23 травня – День Героїв України.

23   травня   –   День   Героїв   України.

Не плачуть воїни, застигли,

Бо на руках помер їх брат,

І ангели крилом не встигли

Відвести неминучість втрат.

Осколком зрізані простори

Спинили враз криваву мить,

Закрились очі, наче штори,

Хоч бій і далі гуркотить.

За народ, за батьків,

За братів, сестер і синів -

Він упав, де трава,

Його слава вічно жива.

За волю Неньки-України

Загинув Борислава син,

І кров краплинами калини

Вкриває степовий полин.

/ «Герої не вмирають» Віктор Кравцов/.

В Україні щорічно 23 травня відзначається День Героїв України. Це свято встановлено на честь українських вояків – борців за волю України, передовсім, лицарів Київської Русі, козаків, повстанців, українських січових стрільців, вояків армії УНР, УПА та діячів ОУН, а також Героїв Небесної Сотні та сучасної російсько-української війни.

Свято Героїв стало днем пам'яті всіх українців, які віддали своє життя боротьбі за свободу та незалежність України, святом величі духу українських вояків – борців за волю України та є символом незборимості української нації. До здобуття Україною незалежності свято святкувалося підпільно, з проголошенням незалежності у 1992 році почало набувати розголосу.

До списку Героїв України додалися наші краяни – учасники Революції Гідності і українці, які здійснили подвиг в російсько-українській війні на Сході України. Сьогодні, в День Героїв України, ми з гордістю вшановуємо Героїв України:

Артура Гулика – бориславця, активного учасника Революції Гідності на Майдані в Києві, з початком зовнішньої агресії проти України, доброволець 2-ого батальйону Національної гвардії України. Загинув 26 червня 2014 року в бою під Слов’янськом від осколків гранати під час проголошеного в односторонньому порядку Президентом України перемир’я. До останнього подиху відстоював Незалежність нашої держави. Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно в 2014 році рішенням сесії Бориславської міської ради (посмертно);

Сергія Шевчука – народився в м. Бориславі. Був на Майдані у найстрашніші дні, коли снайпери знищували найкращих. Куля його обминула. Старший лейтенант Сергій Шевчук був командиром парашутно-десантного взводу парашутно-десантної роти 25-ї парашутно-десантної бригади м. Дніпропетровська. Загинув 17 серпня 2014 року під час участі в антитерористичній операції поблизу Макіївки на Донеччині. Посмертно Сергія Шевчука нагороджено однією з найвищих державних нагород – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно в 2014 році рішенням сесії Бориславської міської ради (посмертно);

Степана Бродяка - жителя м. Борислава, в серпні 2014 року мобілізований у 80-у аеромобільну бригаду під час проведення Антитерористичної операції. Командир групи, сержант, старший кулеметного розрахунку, Їдучи з своїми товаришами в бронетранспортері, був тяжко поранений під невеличким селом Зеленопілля Свердловського ройону Луганської області, своїм власним тілом врятував життя трьом своїм товаришам. Помер у військовому шпиталі 5 вересня 2014 року. За Україну, за її незалежність, за наш мир і наш спокій. Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно в 2014 році рішенням сесії Бориславської міської ради (посмертно);

Андрія Корчака – народився в м. Бориславі, громадський діяч, активіст Євромайдану, десятник третього десятка Стрийської третьої сотні. Загинув Андрій Корчак 18 лютого, під час сутичок на вулиці Інститутській. Карателі з ”Беркуту” нанесли йому важкі травми голови. Помер того ж дня у київській лікарні № 17. Чин прощання з Андрієм Корчаком відправлено 21 лютого 2014 року в Успенському соборі м. Стрия. Одну з вулиць міста перейменовано на честь одного з героїв Небесної сотні – Андрія Корчака. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, 21 листопада 2014 року отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно в 2014 році рішенням сесії Бориславської міської ради (посмертно);

Андрія Луціва – народився в м. Бориславі. Був воїном Української Добровольчої Армії. Загинув 21 червня 2017 р. у бою поблизу м. Авдіївка (Донецька область), внаслідок прямого влучення ворожого танку. Разом з Андрієм загинув В. Іваник. Залишились батьки, дружина та донька. Нагороджений медаллю «За оборону Авдіївки» та відзнакою УДА «За участь у бойових операціях УДА» (посмертно). Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно 25 січня 2018 року рішенням сесії Бориславської міської ради (посмертно).

