Україна – суверенна та незалежна держава! До 30-ї річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет України.

Україна – суверенна   та   незалежна   держава!

До  30-ї  річниці  ухвалення

Декларації  про  державний  суверенітет  України.

Нарешті, дочекалися і ми 

                        Своєї незалежної держави. 

                        За неї стільки полягло грудьми, 

                        Зазнало мук ворожої розправи. 

                        За неї з безстрокової тюрми 

                        Ішли герої під сніги, мурави... 

                        За щастя стати вільними людьми 

                        Несли вінець терновий і кривавий.

    Моя рідна Україна… Земля зі славною багатовіковою історією, неповторною культурою і мовою, мудрими й  талановитими людьми, які протягом багатьох століть боролися за свободу й незалежність.

Про причини і обставини, які призвели до розпаду найбільшої у світі імперії, сказано й написано багато. Наприкінці 90-х років, які стали кінцем радянського періоду, політичне життя в Україні відзначалося значною активністю української інтелігенції, яка постійно перебувала під репресивним гнітом та почала організовувати мітинги протесту. Так народився масовий громадсько-політичний рух в Україні, який очолили колишні репресовані – дисиденти В’ячеслав Чорновіл, брати Михайло та Богдан Горині, Олесь Шевченко, а також письменники Дмитро Павличко, Іван Драч, Володимир Яворівський. І, незважаючи на всілякі перешкоди, вони йшли до заповітної мрії – побудови власної незалежної держави.

Влітку 1990 року в російських газетах розповідалось про те, що «українські націоналісти каламутять в країні воду». Бо малося на увазі Декларацію про державний суверенітет України, прийняту Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року, яка «стала чи не першим цвяхом, забитим у домовину радянської імперії» і дала впевненість та вселила віру в те, що воля, про яку мріяли українці й боролися століттями, вже не далеко. Декларація стала першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель. Цей документ відкрив новий етап в історії нашого народу, проголосивши основні політичні, соціальні цілі, довгострокові перспективи розвитку Української держави. Українці, були одними з перших (після Литви) радянських республік, хто зробив реальні кроки до відділення від «єдиного і нєдєлімого».

«Це цивілізований документ...». Саме так відгукувалися про Декларацію на Заході й у США. Зокрема, «Нью-Йорк таймс» писала, що «українці намагаються повернути втрачену століття тому державність цивілізованим, правовим шляхом». 27 липня 1990 р. польський Сенат прийняв ухвалу щодо проголошення Україною власного державного суверенітету. В ній, зокрема, зазначалося, що «поляки, які свободу і незалежність Вітчизни вважають своїми основними цінностями, цілком розуміють той переломний момент в історії України — сусіда, з яким бажають жити як рівні й близькі собі народи, а також розвивати співпрацю у всьому...»

А прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер назвала рішення українського парламенту «вчинком, який свідчить про толерантність українців щодо своїх країн-сусідів». Дійсно, у преамбулі Декларації наголошувалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

В Декларації йшлося і про те, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.

Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювався намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а за необхідності ввести власну грошову одиницю.

Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації. Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і зобов’язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Також проголошувалося право України безпосередньо реалізовувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

Незабаром прикладу українців послідували парламенти інших республік. Проте господар Кремля все ж вирішив переграти республіканських лідерів, підсунувши їм ідею союзного договору. І хтозна, як би воно було, коли б не державний заколот, що стався у серпні 1991 року: після його провалу Верховна Рада проголосила Акт про незалежність України, а незабаром, у грудні місяці, відбувся й референдум, на якому українці висловилися за право бути господарями на своїй землі. І все ж витоки цих двох подій сягають 16 липня 1990 року, коли була ухвалена Декларація про державний суверенітет України.

Цього року минає 30-та річниця ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Але українці далі продовжують відстоювати свою свободу, соборність, незалежність та право на власне майбутнє. Про це свідчать події Помаранчевої революції (2004 р.) та Революції Гідності (з 30 листопада 2013 до лютого 2014 року), під час якої виборювався Європейський вибір України мільйонами громадян. Саме 20 лютого 2014 року відбулося приховане вторгнення Російської Федерації на територію України, в день розстрілу Героїв Небесної Сотні.

Після розстрілу Небесної Сотні та виводу силовиків зі столиці режим Януковича почав стрімко втрачати владу. Розуміючи, що сценарій загарбання України руками Януковича провалився, президент Російської Федерації Путін віддає наказ розпочати гібридне вторгнення озброєних груп до Криму. Інтервенція стала першою частиною збройного конфлікту між Росією та Україною й завершилася анексією Криму Росією.

