«Бібліотека – книжчин дім»

Пізнавально – оглядова екскурсія до бібліотеки-філії №5 для дітей

Бібліотека - книги храм.

І знань безмежне море і надія.

Палкий вогонь незгасних поривань,

Що наше серце й душу гріє.

 У теплу травневу пору до бібліотеки – філії №5 для дітей завітали учні 3-го класу ЗОШ №5 (вчитель Демків Оксана Михайлівна) на пізнавально-оглядову екскурсію.

Завідувач бібліотеки ознайомила присутніх з бібліотекою – храмом книги, який зберігає всі найвидатніші відкриття тисячоліть. Діти із захопленням розглядали цікаві книжечки та здійснили захоплюючу мандрівку у царстві книг.

Також діти ознайомились з правилами користування книгою і бібліотекою,  абетковим і систематичним каталогами та з цікавістю розглянули нові надходження дитячих журналів - «Барвінок», «Професор крейд», серії довідкових видань: «Світ навколо нас», «Дитяча енциклопедія», «Я пізнаю світ».

Упродовж екскурсії діти ознайомилися з куточком користувача Інтернету та правилами безпечної роботи з комп’ютером.

Цікавим доповненням до екскурсії стали захоплюючі різноманітні  конкурси: «Бібліотека – книжчин дім», «Чи уважний ти читач»,  вікторину «З якої казки?» та «Загадки казкових героїв», а також гру «Так чи ні».

Весело та радісно було в цей день у бібліотеці. Діти, які побували на пізнавально – оглядовій екскурсії, мали змогу стати користувачами бібліотеки-філії №5 для дітей. Всім дуже сподобалась цікава та пізнавальна екскурсія, про що свідчили слова вдячності від маленьких користувачів.

А на завершення екскурсії діти віддали шану нашому світочу, великому Кобзареві – Тарасові Шевченку.

                                                                                  Оксана Фус,

            завідувач бібліотеки – філії №5 для дітей

Бориславської МЦБС.

ЛІТЕРАТУРНО - МИСТЕЦЬКИЙ ЗАХІД "К А М Е Н Я Р"

До 100-річчя від дня смерті Івана Франка

В погожу травневу пору біля пам’ятника Іванові Франку зібралося чимало бориславців, щоб вшанувати 100-річчя від дня смерті свого земляка – великого Каменяра, для  яких постать і творчість поета слугують життєвим дороговказом.

Ведуча заходу Божена Дмитришин розповіла, що силою слова та широтою знань, об'ємом і глибинами історичного мислення Іван Франко виділяється як перша величина поміж усіма своїми попередниками і сучасниками. З усіх предтеч відновлення української державності він не просто найближчий до нашої сучасності, а стоїть в самому центрі нашого дня, як сонце, дає світло нашим думкам і впевненість, що ми переможемо всі негаразди - і житимемо як незалежна нація на просторах майбутніх тисячоліть.

Вічний революціонер і Каменяр Іван Франко – універсальний геній, що зарядив поневолену українську націю державотворчою енергією. Оце і є та осьова зірка в безмежному небі світил, що він запалив своєю працею і своїм розумом.

Панахиду з нагоди 100-річчя від дня смерті Івана Франка відслужив о. Петро Підлубний.

Квіти до пам’ятника Іванові Франку поклали міський голова Ігор Яворський, секретар міської ради Юрій Химин та заступник міського голови Роксоляна Гарасимів.

Про значення творчості Івана Франка розповів у своєму виступі міський голова Ігор Яворський, бо серед культурно-громадських і політичних діячів слов'янства останньої чверті XIX століття одне з найпочесніших місць належить І. Я. Франку. Значення його творчості в розвиткові громадської думки виходить далеко за межі України. «Іван Франко - це талант, що становить епоху в нашому культурно-літературному розвитку...». А також Ігор Яворський наголосив, що в Україні готується п’ятидесятитомне науково-критичне видання творів І. Франка, яке охопить художню, літературно-критичну, наукову, публіцистичну, перекладацьку спадщину, листування письменника. До п’ятдесятитомника увійдуть також фольклористичні праці Івана Франка, котрі ще ніколи не друкувались у зібранні його творів, та його дослідження з історії української літератури…

Заступник міського голови Роксоляна Гарасимів у своєму виступі наголосила, що український народ глибоко цінує титанічну громадсько-політичну й багатогранну літературну діяльність Франка. Ніхто з українських письменників не зробив стільки для розвитку рідної літератури, як Франко. Він був першим, хто з вершин світової літератури оком ученого і талановитого критика глянув на українську літературу. Усе життя своє він працював для того, щоб українська література, яка дала світові геніального Шевченка, засяяла власним світлом у сім’ї інших літератур, щоб, збагачуючись мистецькими здобутками інших народів, внесла свій вклад у скарбницю вселюдської культури. Ці величні ідеї надихали і його власну художню творчість, багату і різноманітну, як саме життя.