Тож пам’ятаймо наших Героїв! Адже, завдяки українським патріотам, які боронять кордони нашої Батьківщини ціною власного життя, ми з вами можемо спокійно жити, працювати та спілкуватись із рідними. Їхній героїзм є прикладом для молодого покоління, закликає пам’ятати про їх подвиг та самозречення заради нас з вами і є символом незборимості Української Нації.

І вірю я: настане день розплати,

Господь засудить наших ворогів,

В огні пекельному довічно їм палати,

Бо прокляли їх українські матері.

І пам’ятник величний звести треба

Тим, хто Україну так любив свою,

Життя віддав за жовте поле, синє небо

В запеклому жорстокому бою.

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

Використано матеріал 

з "Книги пам’яті полеглих 

за Україну" 

http://memorybook.org.ua/28/shevchuk.htm

До 159-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка в Україні.

До  159-ї  річниці  перепоховання  

Тараса  Шевченка  в  Україні.

Живи, поете, в бронзі і в граніті,

Живи, поете, в пам’яті людській,

Живи в піснях, живи у “Заповіті”,

І в слові праведнім, і славі віковій.

22  травня – одне  з  найвизначніших  національних свят України.  Адже саме цього дня минає 159 років як прах Тараса Шевченка увійшов у лоно рідної землі, вернувшись  з  далекої  чужини  і упокоївся навіки у рідному, любому серцю краї, на високому березі Дніпра.

Вшанування пам’яті Величного Кобзаря стало в нашій державі щорічним і всенародним. Могила Шевченка стала місцем паломництва українців, а Чернеча гора отримала назву Тарасової.

Цього дня відбулося покладання квітів шани від громади міста Борислава до пам’ятника Тарасові Шевченку, в якому взяли участь заступник міського голови Роксоляна Гарасимів, начальник управління культури БМР Роман Тарнавський, методист відділу освіти БМР Орися Піхота, голова спілки воїнів АТО Ігор Саган, членкиня ГО «Союзу українок» Віра Курпіта, директор Бориславської МЦБС Наталія Бараняк, модератор заходу, провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин та працівники бібліотек міста.  

Як істинно національний поет Шевченко, неначе біблійні пророки, мав моральне право розмовляти з усіма поколіннями українців – своїми сучасниками і майбутніми генераціями.

Сьогодні в умовах складних процесів нашого державотворення, коли московія вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка.

Гортаючи сторінки "Кобзаря", торкнімося душею до палкого й нескореного серця поета. Адже нам творити долю української мови та українського народу. Тож нехай "Заповіт" великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти рідну мову народу, його звичаї і пронести через віки у майбуття.

До цієї ж дати зав. бібліотеки-філії №5 для дітей Оксана Фус та активні користувачі, учасниці клубу "Юні друзі книги" Діана та Сніжана Яців підготували чудовий відеомонтаж "Повернутися, щоб жити в серцях". 

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

День  пам’яті  та  примирення  і  День  перемоги  над  нацизмом  у  Другій  світовій  війні.

 «Кожен день, кожен час пам’ятайте,

Скільки жертв нам війна принесла,

Все, що можна для миру віддайте,

Збережіть для нащадків життя».

  8 – 9 травня Україна традиційно вшановує День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Саме в ці дні ми згадуємо про непересічну роль українців у перемозі Об’єднаних Націй у Другій світовій війні, висловлюємо повагу всім борцям проти нацизму, увічнюємо пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у ці роки. А для спокою душ загиблих борців проти фашистського та комуністичного режимів возносимо святу молитву до небес і схиляємо у великій скорботі свої голови.

Для України Друга Світова війна – це національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси. За Україну воювали дві тоталітарні системи, які однаково не рахувалися з ціною людського життя.

