Я віршем стаю до битви

Віршем мучусь, віршем кохаю…

Літературні читання

«Дух одвічної стихії Івана Гнатюка»

Лауреат Національної премії Тараса Шевченка, поет, письменник, перекладач, есеїст, громадський діяч, Почесний громадянин міста Борислава. 
   Літературні читання «Дух одвічної стихії Івана Гнатюка», які відбулися в центральній міській бібліотеці, були присвячені 85 - річчю від дня народження Івана Гнатюка.

 Борислав – місто незвичайної долі: оспіваний Каменярем, він постійно плекає таланти письменницької ниви. Так вже розпорядилася доля, що географічно знаходячись на 101 кілометрі від обласного центру Борислав приютив багатьох талантів України в роки тоталітарного режиму. В величному  сузір’ї літераторів Борислава чільне місце займає постать Івана Гнатюка.  Після сталінських таборів доля привела поета до міста прикарпатських нафтовиків, де мешкали  батьки дружини.

Ще в давні дні, як був я школярем,

Постав мені він з повістей Франкових,

Постав у злиднях,в запахах нафтових,

Закіпчений, захльостаний дощем.

Так писав про Борислав Іван Гнатюк. А перед тим була п’ятирічна школа у селі Дзвиняча, Тернопільської області, де народився письменник, потім - педагогічне училище, перший арешт…

Коли мене, провівши до воріт

Благословляла мати на дорогу

Я ще не знав,задивлений у світ

Що буду так тривожитись за нього.

Змалку жив любов’ю до свого народу. Ця любов була великою силою і дала можливість пережити навіть те, чого здавалося би, людина не в силі перенести. Потім відчув велику силу гніву, який теж вважав святим,- без того гніву не може бути любові, як і навпаки.

Колючим терням була устелена хресна дорога поета. Він автор унікального , неповторного життя, в якому було все: і злети і тортури, і каторга, і любов, і натхнення , поразки і перемоги.

Той шлях мені відміряний ще зроду.

Тернистий? Що ж..такий уже як є.

Такий важкий, як в цілого народу,

Що перейшов чистилище своє.

І далі йде, розламуючи грати.

Знекровлений в неволі й боротьбі.

Але якби прийшлося вибирати-

Той самий шлях я вибрав би собі.

 Життя Івана Гнатюка, як доля справжніх поетів, віддзеркалює долю усього українського народу тогочасного періоду. Доля тяжких таборів судилася  нашій краянці, Почесній громадянці міста Борислава п. Анастасіїї  Закидальській. Їй так близький вірш Гнатюка «Каторжанка».

Літературні здібності Івана Гнатюка проявилися ще в юнацькі роки. Поезія прийшла до нього з піснею, яку мати співала довгими зимовими вечорами. А поруч з материнською піснею слово Кобзаря. У спогадах письменника читаємо «Особливо мене захопили поезії Тараса Шевченка, які я завчав собі напам’ять».

Від першого вірша, датованого далеким 1949 роком, до першої збірки «Паговіння» минуло шістнадцять років. І навіть каторжний режим сталінських таборів не відбив у поета жаги до літературної творчості. Маючи непокірну вдачу, він так і залишився для нас поетом-борцем, поетом-бунтівником.

Ні, я не скнів – я жив,

Хоч часто в очі смерті

Дивився й кровю в них

Плював у забутті,-

Я пізнавав життя в бездушності одвертій,

Але ніколи їй не не кланявся в житті.

Та одна за одною приходять до читача поетичні книжки: «Калина», «Повнява», «Жага», «Барильєфи пам’яті», «Дорога», «Чорнозем», «Турбота», «Осіння блискавка», «Благословенний світ», «Дім і час», «Нове літочислення», «Хресна дорога», «Правда-мста» «Благословляла мати на дорогу»... І скрізь - самопожертвенна любов і біль за Україну.  

І ще одне життєве крило - любов до матері,  до родини.  «Бережімо людство, але матір перш за все на світі – бережім» - пише поет.

    Іван Гнатюк кілька разів відмовлявся від нагород, якими його хотіла приручити колишня влада.

Від Шевченківської премії не відмовився з великого поклоніння перед величчю постатті Шевченка.

