«Не в дріб’язках – життя людського суть: У пам’яті, що люди бережуть». До 90-річчя від дня народження Івана Гнатюка.

«Не в дріб’язках – життя людського суть:                    У  пам’яті, що люди бережуть».                      

До 90-річчя від дня народження Івана Гнатюка.

Поет, есеїст, перекладач, громадський діяч,  політв`язень,  лауреат  Національної премії ім. Тараса Шевченка.  

Іван Федорович Гнатюк народився 27 липня 1929 року в селі Дзвиняча Кременецького повіту Волинського воєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) у бідній селянській сім’ї.

Після закінчення сільської п’ятирічної школи Іван Гнатюк вступив до Кременецького педагогічного училища. І тут був перший арешт, йому було лише шістнадцять. З того часу й бере початок хресна дорога поета Івана Гнатюка. Тільки вірші давали силу жити і без надії сподіватися, бо живила серце безмежна любов до рідного народу і його безсмертного  слова. Жив і писав, всупереч нестерпним умовам, свавіллю концтабірного начальства, боровся зі страшними сухотами, що пожирали легені.

Йому як непокірному в’язневі довелося побувати в багатьох концтаборах: в Аркагалі, Аляскітово, Дебені, Холодному, Дніпропетровському, ім. Бєлова та ім. Матросова – аж до лютого 1956 року.

Після смерті Сталіна, 6 лютого 1956 року, був звільнений «как страдающий тяжелым недугом» – сухотами. І з цього часу життя Івана Федоровича було пов’язане із нашим містом Бориславом.

Повернувшись в Україну, перебував під постійним наглядом органів держбезпеки та їхніх таємних прислужників, довгими роками боровся з важкою недугою, не раз перемагаючи очевидну смерть. Та Іван Гнатюк вмирати не квапився. Навпаки: важко хворий, він, як і в сталінських концтаборах на Колимі, де потай писав «захалявні» вірші, знову брався за перо. І творчість додавала  йому сил боротися із важкою недугою.

Той шлях мені відміряний ще зроду.

Тернистий? Що ж… такий уже, як є.

Такий важкий, як в цілого народу,

Що перейшов чистилище своє.

І далі йде, розламуючи грати.

Знекровлений в неволі й боротьбі.

Але якби прийшлося вибирати-

Той самий шлях я вибрав би собі.

«Розпочавши свій творчий шлях буйним «Паговінням», Іван Гнатюк розквітнув «Калиною» і виявив «Повняву» себе як літературної особистості. Маючи невситиму «Жагу» «Життя», він натхненно різьбив свої «Барельєфи пам’яті» і заглиблювався в «Чорнозем» з турботою про його трударів, про сенс людського буття і своє місце в мінливому світі. У все ще задушливій, але вже ледь обнадійливій атмосфері середини вісімдесятих кресонув у небі «Осінньою блискавкою», щоб допомогти людям увійти очищеними в «Благословенний світ» і розпочати «Нове літочислення». Він і далі йшов своєю «Хресною дорогою» вірний суворій «Правді-мсті» і переконаний, що вона неодмінно переможе. Добре пам’ятає про те, як його «Благословляла мати на дорогу»…–так писав про Івана Гнатюка поет і літературознавець Левко  Воловець.

Творчий доробок Івана Гнатюка: 18 поетичних збірок і три книги публіцистики. За книгу спогадів «Стежки-дороги» удостоєний звання лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка (2000 р.).

Окремі вірші Івана Гнатюка перекладені латвійською, естонською, білоруською, португальською  мовами, а також опубліковані в Австралії, Канаді, Польщі та США. Усе  життя Івана  Федоровича було присвячене Україні і рідному народові.

І сьогодні в його віршах звучать слова позначені високим патріотизмом, вболіванням за долю рідного народу, рідної держави:

Мій тихий світе, Україно,

Красо і муко вікова,

За що так люто, так зміїно

Тебе ненавидить Москва?

5 травня 2005 року добігла до кінця  хресна дорога Івана  Гнатюка.

 Україна втратила ще одного вірного, незламного сина.  Однак Поет залишив майбутнім поколінням велику спадщину. Так, художній доробок Івана Гнатюка – вагомий. Ним можна пишатися. Усією його спадщиною треба гордитися, передусім, опісля того, як її пізнати.

Як не жилось мені-не заздрив я нікому.

Я тільки ним живу і житиму незмінно,-

Воно мені-як хрест, але я весь у ньому -

В твоєму імені святому, УКРАЇНО.

Заходьте до бібліотек нашого міста: думайте, читайте, пізнавайте, а книга завжди допоможе вам розібратись у реаліях сьогодення.

 Творчість Івана Гнатюка та пам'ять про нього не помре, а буде вічно жити полонити душі наших читачів, які прагнуть щирого і вічного.