Ще за життя І. Франка його твори перекладалися багатьма мовами народів світу. Видатні європейські вчені посилалися у своїх працях на його дослідження в різноманітних галузях науки, високо оцінювали його переклади з інших мов українською. А також ставилося питання про присудження українському письменникові Нобелівської премії (1915 р.). Однак у 1916 році І. Франко передчасно помер, а посмертно ця премія не присуджується.

Франко – прокладач шляхів, знищувач скель неосвіченості. В період боротьби українського народу за своє соціальне і національне визволення Франко підносив ідеали справжнього служіння народу, показував, яким повинен бути народний ватажок, захисник прав гноблених і експлуатованих. Свій виступ Роксоляна Гарасимів завершила чудовими поетичними рядками з прологу до поеми І. Франка «Мойсей»:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,

Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію мій скромний дар весільний.

Упродовж літературно-мистецького заходу «Каменяр» звучали поетичні твори Івана Франка.

Депутат Бориславської міської ради Андрій Спас із притаманною йому акторською майстерністю прочитав поему Франка «Похорон».

Активіст міської організації «Цвіт нації» Андрій Делінкевич емоційно та вміло прочитав поезію Франка «Декадент».

Продовженням заходу був чудовий виступ вокального тріо. У виконанні Андрія Делінкевича, Вікторії Чорної та Ірини Дейнеги прозвучала пісня «Човен» на слова Франка.

З великим задоволенням бориславці прослухали виступ камерного ансамблю з Дитячої школи мистецтв, у виконанні якого прозвучала пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» та  «Ліричний експромт».

А на завершення ведуча заходу наголосила, що  і в нинішній час ми чуємо Франка, як він говорить, ніби звертаючись до окремих прошарків суспільства, які не здатні зрозуміти, що зневага до національного ідеалу та опікування виключно соціальними благами народу – це дорога на цвинтар нації. «Ми мусимо, серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього, інакше він не буде існувати, і ніякий містичний фаталізм не сотворить його нам, а розвій матеріальних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина».

«Отсе рідня моя! Отсе моя держава,

Мої терпіння всі, моя будучність, слава:

Дністер, Дніпро і Дон, Бескиди і Кавказ,

Отеє, сини мої, мій чудний край – для вас!

Любіть, любіть його! Судьби сповниться доля,

І швидко власть чужа пропаде з сего поля!

Не стане тих, що днесь на вас наругу зводять,

І щезне сила їх, мов мгли нічні проходять».

Нам потрібно брати до уваги слова нашого Великого Каменяра, який закликав всіх нас до єдності: «Ми замало дбаємо, замало віримо в свої сили, замало вміємо лучитися докупи, замало маємо твердої волі, щоб витривати в добрій постанові, і в тяжкій праці…».

Єднаймося, братаймося

В товариство чесне.

Хай братерством, щирими трудами

Вкраїна воскресне!

Іван Франко не покинув нас ... І ніколи не покине, не відійде з нашого національного, державницького життя. Його незламна віра в український народ - це наша незламна воля служити тому народові, об'єднувати його знаннями про наш національний ідеал, і франківськими заповідями виховувати його провідників.

Літературно-мистецький захід завершився спільним виконанням гімну «Не пора, не пора, не пора…».

Слава Іванові Франку! Слава Україні!

Божена  Дмитришин,

провідний методист Бориславської МЦБС.

«УКРАЇНКА НЕСКОРЕНОГО ДУХУ»

До  Року  Ірини Сеник у Бориславі та 90-річчя від дня народження

О, Ти, Мадонно із Мадонн,

Яка пройшла крізь всі Голгофи,

Тобі кладу, як квіти, строфи

Моїх зажурених пісень.

   Ірина Сеник – скромна й героїчна жінка, талановита майстриня українського слова і вишивки, в’язень сумління – відбула у сталінських і після сталінських тюрмах і таборах 33 роки. За що? За те, що хотіла бути українкою на українській землі...