Ворог не визнає суверенності України, зазіхаючи на її цілісність. Тому наступним етапом стала війна на Сході України, в якій українські воїни мужньо протистоять російським військам, маріонетковим терористичним угрупуванням "ЛНР" та "ДНР", російським диверсійним загонам. Відтак, у гаслах країни-агресора можна почути, що східна частина Української Держави – це не Україна. Загарбник вважає, що ця територія, включаючи південну частину, зокрема Одесу, повинна належати Росії.

Сьогодні українські посадовці намагаються щось пояснити ворогові, а це виглядає дуже примітивно, бо вони показують себе недолугими не тільки перед нашими захисниками, а й перед світовою спільнотою.

Але майбутнє нашої України цілком залежить від мудрості, далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості в діях різних політичних сил, єдності, віри українців у свої сили для того, щоб зберегти суверенність та незалежність, за яку віками боровся український народ.  

Незалежна моя Батьківщина,

Я борюся за тебе щодня!

Ти для мене, як матір – єдина,

Богом дана нам, рідна земля!

Духом сильна і вільна Країна,

Та як квітка, завжди молода.

Не сумуй, буде все – Україна,

Зникне клята, російська орда.

Ми віками тебе боронили,

Зараз теж у полон не дамо.

Козаки в бій за тебе ходили,

Ворушили вороже кубло.

За нащадків, за мир та за долю,

Помирали Герої УПА.

Щоби вмилися власною кров'ю,

Ті кремлівські, ганебні війська.

Незалежна моя Україна,

Ми здолаємо всіх ворогів.

Буде жити квітуча Країна,

Без загарбників та без катів.

Божена Дмитришин,

провідний методист Бориславської МЦБС.

Для написання статті використано матеріали Сайтів:

Газета «День» https://m.day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/16-lypnya-1990-go-zyavylasya-nadiya-na-vlasnu-derzhavu ;

«Клуб поезії» http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601966 ;

http://www.poetryclub.com.ua/rubrpoem.php?lang=ua&rtype=35 ;

Сорока http://soroka.ternopil.ua/sotsium/polityka/item/17087-uprodovzh-rokiv-vid-ahresora-lunalo-shcho-chastyna-ukrainy-tse-rosiia-mykhailo-holovko ;  

5.ua https://www.5.ua/suspilstvo/pochatok-aneksii-krymu-rosiiskoiu-federatsiieiu-iak-tse-bulo-165258.html ;

Український інститут національної пам’яті https://old.uinp.gov.ua/search/node/%D0%94%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%82%20%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8 ;  

УКРІНФОРМ https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2499717-deklaracia-pro-suverenitet-fundament-ci-kompromis-so-vidcuvaemo-dosi.html .  

Просимо Вас взяти активну участь у Всеукраїнському соціологічному опитуванні «Молодь і книги: чому варто читати?»

Просимо   Вас   взяти   активну   участь   у   Всеукраїнському   соціологічному   опитуванні   «Молодь   і   книги:   чому   варто   читати?» 

Щоб пройти опитування, 

перейдіть за посиланням: 

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScsjt1mC3uC3EzMnJN7PtvtU_FxgSVobHhgiSwK5xQfdKEyKg/viewform?usp=embed_facebook&fbclid=IwAR1DgULKhGziLTp4IUfM9L0UYZAuD1nHMtw0gg5dDHlZ6jkKTItYOBW8NDM

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

Вітаємо з 30-ти літтям Оксану Кравцову!

Вітаємо   з   30-ти   літтям   Оксану   Кравцову!

Колектив Бориславської міської централізованої бібліотечної системи щиро вітає з днем народження бібліотекаря бібліотеки-філії №6 для юнацтва Оксану Іванівну Кравцову ( Оксана Кравцова )!

Оксана Іванівна зарекомендувала себе як відповідальний та старанний працівник Юнацької бібліотеки, виявила професіоналізм та творчість в організації обслуговування користувачів, проведенні цікавих масових заходів для юнацтва та дорослих.

https://www.facebook.com/1911907102389030/photos/a.1911911109055296/1933099970269743/?type=3&theater

Дорога Оксано Іванівно! Ми щиро бажаємо Вам любові та пристрасті, захопленості і цілеспрямованості, впевненості і стабільності, удачі і благополуччя, радості і веселощів, величезного щастя і неймовірного успіху на всіх сферах життя та діяльності.

