27 березня 2019 року виповнилось би 60 років нашому земляку, Поету
– Володимиру Івановичу Гнатюку.
Володимир Гнатюк – син славетного письменника,
лауреата Шевченківської премії Івана Гнатюка. Він не хотів бути в тіні
батькового таланту. Професією для нього стала архітектурна справа.
Володимир багато років пропрацював головним архітектором нашого
міста. Був одним з авторів пам’ятника Тарасу Шевченку у Дрогобичі. Але увесь
час вабила його літературна творчість.
Нелегкою була доля Поета. Хоча, мабуть, якби вона була лагідна до
нього, то ніколи б ми не почули отих трагічних поетичних рядків, карбованих
його рукою. Вистачало і сімейних, і життєвих складнощів.
Але у тому безжальному вирі життя він таки зумів віднайти зміст,
щоб мати можливість зробити щось для нашої літератури, реалізувавши себе в
трьох книгах поезії – «Пробудження», «Вічність духу», «Тривога душі».
Він пішов від нас, але залишив для нас
прекрасну поезію. Дорогий Володимире Івановичу, ти залишаєшся живим у пам’яті усіх, хто Тебе
знав і любив. Поети – люди смертні тільки тілом, але завдяки своїй музі, яка
дана їм Богом, їхні імена і творчі надбання стають безсмертними і
перебуватимуть у цьому світі вічно. Вищого і більшого не дано смертним людям.
Оксана Кузів належить
до тих письменників, які не пишуть чогось велемудрого, не філософують та не
літають у захмарних світах. Вона пише про життя. Її книги читають і
домогосподарки, і кандидати наук, які стомилися від надмірного мудрування.
Жінка пише про те, що відбувається чи може
відбутися у житті кожного з нас, про приховані родинні таємниці, гріхи та
покаяння. Щоправда, не всі літератори і критики вважають це літературою, але
Оксана цим не переймається, адже головним для неї, як письменниці, є вдячність
і відгуки тисяч читачів.
Творчістю і своїм особистим прикладом сили-мужності
в боротьбі за життя, тихим жіночим і материнським щастям вона доводить усім,
хто втратив віру й надію, що усе можна змінити на краще.
18
березня в бібліотеці-філії №6 для юнацтва відбулася незабутня зустріч з мега талановитою прикарпатською
письменницею Оксаною Кузів! Фантастична жінка, яка своїм життєвим прикладом
надихає людей творитиі вірити в свої сили, не опускати руки в складних
життєвих ситуаціях!
Директор Бориславської МЦБС Наталя Бараняк познайомила
присутніх з письменницею.
Пані Оксана розповіла про своє
дитинство, щасливе, безтурботне, сповнене праці й любові до батьків, книг та
мрій про щасливе майбутнє.
Жінка
народилася у містечку Бурштин на Івано-Франківщині. Була найстаршою серед трьох
сестер. Каже, що працювати на полі та по господарству не любила, але мусіла, бо ж не хотілося батьків засмучувати. Їй часто
казали, що вона робить все не так. Зате Оксана в кожну вільну хвилину читала,
читала й читала. А ще мріяла...
«В дитинстві хотілося бути хірургом, журналістом,
хіміком, вчителькою української мови, біологом. І добре,
якби це все водночас», — з усмішкою розповідає
письменниця. Але вибрала Оксана українську філологію, навчалася у Львівському
університеті. Мовить, що для неї досі «Львів, то є Львів, і бракує ми слів».
Ще будучи
студенткою, жінка хворіла. Хвороба тривала довго. Нині про свою недугу письменниця воліє не розповідати, каже, що все в минулому, й згадувати
про важкі дні не варто. Проте, саме ця чорна смуга в житті Оксани й змусила
жінку взятися за написання книг.
«Це було певним випробуванням,— каже письменниця. —Думаю, що будь-яке нещастя, втрата близьких чи хвороба –
це лакмусовий папірець для тієї чи іншої людини від Бога, можливо, навіть
попередження, аби змінити життя чи розпочати його заново». Отож після одужання
розпочала нове життя. За два тижні перед операцією жінка відредагувала книгу
життєвих оповідок «Адамцьо», яка нині є досить популярною, і здала рукопис до
друку. А перетерпівши й саму операцію, дивувала бувалих
столичних медиків-професорів своєю жагою до життя.