Ірина Перелом, бібліограф Бориславської МЦБС.

Фольклорні посиденьки «Віночки звивайте, на Купала поспішайте»

Фольклорні   посиденьки
«Віночки  звивайте,  на  Купала  поспішайте».       

В час прекрасний, в час крилатий 
Просимо до нас на свято! 
На Івана, на Купала! 
Щоб вас доля відшукала!

Ранок  п'ятого липня працівники бібліотеки-філії №6 для юнацтва зустріли  за збиранням  квітів, але не будь яких, а призначених для плетіння особливих віночків. Адже саме на сьогоднішніх фольклорних посиденьках «Віночки звивайте, на Купала поспішайте» бібліотекарі разом з учасниками Молодіжного центру «Молодь змінює світ» та членкинями ГО «Союз Українок» занурились в магічний світ свята Івана Купала, якого з нетерпінням чекають щороку всі – дорослі і малі.

Це одне із найпоетичніших, найколоритніших та найцікавіших свят, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят, що припадає на 7 липня.

Купайло – свято молодіжне, саме звідси єднання молодих сердець на святі і оспівування в піснях хлопця і дівчини та  попарне стрибання через багаття. Але духовна сила свята настільки безмежна, що на берег річки чи ставка приходять люди різного віку, усі разом  готуються  до свята:  збирають дрова для вогнища, ставлять  обрядове дерево, яке прикрашають  вінками та кольоровими стрічками.

Івана Купала вважається днем молоді та кохання. Згідно з легендою, в цю ніч грали весілля Купала та Марени, що символізувало поєднання двох стихій – води і вогню, чоловічого і жіночого начал. З давніх-давен день Івана Купала був пов'язаний з різними ритуалами, обрядами, традиціями і повір'ями.

 Родзинкою фольклорних посиденьок став майстер-клас з плетіння купальських віночків  від членкинь ГО «Союз Українок» Людмили Булик, Лесі Шохи, Наталії Бараняк (директора МЦБС) та Ганни Глод (голови ГО «Союз Українок»). Справжні дива творчої фантазії  проявили діти та дорослі, виготовляючи  віночки з різних  трав, які є символом овіяного легендами свята.

Учасникам Молодіжного центру «Молодь змінює світ», що діє при бібліотеці-філії №6 для юнацтва було цікаво дізнатись, що найголовніша квітка у вінку – барвінок; з лісових квітів – це  ромен-зілля, боркун-зілля, материнка, чебрець, нечуй-вітер, братки; з польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх – любисток, м’ята, чорнобривці, ласкавці та кудрявці. Адже купальський вінок – це не просто окраса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає та волосся береже.

Плетіння віночків та пускання їх на воду супроводжувалося декламуванням віршів: «Заплету віночок, заплету шовковий», «Сплетемо вінок купальський сьогодні», «Ой хрещатий барвіночок», «Я з дівчатами надвечір вийду до води», «Пливи, пливи, мій віночку», «Купало-свято наше відшуміло» у виконанні учасниць Молодіжного центру Анастасії Кулиняк, Софії Булик та Лідії Мазурчак, а також Юрія Корчинського та Дениса Щербака, які допомагали дівчатам своїми жартами та хорошим настроєм.

Цікаву легенду про свято Івана Купала розповіла присутнім голова ГО «Союз Українок» Ганна Глод.

Під супровід пісні «Ой пливи, пливи віночку» дівчата пускали вінки на воду, які красиво понесла течія.

Пливи, пливи, мій віночку,

Рівно по воді:

Все, що я не загадаю,

Збудеться мені.

За народним повір’ям, у цей день відбуваються різні дива: трави і квіти набувають магічної сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть — хто знайде той цвіт, той здобуде багатство і здоров’я. Тому в цей день збирають лікарські трави, бо вважається, що саме в цей день вони мають найбільшу лікувальну силу.

Багато цікавого та корисного почули  сьогодні присутні на наших фольклорних посиденьках, а  гарний настрій та доброзичлива атмосфера зробили наш захід  незабутнім та яскравим.

Наше свято закінчилось, а попереду у нас літо. Нехай зозуля накує вам багато-багато щасливих років, сповнених прекрасними звичаями нашого народу, такими, якими багате й свято Івана Купала.

У ніч купальську, тиху
Запалимо вогонь
Щоби біда і лихо
Стояли осторонь

Добро, що є навколо,
Єднається в цей час,
Хай сила зла ніколи
Не опанує нас!

Бажаємо здоров'я
І дітям, і старим,
Щоб лиш добро збувалось
І вдача посміхалась,
Мов сонцем золотим!

Галина Почіковська, координатор Молодіжного центру «Молодь змінює світ», бібліотекар бібліотеки-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.