Хай цей сонячний день пречудовий,

Принесе Вам лише чудеса.

І у ваших 30 років казкових,

Неземна розквітає краса.

Хай життя Ваше річкою в’ється,

В берегах із кохання тече.

А удача незмінно всміхнеться,

І підставить надійне плече.

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

Вітаємо з 35-ти літтям Галину Почіковську!

Вітаємо  з  35-ти  літтям  Галину  Почіковську!

Колектив Бориславської МЦБС щиро вітає з 35-ти літтям координатора молодіжного центру «Молодь змінює світ» (Молодіжний центр Молодь змінює світ), бібліотекаря бібліотеки-філії №6 для юнацтва Галину Йосифівну Почіковську (Galuna Drechevych).

Галина Йосифівна цілеспрямована, має почуття відповідальності і великий авторитет серед працівників та користувачів Бібліотека - філія 6 для юнацтва - м. Борислав. 
   Вона готує цікаві сценарії заходів, публікації, відеопрезентації, відеоролики, чудово організовує для юнацтва та дорослих користувачів змістовні масові заходи, вікторини, презентації книг, прививаючи користувачам любов до книги.

    Дорога Галино Йосифівно! Саме в цей радісний і сонячний день бажаємо, щоб з вами завжди були віра, надія і любов. Нехай ваш будинок буде наповнений щастям, теплом і посмішками. Бажаємо вам всіляких звершень, творчих успіхів, цікавих подорожей, матеріального благополуччя та удачі!

35 – це зовсім небагато,

Це чудове і радісне свято.

То ж бажаєм щастя й долі,

Неба синього, квітів у полі,

Здоров’я, любові, краси,

Пісень солов’їних, живої роси.

Зустрічати за світанком світанок,

Бо 35 – це лиш життя вашого ранок!

 Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

НЕСКОРЕНА БЕРЕГИНЯ УКРАЇНИ. До 94-ї річниці від дня народження Ірини Сеник.

НЕСКОРЕНА   БЕРЕГИНЯ   УКРАЇНИ.

До   94-ї   річниці   від   дня   народження   

Ірини   Сеник.

О, Ти, Мадонно із Мадонн,

Яка пройшла крізь всі Голгофи

Тобі кладу, як квіти, строфи

Моїх зажурених пісень.

   Ірина Сеник – поетеса, довголітній політв’язень, Героїня Світу.  Так, саме вона, Героїня Світу,  належить до відомих людей нашого міста Борислава.

          У 1926 році у Львові в родині січового стрільця народилася Ірина Сеник. Навчалася у приватній школі ім. короля Данила, в приватній гімназії, у Львівському університеті на факультеті іноземних мов.

       У 1939 році вступила в ОУН. Була  зв’язковою  Крайового Проводу (псевдо «Леся»). В  19 літ попадає у тюрму і всі свої молоді літа проводить за гратами упродовж 1944-1954 років. Ув’язнення відбувала в Іркутській, а заслання (13 років) – у Кемеровській області. Закінчила медичне училище в м. Новокузнецьку.

        У 1968 році повернулася на Україну, але без права проживання у Львові й області. Влаштувалась  медсестрою в  Івано-Франківську. Та недовгою  була  її воля. В жовтні 1972 року п. Ірина  знову  заарештована. За що? За збірку віршів із висказаною любов’ю до України, за оборону українських політичних в’язнів, та за знайомство із деякими учасниками українського руху опору. Засуджено  її  в  січні 1973   року на  6  років  ув’язнення і 5 років  заслання. Ув’язнення  відбувала в  Мордовії , заслання – в  Казахстані. Більшовицька влада знущалася і знищила її батька, матір, сестру, арештували і заслали брата. Коли її вдруге судили, вона вишивала в залі суду.

       Вишивати навчилася в тюремній камері. Коли вперше зайшла у камеру, всі жінки вишивали.

       Після першого табору стала інвалідом другої  групи. Ходила на милицях, в  страшному  корсеті. Але навіть лежачи-вишивала. За право мати голку у камері багато голодувала. Бо мати голку - злочин. Табір єднав і гартував жінок. Серед них: Стефанія  Шарабура – мисткиня-килимкарка,  Надія  Світлична, поетеса  Ірина  Калинець, Ніна Строката–Караванська - лікар.              

       За своє життя  Ірина Сеник  34  роки  провела в тюрмах, концтаборах і на засланні.

