Ці влучні слова – про
міську бібліотеку для дітей. Можливо, вона ще не має вигляду казкового палацу,
але і читачі-діти, і працівники вірять, що це лише питання часу. Діти нашого
міста варті найсучаснішої, найкрасивішої дитячої бібліотеки з найновішою
літературою, комп’ютерним залом, музичною та ігровою кімнатами, мультимедійним
обладнанням і т. ін. Це в недалекому майбутньому…
А наразі ми можемо похвалитися тільки новими
книгами. Впродовж майже десяти років колектив бібліотеки прикладає максимум
зусиль, щоб якнайповніше оновити бібліотечний фонд. В лютому-місяці за виручені
кошти від здачі макулатури було придбано 40 нових книг (стаття «Доброта
відродить культуру» вміщена в часописі 10 березня). А в травні дитяча
бібліотека збагатилася ще 160 новими чудовими книгами завдяки допомозі
приватних підприємців В. Мицака, І. Михаця, М. Щербаніка, Г. Голубінки, Г. Юськіва,
В. Сарахмана, Р. Вороняка, А. Цебака, а також збору макулатури, до якої
прилучилися і батьки читачів, і вчителі, і
самі користувачі-діти.
Тому низький уклін і велике щире спасибі всім,
хто любить і цінує книгу, хто небайдужий до наших дітей, прагнучи їх вільний
час зробити змістовним і цікавим завдяки спілкуванню з книгою – одним з
найбільших надбань людства. А особлива подяка
дітям. Дивлячись на них, приходить на думку одна з пригод барона
Мюнхгаузена «За кіску із болота» із славнозвісних «Пригод барона Мюнхгаузена»
німецького автора Рудольфа Распе, коли барон сам себе витягнув із болота. Так
само читачі дитячої бібліотеки носять паперовий непотріб, щоб потім мати змогу
прочитати сучасні книги, в тому числі і за шкільною програмою.
…В переддень величного християнського свята –
Пресвятої Трійці – я бажаю, щоб на всіх
вас зійшли дари Святого Духа – дійсно великі і щедрі: мир, любов, мудрість,
радість, доброта. Нехай Святий Дух посилає всім вам міцне здоров’я, достаток і
надихає лише на добрі справи.
Любомира Іванишин, заступник директора Бориславської МЦБС по роботі з дітьми.
Перевідна читацька конференція
"До Країни Знань мандруємо з книжками"
В останні дні навчального року до нас завітали учні 4-В класу ЗОШ №1 на перевідну читацьку конференцію "До Країни Знань мандруємо з книжками".
Бібліотекарем було зроблено аналіз читання за минулий рік і визначено лідерів. Ними стали: Шестак Ольга, Журавчак Андріан, Плоскодняк Софія. А королевою читання урочисто було проголошено Алєксєєву Анастасію. Переможці отримали солодкі призи.А діти подарували бібліотеці книги з домашньої бібліотеки та повні кульки макулатури.
Попрощавшись з "молодшим" відділом, дітей було переведено в відділ обслуговування учнів 5-9 класів.
Ознайомившись з абонементом і переглянувши нові, цікаві книги на різноманітні теми, діти перейшли до читальної зали, де бібліотекар розповіла про газети та журнали, а також про довідкову літературу, якої тут є чимало.
Атмосфера зустрічі була настільки теплою і привітною, що дітвора ще довго не покидала приміщення бібліотеки.
Ірина Карпінець, бібліотекар міської бібліотеки для дітей Бориславської МЦБС.
З нагоди 101-ї річниці від дня смерті Івана Франка у нашому місті відбулося вшанування великого сина – класика української літератури, геніального
письменника, перекладача, публіциста, громадського і просвітницького діяча
Івана Яковича Франка.
Іван Франко,
без сумніву, належить українській культурі, але його творчість не має якихось
кордонів, його слово долає час і простір – і в книжках, і в реальності. І крізь
століття сьогодні ми чуємо голос Каменяра.
Ведучі
заходу – Божена Дмитришин та Андрій Делінкевич розповіли про сина народу,
мудрого учителя та світоча людства – Івана Франка, який виступив продовжувачем
невмирущого, віщого слова Шевченка, охопивши своїм проникливим зором, своїм
полум'яним серцем всю Україну. Над усе любив свій нарід, мучився його болями, жив його
надіями, свято вірив в той час, коли вільно заживемо у своїй незалежній
державі.
Доля ніколи для Франка не була матір'ю. Завше мачухою –
від народження до гробової дошки. Від того часу, коли став до громадської праці
на рідній ниві, не на словах, а на ділі став організовувати народ, аби боротись
за державність України.Своєю думкою він прагнув обняти всі народи, їхні духовні
надбання зробити здобутком свого народу, а все цінне, чим багата рідна земля, показати
світові.