А розпочалася Друга світова війна 1 вересня 1939 року із німецьким вторгненням в Польщу. 110-120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, а 8 тис. з них загинуло протягом місяця війни. 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що тоді перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу: із заходу – нацистськими військами, зі сходу – радянськими.

СРСР вступив в Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини. Цього дня Червона армія перейшла тодішній радянсько-польський кордон – на допомогу німецькій – окупувавши Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна, що у 1940 році ледь не призвело до війни Великої Британії та Франції проти СРСР.

Нацистсько-комуністичний союз було зруйновано 22 червня 1941 року із німецьким вторгненням в СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху. Вигнання нацистів розпочалося восени 1943 року і завершилося наприкінці 1944-го. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.

Нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших у Європі. Безпосередньо своїми руками або із залученням «добровільних помічників» з числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 млн український євреїв та 20 тис. ромів. Але якщо злочини проти людяності Третього Райху більш досліджені, то засудження злочинів комуністичного режиму ще триває. Найбільш відомі з них – Катинський розстріл, знищення політв’язнів у Західній Україні, підрив Дніпрогесу, використання в боях неозброєних селян – “чорної піхоти”, депортації українців та інших народів.

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 року СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945 року означала завершення Другої світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще декілька років. Організований спротив радянській владі в Західній Україні тривав до 1954 року, а окремі сутички – до 1960-го.

Значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини зробила Україна. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (до 45 тис.), Польщі (до 120 тис.), СРСР (понад 6 млн.), США (до 80 тис.) і Франції (до 5 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн. українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації, великий українець Іван Кожедуб – тричі.

Отже, історія кожного з українців та українок, які воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США – це історія мужності й самопосвяти во ім’я спільної перемоги над агресором.

А нині на Сході України відбувається безпрецедентне з часів Гітлера та Сталіна порушення норм міжнародного права. Хижа й ненажерлива Російська імперія знову не рахується з державними кордонами і прагне розширити свій так званий життєвий простір. Україна знову дає відсіч, - хіба що з тією різницею, що ворог прийшов не з Заходу, а зі Сходу. Тому сьогодні на Донеччині і Луганщині гинуть наші патріоти – добровольці  та воїни української армії, які відстоюють незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. У цій страшній борні  наш народ і наша армія мужніє, вдосконалюється і перемагає.

Минають роки, десятиліття, але пам’ять про Героїв не загине повік. Тож нехай пам’ять про наших Героїв буде вічною, а їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

З 11 травня відбудеться послаблення карантинних обмежень.

З  11  травня  відбудеться  послаблення  карантинних  обмежень.

6 травня 2020 року Роксоляна Гарасимів, заступник міського голови Борислава, провела зустріч з начальником управління культури Романом Тарнавським та директором МЦБС Наталією Бараняк щодо питаннь безпеки користувачів бібліотек і самих бібліотекарів у час послаблення карантинних обмежень. Нагадуємо, що за попередніми анонсами Уряду, з 11 травня буде дозволено працювати бібліотекам.

Під час зустрічі було звернено увагу на те, що бібліотеки мають залишатися безпечним місцем і для користувачів, і для бібліотекарів. Зокрема було обговорено, як безпечно приймати книги, коли читачі почнуть повертати їх після завершення карантину, як пояснити працівникам бібліотек, як довго вірус зберігається на різних поверхнях – папері, картоні, пластику, щоб це було безпечно і, водночас запобігти руйнуванню документів зайвою і небезпечною дезінфекцією.

Також було обговорено питання про захисний одяг, маски і рукавички для бібліотекарів і прибиральниць, про дезінфікуючі засоби і про можливість регулярно мити руки.

На сьогодні було придбано рукавички та окремі деззасоби. Окрім того, міський голова Ігор Яворський дав відповідне доручення фінансовому управлінню міської ради профінансувати бібліотечну систему Борислава для придбання всіх необхідних деззасобів.

Відтак, ми щиро сподіваємось, що двері міських бібліотек відкриються для всіх охочих.

Наталія Бараняк, директор Бориславської МЦБС.

Ігор Нижник - поет, письменник, учитель.