       У 1983 році  повернулася  в  Україну. Як  «особливо небезпечна рецидивістка» могла  поселитися не ближче 101 кілометра від  Львова. Тому і поселилася у м. Бориславі.

        Вірші почала писати у 9 років. Уперше вони були опубліковані у  книзі українських жінок - політв’язнів  «Нездоланний дух» (Торонто-Париж – 1977р.).

       Перед другим ув’язненням Ірина Сеник обходила багато сіл на Гуцульщині, збираючи народні взори. Була  в неї мрія – видати альбом «100 взорів  Космача та його присілків». Але ця мрія не здійснилася, хоч вона зібрала сто взорів.

       З лютого 1990 року Ірина Сеник – голова міської  організації Союзу Українок в Бориславі. В цей час в Нью-Йорку вийшла книга «Сувій полотна», та прекрасно ілюстрована «Біла айстра любови» (1992р. Гонг - Конг), в яких Ірина Сеник розкриває зміст своєї поезії, показує вишивки, узори, сукні.

Білу айстру Любови

Подаруй мені, Осене,

Хай би зорі поблідли,

Здивувалася ніч.

Хай би небо втопилося

В нерозгаданій тайні

Відступили би старість

Хоч раз.

        З 1995 року - член всеукраїнської організації «Ліга українських жінок», з травня 1995 року - Почесна членкиня Союзу Українок. 1996 році Ірині Сеник  присвоєно звання  «Героїня України».

       У 1996 році вийшла збірка поезій «Загратована юність». Це мозаїка поетичної біографії  української дівчини, яку сталінська машина людовбивства затягла в свої сатанинські триби, аби знівечити, перетворити в ніщо, але не дала собі з нею ради, бо в її душі завжди були Бог і Україна, і душа ця линула до них на хвилях поезії, розмовляла з ними високим поетичним словом.

      Збірка «Загратована юність» мала б побачити світ чверть століття тому. Проте за цей час вірші збірки не втратили ні свого поетичного аромату, ні своєї національно-патріотичної  тематики.

      Ірина Сеник була частим гостем серед дітей, молоді, її любили і поважали. В 1997 році вийшла ще одна збірка для найменших, це «Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини». В ній вміщені вірші для малечі та вишивки-мініатюри із казок. А в 2003 році у львівському видавництві «Мс» вийшла досить оригінальна книга Ірини Сеник «Метелики спогадів». В ній видрукувані спомини українською та англійською мовами, взори для вишивання.   

        Маючи кілька поетичних збірок, створивши і відшивши тисячі взорів, змоделювавши сотні суконь, сорочок, Ірина Сеник так і не належала до жодної творчої спілки. Але громадськість визнала Ірину Сеник присвоївши їй звання Героїня Світу (1998 р. Рочестер, США), Почесна громадянка міста Борислава та Львова, Заслужений майстер народної творчості України (1998).

      1990-2003 виставки її мистецьких робіт з успіхом проходили в усіх куточках України та поза її межами Англії, Бельгії, Канаді, США.

       Указом  Президента  України від 26 листопада 2005 р. Ірина Сеник  була нагороджена Орденом Княгині Ольги 111 ступеня, а указом від 8 листопада 2006 року нагороджена Орденом «За мужність» 1 ступеня.

25 жовтня 2009 року перестало битися серце Героїні Світу – Ірини Сеник. Похована вона на Личаківському кладовищі у Львові. Пророчі слова її поезії збулись:                                

А я ще вернуся у Львів

І буду в ньому вічно жити,

Бо там розцвів мій перший спів,

Найпершого кохання квіти.

Там наливався щастям дім,

Як повінню весняні ріки,

Ти, Львове, завше будь моїм,

Бо я твоя – навіки.

       

     В місті Бориславі, на будинку, де близько 30 років проживала Ірина Сеник, встановлено меморіальну таблицю. А одну із вулиць міста названо на її честь.

Ірина  Перелом, бібліограф  Бориславської  МЦБС.

"Іван Франко – вічний будівничий української державності". До 104-ї річниці від дня смерті Івана Франка.

"Іван  Франко  –  вічний  будівничий  української  державності".

До  104-ї  річниці  від  дня  смерті   Івана  Франка.

Я згадую минулеє життя

спокійно, та без радості, без туги:

одно із нього виніс я чуття,

що я не був у нім щасливий, други.

Багато праці, і турбот, і скрут,

та не було вдоволення, утіхи;

мов віл в ярмі, я чув на собі прут

і тяг чужого скарбу повні міхи.