В тій іскрі спресувався віками національний і соціальний
біль українського народу.
Прокинулось перо, яке тримали
Його робочі руки. На папір
Поклало вензелі пекучих літер,
І смуткові душі наперекір,
На струнах вічності
Заграв безсмертя вітер.
Франко – невтомний трудівник. Як же багато він встиг
втілити. Надзвичайно плідно працював на письменницькій ниві, як літературний
критик і публіцист, багатогранний учений, етнолог і фольклорист, історик,
соціолог, економіст, філософ, робив редакторську, коректорську роботи, своїм
обов’язком вважав перекладати і популяризувати. Його праця була різною.
Передусім це була праця душі.
Його творчий доробок писаний переважно українською, а
також німецькою, польською, російською, болгарською мовами і налічує кілька
тисяч творів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами з’явилося
понад 220 видань. Франко-поет – автор 10 прижиттєвих книг віршів, до складу
яких увійшло понад півтисячі окремих творів. Прозова творчість – це насамперед
понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози; крім того
– 10 творів великих прозових жанрів – повістей та романів.
Перекладацький доробок Франка охоплює величезний діапазон
світового письменства та усної народної творчості від найдавніших часів до
початку ХХ століття. Він переклав українською твори близько 200 авторів із 14
мов та 37 національних літератур. У 50-томному виданні творів письменника 6
томів займають поетичні і один том прозові переклади.
28 травня 1916 року перестало битися велике серце
письменника-гіганта, будівничого величного храму української культури Івана
Франка. Газета «Діло» сповістила тужливу новину словами: «Ангел смерті злетів
на українську землю, щоб замкнути очі на вічний сон найбільшому з сучасних
синів України».
Крізь простір і час до нас долинули пристрасні слова сина народу – Великого Каменяра, осяяні сподіванням на те, що його важка праця в ім’я
кращого майбутнього не пропаде даремно, буде оцінена наступними поколіннями
людей.
Це був справжній геній! Його Слово – це голос із
вічності. Франкові твори звучать і нині так, наче їх написано вчора. З великим
оптимізмом та надією Поет дивиться в майбутнє.
В цей чудовий травневий день біля пам’ятника Іванові
Франкові пролунали найкращі слова любові і захоплення до нашого Каменяра.
Квіти шани до підніжжя пам’ятника
Іванові Франку поклали виконуючий обов’язки начальника управління культури
Бориславської міської ради Роман Тарнавський та депутат міської ради, голова
постійно діючої комісії з питань культури, освіти, молоді, фізичної культури і
спорту Андрій Спас.
У своєму
виступі Андрій Спас наголосив, що ми повинні гордитися, бо саме тут, по
бориславській землі ходив Іван Франко. Адже саме наше місто стало стимулом для
перших серйозних письменницьких відкриттів Великого Каменяра. Саме в Бориславі
І. Франко побачив вражаючі соціальні контрасти, збагнув природу нового
капіталізму, задумався над трагедією людини, якій доводилося проживати на
самому дні. Сьогодні ми ще раз замислюємося над нашим святим обов’язком:
шанувати своїх геніїв і пророків, вивчати їх спадщину, постійно пам’ятати їх
заповіти. Але не тільки пам’ятати,
а ще й виконувати їх; жити гідно і працювати ненастанно для розвою рідного краю
і добра народу. А також п. Андрій доповнив свій чудовий виступ поетичними
рядками великого Івана Франка.
Голова
міської громадської організації «Союз українок» Ганна Глод розповіла, що Іван
Франко - вічний революціонер і Каменяр та універсальний геній, що зарядив поневолену
українську націю державотворчою енергією. Оце і є та осьова зірка в безмежному
небі світил, що він запалив своєю працею і своїм розумом.
Іван Якович
ішов з народом і вів його вперед, закликаючи «добувати хоч синам, як не собі,
кращу долю в боротьбі». Ім’я його
внесено до списків найвеличніших письменників світу. Він поряд з іменами найславніших синів
людства.
Вірш Франка
«Каменярі» прочитав учень ЗОШ №8 Михайло Дубенчук. Поезію, присвячену Іванові
Франкові прочитав наш краянин Роман Тюхтій.
Наймолодші
учасники заходу – учні ЗОШ №3: Симович Юліана, Козар Андрій, Романів Олег
майстерно та емоційно розповіли казку І. Франка «Киця».