Ігор  Нижник - поет, письменник, учитель.(26.04.1935 - 28.09.2013)

 

І день, і рік, і вік – усе минуче,

усе сплива за обрії земні.

І станеш ти піском, кремінна круче,

дощем і вітром бита день при дні.

І станеш ти дорогою, стежино,

мій напрямку до ясної вершини

через провалля й урвища страшні.

І стану я тривогою нащадка-

новою гранню вічного початку.

   Народився Ігор Нижник  26 квітня 1935 року в с. Добрівляни  Дрогобицького району.  Тут закінчив школу, вступив у Дрогобицьке музичне училище, навчання у якому завершив 1955 року, а згодом – педагогічний  інститут ім. Івана Франка.

Після навчання працював у культурних закладах Червонограду, та згодом надовго пов’язав свою долю з Бориславом. Працював вчителем Бориславської музичної школи. Був завідувачем міського відділу культури. А пізніше перейшов на творчу роботу.                                              

Перші поетичні твори були надруковані у місцевій газеті «Нафтовик Борислава». Щаслива доля звела його  з бориславським літератором Євгеном Титикайлом, який на той час вів у газеті літературно-мистецьку сторінку. В 1965 році світ побачила його перша поетична збірка «Нива», а в 1967 році друга книга «Живиця», і його прийняли у члени Спілки письменників України. Ця подія додала снаги до творення – народжувалися нові поетичні образи та барви.

Співпрацюючи з видатним місцевим композитором Зеновієм Антонішаком, Ігор Нижник написав чимало, більше двадцяти текстів, до пісень, що й донині звучать у репертуарах самодіяльних і професійних виконавців.

Так неждано гаснуть ватри,

сіє мжичка на стерню,

Мушу, мушу доспівати

пісню доброго вогню,

гомін диму голубого

перелити в нерви струн.

Вірю в пісню, наче в Бога,

дивна скрипка – мій Перун…

До свого п’ятдесятирічного ювілею наш краянин видав ще дві книги – «Вічний рух» (1984) та «Сійся – родися» (1985). І саме тоді самобутній поет вирішив спробувати свої сили у прозі. Перша повість «Бескиди» вийшла у Львівському видавництві «Каменяр» 1983 року, а прекрасна історична повість «Доброслав» – у столичному письменницькому видавництві (1986), ще пізніше – романи «Хліб і кров» (1990) та «Чорний легінь» (1994).

Треба віддати належне І. Нижнику за його подвижницьку роботу  щодо  створення при редакції  «Нафтовик Борислава» літературного об’єднання ім. Стефана Коваліва. Воно стало міцним осередком популяризації українського слова, викувало гарних літераторів, поетів: Ольгу Сидорак, Богдана Британа, Богдана Драгуша, Ганну Костик та ін.

Ігор Нижник – автор двадцяти поетичних і прозових творів: «Нива» (1965); «Живиця» (1967); «Оновлення» (1976); «Коріння гір» (1979); «Хліб і кров» (1980); «Бескиди» (1983); «Вічний рух» (1984); «Сійся-родися» (1985); «Доброслав» (1986); «Чорний легінь» (1994); «Право на сльозу» (1996); «Білі вівці на Чорній горі» (2002); «Легенди гір» (2005); «Корона» (2007); «Рубаї» (2008); «Ліра» (2009); «Дзвін» (2010); «Вишневі рубаї» (2011); «Бориславські октави» (2011); «Свіча. Рубаї» (2012).

Казав мій дід, проживши сотню літ:

«Життя коротке – наче річки брід.

Не квап себе на протилежний берег,

Бо то не твій, бо то вже інший світ».

Ігор Нижник знаний також як перекладач поезій іншомовних авторів. Низку його віршів перекладено мовами зарубіжжя, а близько трьох десятків – стали текстами відомих пісень. Він Лауреат літературного конкурсу імені Мирона Утриска.

 Помер 28 вересня 2013 року. Похований  в Бориславі на цвинтарі мікрорайону Тустановичі.

Ірина Перелом, бібліограф  Бориславської  МЦБС.