В 2000 році за книгу споминів «Стежки - дороги» Іван Гнатюк удостоєний премії імені Тараса Шевченка.  Але життєві спомини великого поета не могли вміститися в одній книзі. Тому, разом з автором його життя ми проживаємо в книгах «Бездоріжжя», «Свіжими слідами».

Іван Гнатюк щиро любив Україну. Цю любов він прагнув передати всім нам, як своєрідну естафету.

З віком грань між ерами зітреться,

Життя моє загубиться в імлі,

Але у вічність проросте із серця

Моя любов до рідної землі.

Читаймо твори Гнатюка і це буде йому нерукотворний памятник.   Любімо Україну, як він її любив.

 Під час літературних читань прозвучали твори Івана Гнатюка: «Кобзар» - Остап Федрак, «Стефан Ковалів» -  Олег Федрак, Валерія Шахунова,  Олександр Кретчак,  «Нема нічого кращого за слово»  - Терезія Рославцева,  «За що Господь тебе карає» - Марія Вороняк, «Пагонець»- Олексій Сабат, «Любіть її не вірте суєсловам» - Наталія Сабат, «Полум’я  калини» - Богдана Ровенчак,  «В мені весняно бродять соки» - Святослав Ровенчак , «Доборолись- нікуди вже далі» - Володимир Дидик, «Моя любов» - Ірина Дудра. Художнє читання підготувала Наталія Харлан.

 Захід підготувала і провела бібліотекар Центральної міської бібліотеки  Алла Божко.

Провідний методист 
Бориславської МЦБС  
Божена Дмитришин.

Літературне свято «Нам пора для України жить»

Літературне свято 
«Нам пора для України жить».

Дух, наука, думка, воля –

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день!

27 серпня минуло 158 років від дня народження Івана Яковича Франка. 

У центральній міській бібліотеці Бориславської МЦБС зібралася громада міста, любителі творчості великого Каменяра, щоб згадати й вшанувати  великого борця за Незалежність, який залишив нам спадок української гідності і нині закликає нас до єдності».

Велет духу й титан праці – ці дві істини людського буття стали життєвим кредом великого сина українського народу – Івана Франка. Він ніколи не зраджував цьому життєвому закону і з гордістю виконав його, хоча земний шлях був недовгим і надзвичайно стражденним.

«Лиш боротись – значить жить» – це кредо Франка завжди актуальне для нас, особливо в цей складний час. Це не просто гасло, а глибока внутрішня переконаність людини, яка пережила страждання, особисті невдачі, переборола тимчасову слабкість духу, але не зломилася.

Наукова спадщина Франка, яка принесла йому всесвітню славу вченого-політолога багатогранна й всебічна у зображенні ним подій і явищ тогочасного суспільства.

Він був у передніх рядах тих, хто ламав скелю старого світу во ім’я нового, скелю неправди і визиску во ім’я правди. Він звав людський дух «вічним революціонером». Вічним революціонером був він сам.

І хоч Франка вже давно немає серед нас, але його незборимий дух завжди допомагає нам, українцям, розганяти хмари ідеологічної облуди та приниження, які неодноразово темною смугою нависають над Україною.

Похмуро виглядає наше небо сьогодні, але тепер ми зобов’язані повторювати подвиг Франка, котрий є великим астральним тілом, що гріє всю Україну.

Франко сформулював великої історичної ваги ідеал українського націотворення – витворення з великої стійкої маси українського народу – української нації.

Він глибоко переконаний, що не може бути національної самостійності, якщо народ у своєму духовному розвитку не вийшов із меж етнографічної свідомості і не піднявся до рівня розуміння свого національного "я", тобто усвідомлення того, що моє національне "я" – не малорос,  і, тим більше, не "хохол", а українець, що єднає всіх українців            у єдину національну родину – українську націю.

У наш час для декого стало звичним "правилом" виводити на світ Божий протиставлення Західної та Східної України, у ситуаціях, коли це вигідно певним силам у певних політичних цілях.

Ніколи ніхто з українців Західної України не протиставляв Західну Україну Східній. Західноукраїнська інтелігенція і всі українці боролися за здобуття самостійної, соборної, суверенної української держави зі столицею в Києві. Для них – це була святиня.