У виконанні учениці ЗОШ №7 Ольги Кузимко
прозвучала пісня «Човен» на слова І. Франка.
Літературно-мистецьке свято завершилося
спільним виконанням гімну «Не пора, не пора, не пора…».
30
травня 2017 року в приміщенні бібліотеки-філії №1 Бориславської МЦБС, що
знаходиться за адресою: м. Борислав, вул. Дрогобицька,439 буде забезпечено
роботу мобільного консультативного пункту Бориславського бюро правової допомоги
Стрийського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Шановні
бориславці !
Під
час роботи мобільного пункту Ви зможете отримати фахові консультації,
роз’яснення з різних правових питань,а також дізнатися,як можна захистити
свої права,скориставшись безоплатними послугами адвоката.
Години
прийому громадян: 13:00 – 17:00.
При
необхідності звертайтеся безпосередньо до Бориславського бюро правової
допомоги.
Наша
адреса та контакти: м. Борислав, вул. Адама Міцкевича, 64.
Вибір професії в житті кожної людини - важливе і
відповідальне рішення, яке багато в чому визначає її наступний життєвий шлях.
Що потрібно знати, чиїми порадами скористатись, як себе поводити, як діяти? Що
потрібно людині, щоб досягти успіху? Про це говорили учні 10-А та 10-Б класів
ЗОШ№1 та їх вчитель Монастирська Валентина Василівна під час години
профорієнтації "На життєвім роздоріжжі", яка відбулася в міській
бібліотеці для дітей.
У
вступному слові Валентина Василівна розповіла, що вибір професії багато в чому
залежить від самої людини, її вмінь, знань, особливостей характеру.
Зацікавили дітей також вислови відомих
письменників про працю. Змістовним доповненням стали виступи учнів про сумісні
професії видатних творців слова. Далі учні, які попередньо об'єднались в групи
для дослідження певного типу професії, ознайомили товаришів з результатами
своєї праці. Всі уважно слухали характеристики професій типу
"Людина-природа", "Людина-художній образ",
"Людина-техніка", "Людина-людина" та "Людина-знакова
система".
Після
цього було проведено анкетування і кожен учень дізнався, який вид професії йому
найбільше підходить. Особливо жваво, весело й активно відповідали учасники
заходу на питання жартівливої правознавчої вікторини.
На
завершення бібліотекар побажала прислухатись до сьогоднішніх порад і, високо
піднявши вітрила свого корабля, з усмішкою на устах рухатись до щасливого та
безхмарного майбуття.
Наталія Костецька, бібліотекар
міської бібліотеки для дітей Бориславської МЦБС.
І знову травень… І знову линуть до нас
думи геніального українського поета… Традиційно український народ у цей
травневий день звертається до постаті Тараса Шевченка, до постаті, яка у своїй
величі була, є і залишиться незрівнянною, невичерпною для людського подиву й
осягнення. Бо Великого Кобзаря ми воістину можемо сприймати як Пророка, волею
Всевишнього посланого для українського народу.
Сьогодні, 22 травня, минає 156 років з
дня перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі! Чому ж ця дата відіграє таку велику роль у
житті українців? Тому, що Шевченко – це серце України!Тому, що серце України –
там, де спочиває Тарас!
Ведучі заходу Божена Дмитришин та Андрій
Делінкевич розповіли про Тараса Шевченка як борця і Пророка. Бо все своє життя
він плекав любов в собі та в інших до України. Його грізні, емоційні, пророчі
слова лунали, як гімни свободі й відвазі. Шевченко окрилив Україну та її слово.
«Бог - Україна - Шевченко - ось наші вікові засади державотворення!».
Вшанування пам’яті Великого Кобзаря
стало в нашій державі щорічним і всенародним. А могила Шевченка перетворилася
на місце паломництва українців, біля якої проходять богослужіння, сюди
звідусіль їдуть люди вклонитися Кобзареві.
Пізнавати Шевченка - це пізнати історію,
доходити до найостаннішого кола українського пекла, опускатися в огидні ями
національного розбрату, малоросійського плебейства, всього того, що доводиться
викорчовувати і випалювати словом Пророка.
Пізнавати Шевченка – це мучитися,
страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили спокою сусіди-нероби.
Пізнавати Шевченка – це працювати до сьомого поту й наближатися до торжества
добра над злом, очиститися духовно і морально.