Хоч не згасав ніколи огник мій,

та полум’ям не бухав, більш димився,

а замість світла сипав іскор рій.

Хоч ненастанно стяг мій з вітром бився,

та не високо плив в руці слабій,

і хоч я жив, то все ж я не нажився.

(Іван Франко, 1900 рік).

28 травня минає 104 роки від дня смерті Івана Яковича Франка, ім’я якого внесено до списків найвеличніших письменників світу. Він завжди був, є і  залишиться непересічною особистістю, літературним генієм,  борцем  за незалежність  нашої держави  та за дотримання прав усіх її громадян. Літературному доробкові Франка щиро заздрять інші митці та цілі нації. А перед розмаїтістю його праць,  духом  і  силою  Франкового  слова  ми низько схиляємося…

Іван Франко надзвичайно плідно працював на письменницькій ниві, як літературний критик і публіцист, багатогранний учений, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, економіст, філософ, робив редакторську, коректорську роботи, своїм обов’язком вважав перекладати і популяризувати. Його праця була різною. А передусім – це була праця його душі.

Творчий доробок Франка писаний переважно українською, а також – німецькою, польською, російською, болгарською мовами і налічує кілька тисяч творів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами з’явилося понад 220 видань.

Іван Франко – поет і є автором 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів.

Прозова творчість Івана франка – це насамперед понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози; крім того – 10 творів великих прозових жанрів – повістей та романів.

Перекладацький доробок Франка охоплює величезний діапазон світового письменства та усної народної творчості від найдавніших часів до початку ХХ століття. Він переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. У 50-томному виданні творів письменника шість томів займають поетичні і один том прозові переклади.

Ми повинні гордитися, бо саме по бориславській землі ходив Іван Франко. Адже саме наше місто стало стимулом для перших серйозних письменницьких відкриттів Великого Каменяра. Саме в Бориславі Іван Франко побачив вражаючі соціальні контрасти, збагнув природу нового капіталізму, задумався над трагедією людини, якій доводилося проживати на самому дні.

Сьогодні ми замислюємося над нашим святим обов’язком: шанувати Івана Франка, вивчати його творчу спадщину, постійно пам’ятати його заповіти. Але не тільки пам’ятати, а ще й виконувати їх; жити гідно і працювати ненастанно для розвою рідного краю і добра народу.

Іван Франко писав: «Як син українського мужика, вигодований чорним мужицьким хлібом, працею твердих мужицьких рук, почуваюся до обов’язку  панщиною  цілого  життя відробити ті дрібняки, які видавала мужицька рука на те, щоб я міг дістатися на висоту, де видно світло, де пахне воля,  де  ясніють  вселюдські  ідеали.  Мій український патріотизм – це не сентимент, не національна гордість,  це – тяжке ярмо, вложене долею на мої плечі. Можу здригатися, можу тишком проклинати

долю,  але  скинути  його  не  можу,  не  можу  шукати  іншого  рідного  краю,  бо  я став  би  підлий  проти  власної совісті.  І  коли що улегшує двигання  цього ярма, так  це  вид  того  українського  люду,  що  хоч  гноблений,  темний  і деморалізований  довгі віки, хоч нині бідний, неповороткий і непорадний, усе таки  поволі  підноситься, відчуває щоразу в ширших масах жадобу світла, правди,  справедливості,  і шукає до них доріг. Ото ж варто працювати для того люду і ніяка чесна праця не піде намарне».

Таким  чином,  доходимо  висновку,  що  будівництво  української державності  Іван  Франко  розглядав  як  процес  розвитку  духу  народу,  його культури,  зокрема  національно-державницької свідомості. Національна культура, за його  переконанням,  –  є  духовним  фундаментом  української державності.

Іван Франко не покинув нас і ніколи не покине, не відійде з нашого національного, державницького життя. Його незламна віра в український народ – це наша незламна воля служити тому народові, об'єднувати його знаннями про наш національний ідеал, і франківськими заповідями виховувати його провідників. Виважені Франкові поради українському народові у поетичних і художніх творах, наукових працях і публіцистичних виступах не втратили своєї актуальності і сьогодні, а переступивши поріг століття, прислуговують нам в утвердженні незалежної Української держави.

Та вірив Ти, і вірим ми:

Ми – нація, не попіл історичний,

В державі європейській, вільній, новій

Утвердиться наш Дух одвічний!

…Спокійний будь у інших вимірах буття:

Ми пам’ять пронесем по роду,

Й Тобі не буде забуття,

За те, що Дух будив, – в винагороду!

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.