Для кожного українця  націоналізм – це патріотизм і служіння своєму народові. Тому марними та провокаційними є намагання ділити й протиставляти український народ за випробуваним принципом "розподіляй і володарюй" і ще гірше за націоналістичними характеристиками в спотвореному значенні, бо за цією політичною спекуляцією приховано намагання підірвати національну єдність українського народу.

І хочеться нагадати Вам, шановні краяни, важливий «вирок» Івана Франка, винесений ним, самому собі: «Нехай пропаде моє ім’я, але нехай росте і розвивається український народ!»

Та попри все – Франко залишається Франком. До нього не заросте народна стежка. До нього приходитимуть все нові покоління, в його творах знаходитимуть вічно палаючий вогонь любові до свободи, до незалежності, не боячись ніяких труднощів, невпинно йти вперед шляхом миру і праці. Через безупинний плин літ долітає до нас його полум’яне і тривожне слово.

Несе Франко нащадкам хліб щоденний

Несе у серці вистражданий вірш.

Несе в поривнім нескоримім жесті,

І шлях його крутіш, аніж гора,

За всіх, хто йшов у бій на полі честі,

За всіх, хто гинув на шляху добра.

Упродовж свята любителі слова продекламували поезію Івана Франка «Я не жалуюсь на тебе доле» (Наталія Сабат), «Гримить» (Валерія Шахунова), «Земле, моя всеплодющая мати» (Ася Лепак), «Гей, брати» (Каріна Чопик), «Немає друга понад мудрість» (Богданна Ровенчак), «Не пора», (Володимир Дидик).

Квіти до підніжжя пам’ятника Іванові Франку поклали: міській голова Володимир Фірман, заступник міського голови Сергій Оленич, начальник відділу гуманітарної політики Роман Тарнавський та представники громади міста.

Провідний методист

Бориславської МЦБС

Божена Дмитришин.

До 153-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка в Україні

   В дні перемог і в дні поразок,

Щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні.

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього, до живого

У всесвіт віршів і поем.

Крізь вітер злий карбую кроки

І чую серцем кожну мить,

"Реве та стогне Дніпр широкий",

Щоб розбудити всіх, хто спить.

З нагоди 153 – ї річниці перепоховання Т. Г. Шевченка в Україні біля пам’ятника великому Кобзареві відбулося літературно – мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій».

Ведуча заходу  Божена Дмитришин  розповіла, що 22 травня, 153 роки тому відбулося перепоховання Тараса Шевченка і його прах упокоївся навіки у рідному, любому серцю краї, на високому березі Дніпра. Згодом люди насипали на могилі Шевченка курган, наносили каміння й укріпили поховання, поставили дубовий хрест.

Могила на Чернечій горі стала Єрусалимом і Меккою для українців. Вшанування пам’яті Великого Кобзаря, у березневі і травневі дні, стало в нашій державі щорічним і всенародним. Могила Шевченка перетворилася на місце паломництва українців, а Чернеча гора отримала назву Тарасової. Щороку у травневі дні біля могили поета проходять богослужіння, сюди звідусіль їдуть люди вклонитися Кобзареві.

Панахиду з нагоди 153 – ї річниці перепоховання Т. Шевченка в Україні відслужили: доктор Богослов’я, настоятель української греко - католицької церкви Святої Анни о. Роман Василів, о. Петро Підлубний та о. Григорій Поворозник, настоятель української греко – католицької церкви Вознесіння Христового.

Квіти від громади міста до пам’ятника Тарасові Шевченку поклали міський голова Володимир Фірман і заступник міського голови Сергій Оленич.

На заході виступили: міський голова Володимир Фірман, Почесна громадянка міста, багатолітній політв’язень сталінських репресій, почесна голова міської організації «Союзу Українок» п. Анастасія Закидальська, яка читала поезію Т. Шевченка «Буває, в неволі іноді згадаю...».

Любителі поетичного слова, яких підготувала Наталія Харлан, читали поеми: «Сон» (Наталія Сабат), «Кавказ» (Ася Лепак), поезію «Уклін, тобі, Тарасе» (Валерія Шахунова).

      Уривок з поеми «Єретик» декламував учасник Всеукраїнського конкурсу читців, присвяченого 200-річчю від дня народження Т. Шевченка, який посів друге місце і був нагороджений дипломом ІІ ступеня Українського державного центру позашкільної освіти, учень Бориславського професійного ліцею Остап Федрак.

