«Не в дріб’язках – життя людського суть: У пам’яті, що люди бережуть». До 90-річчя від дня народження Івана Гнатюка.

«Не в дріб’язках – життя людського суть:                    У  пам’яті, що люди бережуть».                      

До 90-річчя від дня народження Івана Гнатюка.

Поет, есеїст, перекладач, громадський діяч,  політв`язень,  лауреат  Національної премії ім. Тараса Шевченка.  

Іван Федорович Гнатюк народився 27 липня 1929 року в селі Дзвиняча Кременецького повіту Волинського воєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) у бідній селянській сім’ї.

Після закінчення сільської п’ятирічної школи Іван Гнатюк вступив до Кременецького педагогічного училища. І тут був перший арешт, йому було лише шістнадцять. З того часу й бере початок хресна дорога поета Івана Гнатюка. Тільки вірші давали силу жити і без надії сподіватися, бо живила серце безмежна любов до рідного народу і його безсмертного  слова. Жив і писав, всупереч нестерпним умовам, свавіллю концтабірного начальства, боровся зі страшними сухотами, що пожирали легені.

Йому як непокірному в’язневі довелося побувати в багатьох концтаборах: в Аркагалі, Аляскітово, Дебені, Холодному, Дніпропетровському, ім. Бєлова та ім. Матросова – аж до лютого 1956 року.

Після смерті Сталіна, 6 лютого 1956 року, був звільнений «как страдающий тяжелым недугом» – сухотами. І з цього часу життя Івана Федоровича було пов’язане із нашим містом Бориславом.

Повернувшись в Україну, перебував під постійним наглядом органів держбезпеки та їхніх таємних прислужників, довгими роками боровся з важкою недугою, не раз перемагаючи очевидну смерть. Та Іван Гнатюк вмирати не квапився. Навпаки: важко хворий, він, як і в сталінських концтаборах на Колимі, де потай писав «захалявні» вірші, знову брався за перо. І творчість додавала  йому сил боротися із важкою недугою.

Той шлях мені відміряний ще зроду.

Тернистий? Що ж… такий уже, як є.

Такий важкий, як в цілого народу,

Що перейшов чистилище своє.

І далі йде, розламуючи грати.

Знекровлений в неволі й боротьбі.

Але якби прийшлося вибирати-

Той самий шлях я вибрав би собі.

«Розпочавши свій творчий шлях буйним «Паговінням», Іван Гнатюк розквітнув «Калиною» і виявив «Повняву» себе як літературної особистості. Маючи невситиму «Жагу» «Життя», він натхненно різьбив свої «Барельєфи пам’яті» і заглиблювався в «Чорнозем» з турботою про його трударів, про сенс людського буття і своє місце в мінливому світі. У все ще задушливій, але вже ледь обнадійливій атмосфері середини вісімдесятих кресонув у небі «Осінньою блискавкою», щоб допомогти людям увійти очищеними в «Благословенний світ» і розпочати «Нове літочислення». Він і далі йшов своєю «Хресною дорогою» вірний суворій «Правді-мсті» і переконаний, що вона неодмінно переможе. Добре пам’ятає про те, як його «Благословляла мати на дорогу»…–так писав про Івана Гнатюка поет і літературознавець Левко  Воловець.

Творчий доробок Івана Гнатюка: 18 поетичних збірок і три книги публіцистики. За книгу спогадів «Стежки-дороги» удостоєний звання лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка (2000 р.).

Окремі вірші Івана Гнатюка перекладені латвійською, естонською, білоруською, португальською  мовами, а також опубліковані в Австралії, Канаді, Польщі та США. Усе  життя Івана  Федоровича було присвячене Україні і рідному народові.

І сьогодні в його віршах звучать слова позначені високим патріотизмом, вболіванням за долю рідного народу, рідної держави:

Мій тихий світе, Україно,

Красо і муко вікова,

За що так люто, так зміїно

Тебе ненавидить Москва?

5 травня 2005 року добігла до кінця  хресна дорога Івана  Гнатюка.

 Україна втратила ще одного вірного, незламного сина.  Однак Поет залишив майбутнім поколінням велику спадщину. Так, художній доробок Івана Гнатюка – вагомий. Ним можна пишатися. Усією його спадщиною треба гордитися, передусім, опісля того, як її пізнати.

Як не жилось мені-не заздрив я нікому.

Я тільки ним живу і житиму незмінно,-

Воно мені-як хрест, але я весь у ньому -

В твоєму імені святому, УКРАЇНО.

Заходьте до бібліотек нашого міста: думайте, читайте, пізнавайте, а книга завжди допоможе вам розібратись у реаліях сьогодення.

 Творчість Івана Гнатюка та пам'ять про нього не помре, а буде вічно жити полонити душі наших читачів, які прагнуть щирого і вічного.

Ірина Перелом, бібліограф Бориславської МЦБС.