Великі знання і розум Шевченка дивували
сучасників, але вони не могли ще осягнути, що це – Пророк, що цей розум дано
цьому з вища і для певної місії. Тепер уже багато хто розуміє і стверджує, що
його високе мистецтво із його глибинною щирістю є не лише мистецтвом, а
відбиттям справжнього життя України. Сучасники поета лише підсвідомо відчували
це. Так Микола Костомаров у своїх спогадах про Шевченка вражено пише: «Я побачив, що Шевченкова муза роздирала
завісу народного життя… Сильний зір, міцні нерви треба мати, щоб не осліпнути
або не знепритомніти від раптового світла істини… Горе відчайдушному поетові!
Він забуває, що він людина…».
Тарас Шевченко був не лише людиною, він
був Пророком з Божого покликання. Іноді він сам замислювався над тим, що робить
і чому робить. Іноді він дорікав собі, що закінчивши Академію мистецтв і маючи
добрі здібності та гарні малярські доробки, все ж більше уваги віддавав віршам,
а не малярству. У своєму щоденнику він писав: «В тіні моєї коштовно-розкішної
майстерні, як у пекучому дикому степу наддніпрянськім, передо мною пролітали
тіні наших бідних мучеників-гетьманів. Передо мною розстилався степ, усіяний
курганами. Передо мною красувалася моя прекрасна, моя бідна Україна у всій
незайманій меланхолійній красі своїй… І я задумувався, я не міг відвести своїх
духовних очей від цієї рідної чаруючої принадності. Покликання – і нічого
більше…».
Отже покликання було сильнішим за самого
Шевченка, покликання – до слова. Це покликання не творилось людьми, оточуючі
люди всіляко спонукали його до малювання. Але перемагало вище покликання –
Слово, - бо «на початку було слово», як слово Всевишнього Творця, так і
посланих ним Пророків. А слово Шевченка живило і живить численні когорти
українських митців…
Тарас Шевченко – це та постать, з якою
асоціюють Україну та українців. Тобто його життя – це історія нашої країни.
Якщо світ майже нічого не знає про багатьох талановитих українських
літературних творців, то про Шевченка бодай одним вухом чула більшість.І хто б
ти не був, де б не жив,той, хто перечитає «Кобзаря», не зможе уявити своєї долі
без Шевченка.
Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого
слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу – істинного
братства між людьми і народами. Шевченко належить до найулюбленіших поетів
світу – від Біловежі до Гімалаїв, від Сицилії до Японії.
Панахиду з нагоди 156-ї річниці
перепоховання Тараса Шевченка в Україні відслужили священнослужителі УГКЦ та
УПЦ КП о. Олег Смерека, о. Петро Підлубний, о. Ігор Ткачів.
Квіти до пам’ятника Т. Шевченку поклали
представники влади міста.
Депутат міської ради, голова постійно
діючої комісії з питань культури, освіти, молоді, фізичної культури та спорту
Андрій Спас у своєму виступі зазначив, що вшановуючи пам’ять про Кобзаря, ми
робимо крок вперед до об’єднання всього українського народу, бо Шевченко для
українців – це символ віри. Ту силу, яка звучить у його словах, неможливо
знищити, вона вічна.
Чудову літературну композицію «Навіки в
пам’яті народній» підготували учні ЗОШ №4 під керівництвом вчителя української
мови та літератури Надії Карпінець.
Учні ЗОШ №4 Софія та Назар Кузьмак під
керівництвом Наталії Баран натхненно виконали пісню «Борітеся, поборете!».
Для Шевченка Україна – найвища земна
святиня, за неї він готовий був принести в жертву Богові і тіло, й душу, для
неї він жив і страждав. «Сьогодні усім нам варто розуміти глибину цієї події. А
сьогоднішній захід нехай стане для нас прикладом, аби й через багато років
нашим дітям, онукам не було соромно. Нехай Господь і світла пам’ять Тараса
Григоровича будуть для нас, українців, тією стежкою, яка відкриє дорогу у
щасливе майбутнє українського народу». Думаймо про Шевченка, живімо Шевченком,
продовжуймо його безсмертя в собі та в наших дітях. Бо сьогодні обов’язком
кожного патріота України є прислухатися до Шевченкового слова, його духовних
завітів, які ніколи не втрачають своєї актуальності. Спільним обов’язком усіх
українців є шанувати нашого Пророка та глибше замислитися над його закликами і
заповітами! А ми зобов’язані творчо виконувати його заповіт, у якому сконденсовано
дух епохи!
22 травня 2017 року о 13 год біля
пам’ятника Т. Г. Шевченку, що по вул. Коваліва, 32, відбудеться літературно –
мистецьке свято «ПРОРОК»!Захід присвячений 156 – й річниці перепоховання Т. Г.
Шевченка в Україні.
Запрошуємо всіх вшанувати пам’ять про нашого Пророка - Великого Кобзаря!