Наймолодша учасниця свята, Божена Хвалик, прочитала уривок з поеми Шевченка «І мертвим, і живим…».

Ведуча заходу Б. Дмитришин розповіла, що сьогодні в умовах складних процесів, коли після затяжної і гострої суспільно – політичної кризи зовнішній агресор вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка:

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Усвідомлюючи свою відповідальність за майбутнє, станьмо ще критичнішими до себе та до своїх дій. Потрібно пройти велике очищення, щоб бути достойними тих жертв, які були покладені на вівтар свободи. Півтора століття вистачає, щоб усвідомити це і виправити помилки. Ми вже готові до іншого. Майдан це показав. Єдине, що нам зараз потрібне – це якісні, а не кількісні зміни і єдність. Єдність, приклад якої подав нам наш пророк, а через нього сам Бог.

Коли  нам  важко,  коли  смуток  гризе  душу,  припадімо спраглими  вустами  до  його  цілющого  джерела,  щоб  знову відчути силу жити для рідного  народу. Хай  кожен  із  нас  часткою  свого  серця  торкнеться  Шевченкового генія, бо нам потрібна його свята і незрадлива любов до України, до нашої солов’їної мови і пісні.

Його прохання, його мрії висловлені у «Заповіті», здійснились. І нам варто навчитись любити рідну землю так, як любив її Шевченко, навчитись мріяти, як мріяв він, і йти до заповітної цілі.

    

А на завершення  літературно – мистецького свята «В сім’ї вольній, новій» прозвучав Шевченків «Заповіт».

Провідний  методист

Бориславської МЦБС 
Божена  Дмитришин.

День Матері

«Мамині руки – колискова моя»

  Мама… Рідна і прекрасна, оспівана поетами, увічнена художниками. В усіх народів, в усі віки, жінка – матір була уособленням святості, ніжності і любові. Її мудрість поважали в сім’ї, прислухалися до порад, в яких  знаходили  спокій  і надію…У житті кожного з нас мама займає особливе місце.

Перше, що ми бачимо з’явившись на світ – це мамині ласкаві  очі, чуємо – мамин лагідний голос. Слово, яке вперше вимовляємо – мама… До мами ми приходимо зі своїми радостями і печалями. Її мудра порада нам потрібна тоді, коли і в самих уже посріблені скроні.

  Такими словами ведучі Чернецька Маряна ( учениця ЗОШ №4, 5А  кл.) та Герман Софія (учениця гімназії, 1Б кл.)  розпочали Свято Матері. Окрасою свята була Весна - Лютак Каріна (учениця ЗОШ №5, 3Б кл.), яка  привітала дорогих матусь зі святом.

  Вірші про маму читали члени клубу «Юні друзі книги»: Яців Сніжана (ЗОШ №5, 3Б кл.), Бойко Аліна та Синишин Ярослав (ЗОШ №5, 3А кл.) Кропивницька Василина та Яців Діана (ЗОШ №5 4Б кл.), Кондратишин Марта (ЗОШ №4, 4В кл.), Хома Вікторія та Кравчик Олександра (ЗОШ №1, 4А кл.), Дьорка Оксана (учениця гімназії 1А кл.), Дьорка Іван (ЗОШ №4, ЗБ кл.).

   Свої акторські здібності показали Дьорка Оксана, Яців Діана та Кондратишин Марта у сценці «Три матусі», Дьорка Іван, Синишин Ярослав та Кравчик Олександра у сценці «Хто буде прибирати кімнату».

     У викананні юної бандуристки  Кондратишин Марти прозвучала  «Пісня про матусю». Під час свята для матусь прозвучало багато  музичних  композицій: «Спасибі , велике, спасибі», «Колискова», «На зорі мене, мамо, збуди», «Мамина сорочка», « Пісня про рушник».

На свято були запрошені  матусі та бабусі,  а також учні  3 А класу (вчитель Кирчей Олена  Юріївна), 3-б класу (вчитель Семінська Орися Іванівна) ЗОШ №5.

             Упродовж заходу багато розповідалося  про наших мам і про те, що кожна в світі людина повинна з любов’ю і ніжністю ставитись до Матері. Бо з неї починається дорога у простір і час.