Яким важким

не було би життя,

Не треба сумувати.

Молитись треба

і вперед іти,

Усе гірке замести.

Бог не завдав нікому

ще хрести,

Які не в силі нести.

   Сьогодні ми знаємо її як визнану майстриню-вишивальницю зі світовим іменем, яка дивувала і буде ще довго дивувати своєю творчістю. Мала не тільки добре відчуття мови, але й гармонії кольору, добре малювала. Авторка дуже охоче дарувала своє вишиття друзям – вважала, що вишивка найкраща тоді, коли вона використовується, коли зігріта теплом людського серця. Ірина Сеник створила за своє життя цілий світ неповторних узорів, започаткувала свою техніку вишивання. А у свої 20 літ вільно володіла німецькою, англійською, французькою, польською мовами. Читала в оригіналі європейську класику, розумілася на мистецтві і сама непогано малювала та писала власні вірші.

   Важко було б пані Ірині витримати всі особисті удари, коли б не її глибока віра в Бога і свою націю. Багато віршів в доробку Ірини Сеник присвячених матері, адже діставши від своєї матері релігійне виховання, вона пронесла його з самого дитинства через ціле життя.

   Ірина Сеник є автором десятків статей про повстанський і правозахисний рух в Україні. Автором знаних у суспільному житті книг, виданих як в Україні, так і за кордоном, а саме: «Сувій полотна» (поезії), «Біла айстра любові» (збірка віршів, вишивок та зразків сучасного одягу),  «В нас одна Україна» (1999 р.), «Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини» (2000).

    "Заґратована юність" Ірини Сеник – це мозаїка поетичної біографії української дівчини, яку сталінська машина людовбивства затягла в свої сатанинські триби, аби знівечити, перетворити в ніщо, але не дала собі з нею ради, бо в її душі завжди були Бог і Україна, і душа ця линула до них на хвилях поезії, розмовляла з ними високим поетичним словом.

Уже не рік, уже не два

Січуть мене сніги січневі,

А я молюся Господеві:

Верни мені Різдво Різдва!

("Це були чорні ночі й дні...")

    Дівоча тендітність у горнилі поезії обертається у крицеву твердість, юнацькі мрії – у непохитну віру, страждання – у дух нескореності:

О слово серця, кров'ю скріплене,

ти совістю в тюрмі гартоване,

ніколи не дзвони оковами:

в дні найтемніші будь просвітлене!

("О думи мої неспокійні...")

   Збірка "Заґратована юність" водночас є частинкою поетичної історії нашого народу, свідченням його недолі й боротьби, його нездоланності на шляху до свободи й справедливості, до здійснення національної ідеї.

   Підсумком її життя стала книга “Метелики спогадів” (Львів, 2003). Фундатори видання Божена і Володимир Іванусіви з Канади. “Метелики спогадів” Ірини Сеник спрямовані у майбутнє, кличуть до єдності і захисту від зайд і поневолювачів.

Ірині Сеник присвоєні такі нагороди та звання:

Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006 р.),  Орден княгині Ольги III ст., Заслужений майстер народної творчості України – 1998, Почесна громадянка Борислава (1996)  і Львова (2003).

  

До року Ірини Сеник у Бориславі  та 90-річчя від дня народження в читальній залі бібліотеки – філії №6 для юнацтва спільно з міською організацією «Союз Українок» та учнівським колективом 8 Б класу ЗОШ №4 (класовод  Галина Пруська) для групи перукарів 2-го курсу (майстер Чорнобривець Олена Йосипівна) Бориславського профліцею було проведено літературний вернісаж «Українка нескореного духу». Розпочала захід бібліотекар бібліотеки-філії №6 для юнацтва Галина Почіковська.

