблим Героям Небесної Сотні, українським воїнам і
добровольцям, які ціною власних життів захищали територіальну цілісність,
суверенітет нашої держави. А ще це день, коли варто серйозно задуматись про
день завтрашній, про майбутні покоління та про нашу відповідальність перед історією.
Та ми віримо, що обов’язково настане
день, коли Державний Прапор України знову замайорить над звільненими від
окупації Кримом, Донбасом та усією Україною. Тільки разом ми гідно зможемо здолати
усі труднощі і перемогти російського агресора. Адже ми великий і єдиний
український народ!
Дорогі краяни! З нагоди Дня Державного
Прапора та Дня Незалежності України бажаю вам і вашим рідним миру, спокою, злагоди,
міцного здоров’я, щедрої долі, успіхів у всіх справах і починаннях. Хай розум,
воля і любов до рідного краю згуртовують нас для здійснення високої мети –
процвітання соборної, вільної, неподільної і могутньої України!
В ці сонячні серпневі дні колектив Бориславської міської
централізованої бібліотечної системи щиро вітає з ювілеєм бухгалтера Оксану Юріївну Крилову (Оксана
Крилова (Оксана Піряник))!
У день Вашого ювілею прийміть наші найщиріші вітання. Хай доля оберігає Вас, шановна Оксано Юріївно, наповнюючи
життя любов’ю рідних, вірністю друзів, підтримкою колег! Нехай життя дарує Вам
насолоду, а кожен день повниться гарними враженнями та здійснюються всі мрії.