І в сьогоднішнє чарівне свято ми звертаємось до Пресвятої Богородиці, яка народила світові Сина Божого. Це свята заступниця роду людського. Вона завжди приходить на допомогу у скрутний час всім тим, хто любить і поважає Матір.

            То ж поможи нам, Матір Божа, Пресвятая Мадонно, праведно прожити свій вік, наповнити свої серця добротою і великою любов’ю до всього сущого, що є на Землі.

           А на завершення літературно –музичної композиції дітки з любов’ю та вдячністю привітали своїх матусь і бабусь весняними квітами та щирими поцілунками.

Боже, отче наш єдиний,

Нашу маму збережи

Її кожну ти годину

У своїх руках держи

В тяжкій праці повсякчасній

Все життя благословляй.

Дай їй, Боже, довгі роки,

Нас в цім світі направляй,

Щоб могли її високо

Все життя ми шанувати.

Дай, щоб люба наша ненька

Довгі роки прожила

І здорова, і весела

Всім на радість нам цвіла.

Бібліотекар бібліотеки – філії №5 для дітей

Наталія Пріцак.

"Жінка - символ нескореної України"

  Мама! Найдорожче слово в світі

Де б не був ти, що б ти не робив.

Назавжди вона твій шлях освітить

Ніжним серцем відданим тобі!

   Мама! Це хвилююче, бентежне і магічне слово у кожного на вустах. Це слово безсмертне і великозначне. Воно найрідніше з усіх слів, воно найперше. Це велике слово подаровано людям Богом як духовне джерело, як сонце, що освічує морок, як вода, що вгамовує спрагу, як повітря, що окрилює. У серці Матері Господь уклав закон природної материнської любові, яка проявляється взаємно у матері та дитини.

  Бог скріпив любов і пошану до Матері заповіддю «Шануй вітця свого і матір твою, щоб тобі було добре, і щоб ти довго прожив на землі».

   Відколи існує рід людський, відколи зародилася Україна, відтоді жінка - матір є берегинею сім’ї і дому. Це вона тихою колисковою оберігає сон дітей своїх у дитячі літа, це вона вчить їх жити чесно і правдиво, наставляє і допомагає, будить совість та береже від нещасть та ганьби.

   Без матері - берегині не було б і українських свят, обрядів, звичаїв, традицій. Це її пісні, танці, колядки, веснянки, забави - жарти передаються із покоління в покоління. Це її вишиті рушники, серветки, сорочки віками прикрашають українську хату. Це її писанки, збанки, намиста, які вона викарбовувала і вимальовувала, перейшли через всі тортури та стали національною гордістю. Жінка - українка славиться веселою вдачею і працьовитістю, і мужністю та ніжністю, вона славиться неповторною вродою, рукодільництвом та вродженою милосердністю, гостинністю і добротою.

   І все це може і дає Богом дана - українська матір. Під її крилом і дахом виростають діти, вона виряджає їх у світ краси і науки, вона вболіває за них і молиться.

   У травні, коли світ повен яблуневим цвітінням, а людські душі сподівань і надій, висловлюємо щиру подяку материнській самопожертві, відзначаємо День Матері. Травень - це місяць Пречистої Діви Марії. Господь дав людям не тільки земну Матір, яка приводить на світ немовля, а й небесну – Пресвяту Богородицю, яка опікується всіма людьми. Святе Письмо прирівнює Матір до сонця, яке ранесенько сходить, оживлює і звеселяє дивом землю. Сонце дає тепло, життя й радість, а собі не бере нічого. Такою є і Мама.                              