   Ведучі літературного вернісажу – учні 8 Б класу Марія Созанська та Мар’яна Куротчин  зупинилися на віхах життя і творчості поетеси. Поезії Ірини Сеник ( «Я стою на порозі дитинства», «Світами, світами, світами», «Про що віками гомонять Карпати», «Мамо!», «У тайзі непрохідній», «Не зникай мені з обрію, Земле моя!»,  «У моїй Батьківщині», «Моя ти юносте далека», «Україно моя!», «Як сувій полотна», «Це я не плачу», «Зелен барвінку нарвала доля», «У храмі, що куполом йому в’язнична стеля», «Два листи лиш на рік», «Ти хочеш, милий, забуття», «Мені наснилася калина», «Біла айстра любови», «О, Ти, Мадонно із Мадонн») прочитали учні 8 Б класу: Іван Годунов, Олександр Джуга, Христина Карпінець, Остап Мазурик, Наталя Попель, Софія Здендяк, Діана Войтович, Марта Крисько, Мар’ян Мазурик, Тетяна Нагловська, Ірина Фаримець, Роман Волос, Богдан Костів, Наталія Прокопик  та виконали пісню  «Про маму».

   Членкині міської організації «Союз Українок» та працівники бібліотеки  Ольга Смерека і Марія Лутчак прочитали присвячені поетесі поезії: Ганна Костик «Загратовані весни», С. Караванський «Орисі», Яр Славутич «Сеник». Бориславська поетеса Ганна Костик і союзянка  Дарія Соловчук поділилися спогадами із життя і зустрічей з Іриною Сеник.  Союзянка Мирослава Павлюх прочитала власну поезію «На могилі у Львові». На завершення присутні ознайомилися з книжковою виставкою «Розгортаю життя як сувій полотна» і вишитими роботами.

   Ірина Сеник – жінка-борець, Героїня України (це звання присвоєно у травні 1996 р.), одна із 100 Героїв Світу, визнаних на з’їзді Світової Федерації Українських Жіночих Організацій 1998 р. у США, найдовгостроковіший політв’язень-жінка (34 роки в’язниць, таборів і заслань), талановита поетеса, громадський діяч, заслужений майстер народної творчості України.

   Вороги, комуно – більшовицький режим забрав у неї все, що Господь дарує людині: здоров'я, родину, свій дім, однак пані Ірина незламно вірила –

«А я ще вернуся у Львів

І буду в ньому вічно жити,

Бо там розцвів мій перший спів,

Найпершого кохання квіти.

Там називався щастям дім,

Як повінню весняні ріки,

Ти, Львове, завше будь моїм,

Бо я твоя навіки».

   Пророчі слова її поезії збулись. Повернулася Ірина Сеник до свого милого Львова лише у домовині. 25 жовтня 2009 року перестало битися серце дорогої усім нам Людини. Людини з великої літери. Для неї ціллю життя було – добро! Вона вірила, сподівалася і перемогла.

   Вірші Ірини Сеник самі вкладаються в рядочки, слово за словом нанизуються на ниточки душі. Потім тими ниточками на полотні життя вкладаються хрестики долі. Їй довелося взяти на плечі непомірно важкого хреста і нести на свою Голготу.

   Вона була поруч із нами і залишилася у наших лавах світлим промінчиком людяності і доброти, прикладом незламності духу, мужності і великої працездатності. І чим більше час віддалятиме від нас її незабутній образ, тим більше ми відчуватимемо біль втрати, тим частіше звертатимемося до її Живого Слова, такого людяного, правдивого і щирого…

Літературний вернісаж «Українка нескореного духу» підготувала бібліотекар бібліотеки-філії №6 для юнацтва Галина Почіковська.

                                                                                                Марія  Лутчак,

бібліотекар бібліотеки - філії №6 для юнацтва.

Доля, виткана мереживом терпінь/до Року Ірини Сеник/Бібліотека-філія №3 Бориславської МЦБС

У царстві феї Флори /Бібліотека-філія №3 Бориславської МЦБС

Літературно – мистецьке свято «Шевченко - Герой нашого часу»

22 травня бориславська громада вшанувала три важливі дати, першою з яких є відзначення 155-ї річниці з дня перепоховання Тараса Шевченка в Україні, друга – Свято Героїв, яке широко святкується передовсім у Галичині та встановлене на честь українських вояків — борців за волю України. Та ще, - взяли участь у параді вишиванок, який проводився у нашому місті з нагоди 10-річчя святкування Дня вишиванки.

Ведуча літературно-мистецького свята розповіла, що кожна країна, кожна нація, кожна людина має своїх героїв. Зазвичай за життя їх не визнають, усіляко перешкоджають їхній діяльності, пригнічують. Утім, це сильні духом люди, які, незважаючи ні на що, потім стають символами націй, їхніми героями. У нас теж є така людина – Герой нашого часу, часу минулого та часу прийдешнього – це вічний Тарас Шевченко. Це та постать, з якою асоціюють Україну та позиціонують як борця і Пророка. 

