ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА ЗІНЧЕНКА

ПОЕТИЧНИЙ  ЗОРЕПАД  "ТВОРЕЦЬ  СЛОВА,  ПІСНІ  І  ДОБРА"

Розлилось моє слово морями

І дощем випадає рясним,

Побраталось воно з яворами,

Обвінчалась калина із ним.

Моє слово -  Ісуса дорога,

Животворна галузка верби -

На Голгофі молилося Богу,

Щоб прозріли незрячі раби.

Іван Зінченко.

   Ці поетичні рядки належать нашому славному поету, з діда-прадіда козакові  Запорізького краю Іванові Кириловичу Зінченку. Поет-пісняр відомий був не лише в нашому славному місті  Бориславі, в якому проживав у багатоповерхівці по вулиці Трускавецькій - його знала вся Україна завдяки відомій пісні «Журавка».

   Поетичне слово Івана Зінченка - це наче згусток вибухової  енергії, кинутої до сердець мільйонів такою крилатою фразою:

О ні! Не меч дволезний, а перо

Щодня тримаю там, де родить поле.

А серце пішки йде на  виднокола

Творити Словом пісню і добро!

   Входячи у світ цієї поезії просто тонеш у густій образності, спокійній, виваженій і водночас глибокій думці, котру прагнеш осягнути розумом і душею, а пірнаєш одразу  в розбурхану ріку буття.

Десь озвалося небо громами

Чи молитву земля промовля -

Пахне поле  від кривд полинами,

Пахне кров’ю козацька земля.

      Народився  Іван Зінченко 20 березня 1916 року на Запоріжжі в селі Роботівка у бідній селянській родині. Пройшов він крізь голодомор 33-го, пекло війни, полон, а потім… крізь тортури сталінських таборів смерті, загибель сина і передчасну смерть вірної дружини. Та на своїй хресній дорозі він написав повість «Смарагд», п’ятнадцять поем і безліч віршів, на основі яких композитори України створили понад 20 пісень. Низку пісень поет сам озвучував, серед них - «Мамо, візьміть на крило», «Прилітай, мій сину», «Мамина калина», «Не вмре Україна, не вмре», «Якщо горе загляне в вікно». Рідній матусі, а також матері - Батьківщині поет присвятив більше 50 віршів.

     Зворушливим до сліз є вірш поета «За ворота мати проводжала»

За ворота  мати проводжала,

Як гроза заснула в небесах.

А в матусі від журби і жалю

По щоці скотилася сльоза.

Пригорнув я матір, мов дитину,

Пригорнув стареньку до грудей,

Щоб віддати як святу хлібину

Своє серце й душу для людей.

Не сумуй, матусю, вечорами,

Як одягне яблуня парчу -

Я ж до тебе, ненаглядна мамо.

Білим птахом завтра прилечу.

   Здається, що немає такого українця, котрий би не знав пісню «Ой на горі та й женці жнуть», на крилах якої  від покоління до покоління лине слава про лицаря, «що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний».

    До 100-річчя від дня народження поета-пісняра Івана Зінченка працівники  бібліотеки-філії №6 для юнацтва Ольга Смерека і Марія Лутчак з групою перукарів першого курсу Бориславського професійного ліцею провели поетичний зорепад «Творець слова, пісні й добра».

   Розпочала  захід вчитель української мови і літератури Ірина Свищ такими словами: «Міняються часи,  міняються люди, тільки покликання митця вічне: сприймати людину і світ оком мислителя, філософа, а не безтурботного спостерігача».

   Іван Зінченко говорив:

«Для мене творчість - Великдень душі! Взятися за перо мене заставляє борг пам’яті про тих, хто вчив добра, мудрості, вчив жити за законами Правди, Совісті, Краси». 

     Ведучі вечора  розповіли про життєвий і творчий шлях Івана Зінченка. Учні ліцею  Наталія Іваникович, Марта Малетько, Анна Паращак, Ірина Костик, Марія Карпінська, Христина Дуб, Анжела Тирляк, Анастасія  Семенова прочитали поезії поета: «Журавка», «Голодомор», «Три говерли болю», «Раби», «Мамо, сива мамо…», «Давно заорана війна», «Тополина», «Мамо, візьміть на крило». 

    Перегляд книжкової виставки «Як син, люблю тебе я, Україно» провела бібліотекар Марія Лутчак.

   У бібліотеці-філії №6 для юнацтва ви можете ознайомитися з чотирма збірками поезій Івана Зінченка: «Акорди серця», «Я болем серця осягаю світ», «Три Говерли болю»; віршованим  романом «Волі брат» про національного героя України, гетьмана запорозького козацтва  Петра Конашевича - Сагайдачного.

   Іван Кирилович Зінченко прожив на цій землі 93 роки. Це був справжній поет від Бога і поетичні образи його з народу, тому вони такі прості, й у той же час мелодійні, багаті на епітети, як народна пісня. В своєму вірші «Прощальний акорд» поет писав:

Мов крилатий орел, моя думка в просторах літала

І я спраглий пив мудрість з криниці буття -

Ні, не марно я жив. Я ж невтомно шукав ідеалу.

Хоч живу, як жебрак, та немає в мені каяття.

Бо не зрадив Дніпра на  догоду вандалам.

Ольга Смерека,

  завідувач бібліотеки - філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.