"Іван Франко – вічний будівничий української державності". До 104-ї річниці від дня смерті Івана Франка.

"Іван  Франко  –  вічний  будівничий  української  державності".

До  104-ї  річниці  від  дня  смерті   Івана  Франка.

Я згадую минулеє життя

спокійно, та без радості, без туги:

одно із нього виніс я чуття,

що я не був у нім щасливий, други.

Багато праці, і турбот, і скрут,

та не було вдоволення, утіхи;

мов віл в ярмі, я чув на собі прут

і тяг чужого скарбу повні міхи.

Хоч не згасав ніколи огник мій,

та полум’ям не бухав, більш димився,

а замість світла сипав іскор рій.

Хоч ненастанно стяг мій з вітром бився,

та не високо плив в руці слабій,

і хоч я жив, то все ж я не нажився.

(Іван Франко, 1900 рік).

28 травня минає 104 роки від дня смерті Івана Яковича Франка, ім’я якого внесено до списків найвеличніших письменників світу. Він завжди був, є і  залишиться непересічною особистістю, літературним генієм,  борцем  за незалежність  нашої держави  та за дотримання прав усіх її громадян. Літературному доробкові Франка щиро заздрять інші митці та цілі нації. А перед розмаїтістю його праць,  духом  і  силою  Франкового  слова  ми низько схиляємося…

Іван Франко надзвичайно плідно працював на письменницькій ниві, як літературний критик і публіцист, багатогранний учений, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, економіст, філософ, робив редакторську, коректорську роботи, своїм обов’язком вважав перекладати і популяризувати. Його праця була різною. А передусім – це була праця його душі.

Творчий доробок Франка писаний переважно українською, а також – німецькою, польською, російською, болгарською мовами і налічує кілька тисяч творів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами з’явилося понад 220 видань.

Іван Франко – поет і є автором 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів.

Прозова творчість Івана франка – це насамперед понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози; крім того – 10 творів великих прозових жанрів – повістей та романів.

Перекладацький доробок Франка охоплює величезний діапазон світового письменства та усної народної творчості від найдавніших часів до початку ХХ століття. Він переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. У 50-томному виданні творів письменника шість томів займають поетичні і один том прозові переклади.

Ми повинні гордитися, бо саме по бориславській землі ходив Іван Франко. Адже саме наше місто стало стимулом для перших серйозних письменницьких відкриттів Великого Каменяра. Саме в Бориславі Іван Франко побачив вражаючі соціальні контрасти, збагнув природу нового капіталізму, задумався над трагедією людини, якій доводилося проживати на самому дні.

Сьогодні ми замислюємося над нашим святим обов’язком: шанувати Івана Франка, вивчати його творчу спадщину, постійно пам’ятати його заповіти. Але не тільки пам’ятати, а ще й виконувати їх; жити гідно і працювати ненастанно для розвою рідного краю і добра народу.

Іван Франко писав: «Як син українського мужика, вигодований чорним мужицьким хлібом, працею твердих мужицьких рук, почуваюся до обов’язку  панщиною  цілого  життя відробити ті дрібняки, які видавала мужицька рука на те, щоб я міг дістатися на висоту, де видно світло, де пахне воля,  де  ясніють  вселюдські  ідеали.  Мій український патріотизм – це не сентимент, не національна гордість,  це – тяжке ярмо, вложене долею на мої плечі. Можу здригатися, можу тишком проклинати

долю,  але  скинути  його  не  можу,  не  можу  шукати  іншого  рідного  краю,  бо  я став  би  підлий  проти  власної совісті.  І  коли що улегшує двигання  цього ярма, так  це  вид  того  українського  люду,  що  хоч  гноблений,  темний  і деморалізований  довгі віки, хоч нині бідний, неповороткий і непорадний, усе таки  поволі  підноситься, відчуває щоразу в ширших масах жадобу світла, правди,  справедливості,  і шукає до них доріг. Ото ж варто працювати для того люду і ніяка чесна праця не піде намарне».

Таким  чином,  доходимо  висновку,  що  будівництво  української державності  Іван  Франко  розглядав  як  процес  розвитку  духу  народу,  його культури,  зокрема  національно-державницької свідомості. Національна культура, за його  переконанням,  –  є  духовним  фундаментом  української державності.

