«Їм у віках судилося безсмертя»

«Їм у віках судилося безсмертя».

 До 100 - річчя бою під Крутами.

Безвусі, юні, вічно молоді,

Ви склали голови за рідний Київ,

Скріпивши крок державницькій ході,

Вписавши подвиг у свободи вияв.

(Яр Славутич «Крутянці»).

   «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього» – стверджують в народі. Людина, котра не знає минулого, - як перекотиполе: куди вітер подме, туди воно й котиться. Але ж людина не перекотиполе, і, як підкреслив у своєму безсмертному романі Павло Загребельний: «На порожньому місці роду не заснуєш». Саме тому ми повинні знати історію. Вона вмита кров’ю і сльозами.

   Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами. Рівно 100 років тому, 29 січня 1918 року невелика вузлова залізнична станція, що розташована на Чернігівщині на лінії Москва – Бахмач – Київ, стала уособленням духовного злету нації, який уже упродовж майже століття є національним, символом для десятків поколінь – борців за свободу та незалежність.

   Пройшли десятиліття, а ми повною мірою так і не усвідомили, що подвиг наших мужніх 300 українських 16 – 17 – річних юнаків-добровольців, вчорашніх гімназистів і студентів, котрі загинули смертю героїв, закривши своїми грудьми золотоверхий Київ і всю Україну, і є найяскравішим взірцем безкомпромісної відданості Вітчизні. Безперечно, глибока і міцна віра, надія на краще майбутнє була присутня у кожного з них.

   Що ж штовхнуло їх у крутянський сніг під кулі і багнети лютого безжального ворога, п’яного більшовицького бидла, що перлося з північного сходу встановлювати свій «новий світ» на наших землях? Хто платив їм, хто примушував під острахом військового трибуналу? Ні, нічого такого не було. А що ж було? А була нестямна любов до рідної землі, готовність до самопожертви заради нашої милої неньки України. І вони пішли в цей свій перший і останній бій, чудово розуміючи, що не повернуться назад, однак для них назад дороги не існувало.

   Страшною ціною заплатив Київ за недоглядну довірливість українських політиків- соціологів. 15000 населення столиці було знищено вже в перші два дні більшовицької окупації. Стріляли без попередження – просто на звук української мови, не питаючи про походження чи переконання.

 Недовго тривав муравйовський кривавий бенкет на київських вулицях. Уже через три тижні місто звільнили  від більшовицьких зайд, і кияни вирушили під Крути, щоб віддати останню шану юним героям. Коли збирали в снігах їхні останки, не знайшлося жодного не скаліченого тіла. Відрубані руки, голови, відсічені вуха, виколоті очі – так помстилися юнакам більшовицькі ґвалтівники за те, що мали в дитячих душах недитяче почуття гідності й прагнення волі. Лише 30 тіл удалося розшукати. 30 – із 300. 19 березня їх урочисто поховали у братській могилі на древній Аскольдовій горі біля Києва.

   Урок історії «Їм у віках судилося безсмертя» провели працівники бібліотеки - філії № 6 для юнацтва у професійному ліцеї з учнями другого курсу групи кухарів. Розпочала урок вчитель української мови і літератури ліцею Наталія Кузимко.

Ведучі, працівники бібліотеки-філії №6 для юнацтва Марія Лутчак і Ольга Смерека розповіли про героїчний подвиг юнаків, які полягли за незалежність молодої української держави на станції Крути. У виконанні учнів ліцею – Івана Мицька, Ані Кудрич, Марії Ковальської, Ані Войтович, Софії Кушнір, Марії Коцай прозвучали вірші: Я. Славутича  «Кутянці», П.Тичини «Пам’яті тридцяти”, О. Бабія «Під Крутами», Г.Стороженко «Незабутня могила».

Бібліотекар Ольга Смерека ознайомила присутніх із книжковою виставкою «Їх кликав біль по втраті України» та тематичною папкою-добіркою матеріалів «Трагедія Крут крізь призму минулого і сучасного».

   Крути – це не лише героїчна сторінка нашої історії. Це приклад для живих. Ми маємо протистояти всьому, що загрожує вбити в кожному з нас українця, християнина, порядну людину. Працювати і боротися за наші вартості – саме такий дієвий патріотизм є сьогодні нашою зброєю. Герої Крут будуть у сучасному і майбутньому тим промовистим прикладом усім нам: бути готовим до самопожертви. Вони будуть дороговказом для всіх у сповненні своїх обов’язків перед нацією і державою, запалюючи все нові й нові лави борців до безкомпромісної боротьби за національну правду та духовну свободу України.

    Урок закінчився віршем Лесі Храпливої  «Молитва».

«О, Боже наш добрий з  високого неба

Молитву сьогодні  заносим до Тебе.

За тих, що боролись при станції Крути

За нашу державу із ворогом лютим,

Що в битві цій впали в цю зиму криваву…

Прийми їх до себе!Прийми в свою славу!

А нам від цих триста, о, Боже, благаєм!»

Любові дай вчитись до рідного краю!

                                                 Ольга Смерека, зав.  бібліотеки-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.