Нині, на
щастя, все минулося. Оксана змінилася, і кожен день проживає, як останній,
даруючи всю любов і тепло чоловікові, синові, а творчість — людям.
Під час
заходу пані Оксана знайомила присутніх зі своїми друкованими виданнями: «Адамцьо», «Собача любов», «ЩЕмить», «Задивлена в небо»,«Назови
мене своєю» та
багато інших. ЇЇ виступ
сприймався присутніми на одному подиху. Вона емоційно зачитувала уривки своїх
нових повістей, які увійшли до книг: «Таїнство», «Артистка», «Назови мене
своєю», а також читала авторську поезію.
Історії
героїв книг — не вигадані. Це життєві долі реальних людей, з
якими авторка особисто знайома.
Учасниця міської го «Союз Українок» Віра Курпіта
подарувала Оксані Кузів портрет Тараса Шевченка з фотографіями людей Майдану.
Тетяна Чабан з друзями, учасниці міської го «Союз
Українок» Ганна Глод та Віра Курпіта, Галина Флюнт та поет Богдан Завідняк від щирого серця подякували
письменниці Оксані Кузів за її творчість, яка до глибини душі проймає кожного
читача, за справжність і правду життя, за приємні миті спілкування та побажали
міцного здоров’я, творчої наснаги та натхнення до написання нових
неперевершених творів.
Приємним подарунком для працівників
та читачів бібліотек нашого міста став дарунок книг письменниці #ОксаниКузів
від бібліотечних дузів.
На завершення зустрічі всі охочі мали можливість придбати книжки з автографом письменниці.
Чарівністю, простотою, цікавими сюжетами з життя не
залишила байдужими нікого! А ночі без сну з її книгами гарантовані всім нашим
читачам.
Галина
Почіковська, бібліотекар бібліотеки - філії № 6 для юнацтва Бориславської МЦБС.
14 березня (четвер) 2019 року в приміщенні бібліотеки-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС, що знаходиться за адресою: м. Борислав, вул. Коваліва, 32, буде забезпечено роботу мобільного консультативного пункту Бориславського бюро правової допомоги Стрийського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Шановні бориславці !
Під час роботи мобільного пункту Ви зможете отримати фахові консультації, роз’яснення з різних правових питань, а також дізнатися, як можна захистити свої права, скориставшись безоплатними послугами адвоката.
Бориславська міська централізована бібліотечна система приєднується до Міжнародного флешмобу #ByShevchenko «Великий Шевченко», присвяченого 205-й річниці від Дня народження Великого Кобзаря.
Колись давно
на землі у нас,
Жив великий Кобзар - Шевченко Тарас.
Все життя він присвятив не своїй родині,
А неньці – рідній Україні.
Валентина Харченко.
На оновленій нашій вільній землі
живе і вічно житиме в народі пам’ять про великого Кобзаря, геніального сина
України, поборника святої правди. Ми повинні частіше оглядатись назад, щоб не
забувати про ту важку дорогу злигоднів і боротьби, яку здолав український
народ, і «незлим, тихим словом» згадувати провісників нового життя, борців
проти чорного гніту, безправ’я, експлуатації.
Правдива, вогненна поезія Кобзаря
виросла з безмежної його любові до України. Кому не відомо: Україна – це
Шевченко, Шевченко – це Україна.
Уявити себе без Шевченка
українцеві все одно, що без неба над головою. Він – вершина нашого родового
дерева. Коли б волею якоїсь дивовижної сили наш народ постав перед необхідністю
з поміж усіх людських книг відібрати дві, то мав би взяти «Біблію» та «Кобзар».
Без першої книги він був би неповноцінний морально, без другої – немислимий як
народ. Шевченко любив Біблію, рясно цитував, осмислював біблійні сюжети.
А любов Шевченка до рідної України
вражає нас до глибини душі. Він полюбив її, як син кохає неньку, хай стару,
слабу, змарнілу, бідну.
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога
За неї душу погублю!
Немає у світовій літературі іншого
поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівував у своїй творчості жінку, матір
усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще: Врага не буде
супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі! – стало святим
ідеалом для багатьох поколінь і є ним і нині.
Із 47 – ми років свого життя Т.
Шевченко 24 роки був у кріпацькій неволі, 10 років у засланні, і лише 13 років
прожив в умовах відносної свободи, про яку сам сказав: «Хоча й волі, сказать по
правді, не було».