Вшановуючи пам'ять про Кобзаря, з гордістю було згадано Світову Героїню, мисткиню художньої вишивки, українську поетесу, членкиню Української Гельсінської групи, Почесну громадянку міст Борислава і Львова – Ірину Сеник, яка з великою любов’ю вишила портрет Шевченка та присвятила йому свого вірша:

Нам говорили, що у нас

Не було Пушкіна та Блока.

А ми? Пишались кожен раз,

Бо мали й маємо Шевченка — нашого пророка.

Шевченко велет з велетнів, авжеж!

Борець за Правду і Свободу.

Його талант не знає меж,

Він СВІТОЧ нашого Народу.

Він приходив в найменший зал,

Через віки та покоління,

Тож піднесім його на п’єдестал

Якщо в нас є сумління.

Пам’ятники Шевченку можна знайти не лише на території України, а всюди, де є у світі українці. Він нерозлучний з нами, а ми — з ним. Він — наша гордість, наша любов. Наш камінь спотикання і гіркий докір нам. Він – символ нашої боротьби і сльоза покаяння. Він – пісня і стогін. Пророк і суддя. Тож вшануймо пам’ять про нашого генія, пишаючись тим, що ми українці, а Шевченко–герой нашої країни.

Панахиду з нагоди 155 – ї річниці перепоховання Шевченка та пам’яті Героїв – борців за волю та незалежність України відслужив о. Олег Смерека.

Квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку поклали міський голова Ігор Яворський, секретар міської ради Юрій Химин, заступник міського голови Роксоляна Гарасимів.

В своєму виступі міський голова Ігор Яворський згадав слова Івана Франка, сказані великим письменником і вченим навесні ювілейного 1914 р. від імені всього українського народу: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду... Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйоні людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

Заступник міського голови Роксоляна Гарасимів згадала ті страшні дні і ночі на Майдані…, сотні, тисячі хоробрих людей, які боролися за свободу України та продекламувала поетичні рядки Шевченка: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!» - це заклик, який пролунав з вуст бійця 3-ї сотні Самооборони Майдану, Героя України Сергія Нігояна, слова, які вселяють у нас віру в перемогу та надію на краще майбутнє. Все своє життя Тарас Шевченко плекав любов в собі та в інших до України. Його грізні, емоційні, пророчі слова лунали, як гімни свободі та відвазі. Він окрилив Україну та її слово. Тобто його життя – це історія і сьогодення нашої країни.

Упродовж заходу звучали Шевченкові поетичні твори. Поезію Тараса Шевченка «Кавказ» майстерно прочитав депутат міської ради Андрій Спас. Вірш «Розрита могила» прочитала вчитель української мови та літератури ЗОШ №6 Ірина Пригода. Учень ЗОШ №9 Богдан Михаць чудово читав вірша «Чигрине, Чигрине». Членкиня міської організації «Союз Українок» Мирослава Павлюх продекламувала вірш Володимира Сосюри «На могилі Шевченка».

У виконанні дуету в складі Садової Наталії та Тимишин Ольги прозвучала пісня «Стала весна» на слова Тараса Шевченка, музику Ольги Вільгуцької. А пісню «Молитва за Україну» виконала учениця ЗОШ №1 Вікторія Чорна.

Шануючи пам’ять про Кобзаря, ми робимо крок вперед до об’єднання всього українського народу, бо Шевченко для українців – це символ віри. Він довів, що українське слово – не наріччя чи діалект, яким означують нашу мову. Це ціла історія розвитку зі своїми геніями, перешкодами, боротьбою. Ту силу, яка звучить у його словах, неможливо знищити, бо вона вічна.

Він силу мав і має й досі

Кобзарю, серце заспокой.

У кожній думці, відголоссі —

Це наш поет. Це наш герой…

Сьогодні нам усім слід подбати про збагачення нашого життя національними ідеями, які Шевченко проніс крізь усе життя та залишив для нас.

Молімося, читаючи Шевченка.

Там кожне слово, як місток до себе,

Там кожен знак, то — код, то ключ від неба.

Молімося, читаючи Шевченка.

Нам Бог поможе перейти руїну,

І кров живими квітами востане.

Вклонившись непохитному Майдану,

Молімося за вічну Україну.

Божена  ДМИТРИШИН,

провідний методист Бориславської МЦБС.