Іван Франко не покинув нас і ніколи не покине, не відійде з нашого національного, державницького життя. Його незламна віра в український народ – це наша незламна воля служити тому народові, об'єднувати його знаннями про наш національний ідеал, і франківськими заповідями виховувати його провідників. Виважені Франкові поради українському народові у поетичних і художніх творах, наукових працях і публіцистичних виступах не втратили своєї актуальності і сьогодні, а переступивши поріг століття, прислуговують нам в утвердженні незалежної Української держави.

Та вірив Ти, і вірим ми:

Ми – нація, не попіл історичний,

В державі європейській, вільній, новій

Утвердиться наш Дух одвічний!

…Спокійний будь у інших вимірах буття:

Ми пам’ять пронесем по роду,

Й Тобі не буде забуття,

За те, що Дух будив, – в винагороду!

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

23 травня – День Героїв України.

23   травня   –   День   Героїв   України.

Не плачуть воїни, застигли,

Бо на руках помер їх брат,

І ангели крилом не встигли

Відвести неминучість втрат.

Осколком зрізані простори

Спинили враз криваву мить,

Закрились очі, наче штори,

Хоч бій і далі гуркотить.

За народ, за батьків,

За братів, сестер і синів -

Він упав, де трава,

Його слава вічно жива.

За волю Неньки-України

Загинув Борислава син,

І кров краплинами калини

Вкриває степовий полин.

/ «Герої не вмирають» Віктор Кравцов/.

В Україні щорічно 23 травня відзначається День Героїв України. Це свято встановлено на честь українських вояків – борців за волю України, передовсім, лицарів Київської Русі, козаків, повстанців, українських січових стрільців, вояків армії УНР, УПА та діячів ОУН, а також Героїв Небесної Сотні та сучасної російсько-української війни.

Свято Героїв стало днем пам'яті всіх українців, які віддали своє життя боротьбі за свободу та незалежність України, святом величі духу українських вояків – борців за волю України та є символом незборимості української нації. До здобуття Україною незалежності свято святкувалося підпільно, з проголошенням незалежності у 1992 році почало набувати розголосу.

До списку Героїв України додалися наші краяни – учасники Революції Гідності і українці, які здійснили подвиг в російсько-українській війні на Сході України. Сьогодні, в День Героїв України, ми з гордістю вшановуємо Героїв України:

Артура Гулика – бориславця, активного учасника Революції Гідності на Майдані в Києві, з початком зовнішньої агресії проти України, доброволець 2-ого батальйону Національної гвардії України. Загинув 26 червня 2014 року в бою під Слов’янськом від осколків гранати під час проголошеного в односторонньому порядку Президентом України перемир’я. До останнього подиху відстоював Незалежність нашої держави. Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно в 2014 році рішенням сесії Бориславської міської ради (посмертно);

Сергія Шевчука – народився в м. Бориславі. Був на Майдані у найстрашніші дні, коли снайпери знищували найкращих. Куля його обминула. Старший лейтенант Сергій Шевчук був командиром парашутно-десантного взводу парашутно-десантної роти 25-ї парашутно-десантної бригади м. Дніпропетровська. Загинув 17 серпня 2014 року під час участі в антитерористичній операції поблизу Макіївки на Донеччині. Посмертно Сергія Шевчука нагороджено однією з найвищих державних нагород – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно в 2014 році рішенням сесії Бориславської міської ради (посмертно);

Степана Бродяка - жителя м. Борислава, в серпні 2014 року мобілізований у 80-у аеромобільну бригаду під час проведення Антитерористичної операції. Командир групи, сержант, старший кулеметного розрахунку, Їдучи з своїми товаришами в бронетранспортері, був тяжко поранений під невеличким селом Зеленопілля Свердловського ройону Луганської області, своїм власним тілом врятував життя трьом своїм товаришам. Помер у військовому шпиталі 5 вересня 2014 року. За Україну, за її незалежність, за наш мир і наш спокій. Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно в 2014 році рішенням сесії Бориславської міської ради (посмертно);