   Хоча шана до матері була в нашому народі з прадавніх часів, cвято Матері з’явилося не в нас, а в Америці. Уперше його організувала  в  Філадельфії Анна Джарвіс у 1910 році. Після Першої світової війни це свято почали відзначати у  Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині. Серед української громади День Матері вперше відсвяткував у 1928р. «Союз Українок» Канади. Наступного року це свято відзначали вже й у Львові. Ініціатором урочистостей  була редактор  тижневика «Жіноча доля» Олена Кісілевська. Роль жінки знов була піднята, молоде покоління поверталося до давніх цінностей у житті, почало визнавати моральні засади правди і добра. Та і як не вшанувати Матір - продовжувачку роду людського, берегиню не тільки родини, а й нації та держави? З того часу галичани відзначали День Матері аж доки комуністичні ідеологи заборонили його. І тільки з 90 - х років відновилося його святкування.                                          

З нагоди Дня Матері працівники бібліотеки - філії №6 Марія Лутчак і Ольга  Смерека, вчитель християнської етики ЗОШ №4  Мирослава Павлюх провели з учнями 8 - Б класу ЗОШ № 4 тематичний вечір «Жінка - символ нескореної України». Ведучі вечора ознайомили присутніх з історією виникнення свята Матері.

Учні: Таня Смірнова, Настя  Максим, Ольга Данилюк, Анна Сирова, Марія Жеребецька, Ольга Драбинко прочитали поетичні твори: «Поклін Діві Марії», «Ще в колисці немовля…», «Доля», «Живе рідне слово в піснях колискових», «Якщо зібрати сльози матерів…», «Всім матерям даю поклін». Вчитель християнської етики, членкиня «Союзу Українок»  Мирослава Павлюх  продекламувала вірші: І. Воробкевича «Три матері», Б. Лепкого «Дорога нене». Учениця ЗОШ №7 Полюганич Василина прочитала власний вірш про маму. Інсценізацію поезії «Молитва Матері» виконали  Марія Василишин, Назар Здендяк, Надія Сікора, Назар Лунич, Назар Громко.

   Бібліотекар Марія Лутчак  прочитала  легенду про Матір. Ольга Смерека провела перегляд книжкової виставки «Найсвятіше слово - Мама».

На завершення заходу всі присутні  заспівали  пісню «Рідна мати моя» на слова Андрія Малишка «Пісня про рушник» і пісню «Родина, родина…» на слова Н. Яремчука. Класний керівник, вчитель української мови та літератури Марія Василівна Ровенська подякувала всім, хто долучився до цього свята. 

 

   Зараз, коли День Матері повнокровно увійшов у кожну сім’ю, учнівські колективи і дитячі заклади, хочеться, щоб це свято не зводилось тільки до ейфорії, вітань, красномовства. Цей день повинен стати і днем протесту проти неправди і злочинства, днем відстоювання прав, свобод, дій, беззаконня і бездіяльності влади. Хочеться, щоб День Матері став традиційним святом, щоб він набрав нового змісту та забарвлення. Заради майбутнього дітей, заради процвітання  української нації матері повинні знову заявити про свої турботи та потреби.

   Тож вітаємо матерів, любімо їх, шануймо, бережімо і піклуймося про них. Зробімо для матерів свято душі, усмішок, взаєморозуміння, справедливості та великої любові. І нехай жінка - матір відчує це Свято весни не тільки в подарунках і привітаннях, а й на ділі у конкретній допомозі.    

Благослови ж нас, Боже бути гідними дітьми матерям нашим!

Дай нам розуму і хисту служити їм!

Дай нам сили й снаги оберегти й заступити їх у лиху годину!

Будьмо вдячні нашим матерям за любов і доброту, за мужність та ніжність!   

Бібліотекар бібліотеки - філії №6 для юнацтва Марія Лутчак.

Літературно - музична година

«Хай сяє сонцем слово «Мати» - таке незгасне, вічне і святе».

Травневе засідання клубу «Казкарі» міської бібліотеки для дітей було присвячене найріднішим Матусям. Ми провели його в ЗОШ № 3. До святково прибраного класу завітали мами, бабусі і тати.

Почалося свято з вірша «Хто Вас, діти, щиро любить?», прослухали діти історію виникнення свята.

Учні брали активну участь в літературних іграх: «Все це моя Мама», «Закінчіть прислів’я, відгадайте загадку»,  «Як потішити Матусю», «Як ми знаємо один одного».

Далі був сюрприз для мам – діти розповідали власний віршик про Матусю, дарували листівку з маминим портретом.

Ще одним подарунком для матінок були лялькові вистави «Детектив про Колобка» та «Як Півник мишок провчив».

     Свято пройшло в урочистій, затишній, сімейній атмосфері.

Бібліотекар міської бібліотеки для дітей 

Ірина Карпінець.