До останніх днів короткого
Шевченкового життя уряд самодержавної Росії переслідував його, боячись гнівного
слова поета, а він лишався незламним Прометеєм.
Шевченко універсальний. Немає
такої події у недавній і новітній історії, де б він не був на місці. Згадаєш
голодомор тридцять третього – і моторошно війне від Кобзаревого рядка
«гробокопателі ходили». Сахнешся тридцять сьомого – і почуєш прокляття: «Бодай
кати їх постинали, отих царів, катів людських».
Замислишся над екологічними бідами
– і сплине у пам’яті синівське, уболівальне:
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Та чи й зараз не можна не подумати:
За шмат гнилої ковбаси
У вас хоч матір попроси.
Все і про все сказав Шевченко. Та
не тільки проклинає, гнівається, ремствує. Він рятує, дає опору надії:
І неситий не виоре
На дні моря поле,
Не скує душі живої
І слова живого.
Шевченко для України – все. Україна
ж – його Голгофа, воля ж – його Хрест. Він розп’ятий був за свою вітчизну і
воскрес через неї. Всенародний біль – у цьому, вселюдська трагедія – у ньому,
драматизм віку – у ньому. Його власний біль був породженням народного болю.
9 березня відзначатимемо 205 – у
річницю від дня народження Т. Г. Шевченка. До цієї дати в бібліотеці-філії № 6
для юнацтва Бориславської МЦБС в рамках Молодіжного центру «Молодь змінює світ»
відбувся літературний вечір «Тарасову правду не зітруть віки» спільно з
учнівським колективом 7А та 9Б класів ЗОШ №4.
Захід розпочала завідувачка бібліотеки Ольга Смерека, яка запросила всіх
поринути в літературний світ Шевченкового слова.
Ведучі заходу: Олена Бонтей та Ксенія Гошко (7А клас), Христина Кирда,
Роман Плехов, Софія Булик та Юрій Хоронжак (9Б клас) захоплююче знайомили
присутніх з життєвим та творчим шляхом Великого Кобзаря.
Поезії Тараса Шевченка – «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «Сон», «Не
називаю її раєм…», «Минають дні, минають ночі», «За сонцем хмаронька пливе»,
«Доля», «Розрита могила», «Гайдамаки», «Мені однаково…», «Заповіт» декламували учні:Андрій Тарасович, Вікторія Доротич, Марта
Журавчак, Вероніка Медвідь, Ольга Попик, Марія Тисовська, Назар Соя, Андрій
Петринчин, Мар'ян Мазурик та Ростислав Онишків.
Перегляд книжкової виставки «Тарас Шевченко – поет, борець, людина» провела
бібліотекар Марія Лутчак та презентувала присутнім вишитий портрет Кобзаря
членкині го «Союзу Українок», вишивальниці Алли Муляви. Координатор Молодіжного
центру «Молодь змінює світ» Галина Почіковська прочитала легенду Василя Лисенка
про Тараса Шевченка «Невмирущий Тарас» та продемонструвала художні роботи поета.
На літературному вечорі були присутні
учасниці міської го «Союз Українок».Голова
організації Анна Глод розповіла про те, як вона побувала на могилі Шевченка на
Чернечій горі у Каневі. Цікавими фактами з життя Поета поділилася союзянка
Надія Онисько.
Ольга Смерека подякувала вчителю української мови та літератури Лесі Панів
та заступнику директора ЗОШ №4 Тетяні Ревенялі за хорошу підготовку учнів та
спільно проведений захід.
А на завершення заходу всі присутні виконали «Заповіт» Тараса Шевченка.
Минуло 205 років з дня народження
Т. Г. Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні як живий
говорить він із своїми наступниками. Його слово живе між нами, гнівне і ніжне,
полум’яне і міцне.
І допоки на небі світитиме сонце, допоти йтимуть до славного пророка його
правнуки, «бо на сторожі коло їх поставив слово».
І на оновленій землі, над ланами,
широкими полями, вільними містами і селами, як весняні води могутнього Дніпра
лине вічно жива в народі слава великого Кобзаря.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі забувши лихоліття
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Галина Почіковська, координатор
Молодіжного центру «Молодь змінює світ», бібліотекар бібліотеки-філії №6 для
юнацтва Бориславської МЦБС.