Андрія Корчака – народився в м. Бориславі, громадський діяч, активіст Євромайдану, десятник третього десятка Стрийської третьої сотні. Загинув Андрій Корчак 18 лютого, під час сутичок на вулиці Інститутській. Карателі з ”Беркуту” нанесли йому важкі травми голови. Помер того ж дня у київській лікарні № 17. Чин прощання з Андрієм Корчаком відправлено 21 лютого 2014 року в Успенському соборі м. Стрия. Одну з вулиць міста перейменовано на честь одного з героїв Небесної сотні – Андрія Корчака. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, 21 листопада 2014 року отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно в 2014 році рішенням сесії Бориславської міської ради (посмертно);

Андрія Луціва – народився в м. Бориславі. Був воїном Української Добровольчої Армії. Загинув 21 червня 2017 р. у бою поблизу м. Авдіївка (Донецька область), внаслідок прямого влучення ворожого танку. Разом з Андрієм загинув В. Іваник. Залишились батьки, дружина та донька. Нагороджений медаллю «За оборону Авдіївки» та відзнакою УДА «За участь у бойових операціях УДА» (посмертно). Звання «Почесного громадянина міста Борислава» присвоєно 25 січня 2018 року рішенням сесії Бориславської міської ради (посмертно).

Тож пам’ятаймо наших Героїв! Адже, завдяки українським патріотам, які боронять кордони нашої Батьківщини ціною власного життя, ми з вами можемо спокійно жити, працювати та спілкуватись із рідними. Їхній героїзм є прикладом для молодого покоління, закликає пам’ятати про їх подвиг та самозречення заради нас з вами і є символом незборимості Української Нації.

І вірю я: настане день розплати,

Господь засудить наших ворогів,

В огні пекельному довічно їм палати,

Бо прокляли їх українські матері.

І пам’ятник величний звести треба

Тим, хто Україну так любив свою,

Життя віддав за жовте поле, синє небо

В запеклому жорстокому бою.

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

Використано матеріал 

з "Книги пам’яті полеглих 

за Україну" 

http://memorybook.org.ua/28/shevchuk.htm

До 159-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка в Україні.

До  159-ї  річниці  перепоховання  

Тараса  Шевченка  в  Україні.

Живи, поете, в бронзі і в граніті,

Живи, поете, в пам’яті людській,

Живи в піснях, живи у “Заповіті”,

І в слові праведнім, і славі віковій.

22  травня – одне  з  найвизначніших  національних свят України.  Адже саме цього дня минає 159 років як прах Тараса Шевченка увійшов у лоно рідної землі, вернувшись  з  далекої  чужини  і упокоївся навіки у рідному, любому серцю краї, на високому березі Дніпра.

Вшанування пам’яті Величного Кобзаря стало в нашій державі щорічним і всенародним. Могила Шевченка стала місцем паломництва українців, а Чернеча гора отримала назву Тарасової.

Цього дня відбулося покладання квітів шани від громади міста Борислава до пам’ятника Тарасові Шевченку, в якому взяли участь заступник міського голови Роксоляна Гарасимів, начальник управління культури БМР Роман Тарнавський, методист відділу освіти БМР Орися Піхота, голова спілки воїнів АТО Ігор Саган, членкиня ГО «Союзу українок» Віра Курпіта, директор Бориславської МЦБС Наталія Бараняк, модератор заходу, провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин та працівники бібліотек міста.  

Як істинно національний поет Шевченко, неначе біблійні пророки, мав моральне право розмовляти з усіма поколіннями українців – своїми сучасниками і майбутніми генераціями.

Сьогодні в умовах складних процесів нашого державотворення, коли московія вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка.

Гортаючи сторінки "Кобзаря", торкнімося душею до палкого й нескореного серця поета. Адже нам творити долю української мови та українського народу. Тож нехай "Заповіт" великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти рідну мову народу, його звичаї і пронести через віки у майбуття.

До цієї ж дати зав. бібліотеки-філії №5 для дітей Оксана Фус та активні користувачі, учасниці клубу "Юні друзі книги" Діана та Сніжана Яців підготували чудовий відеомонтаж "Повернутися, щоб жити в серцях". 

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.