Колектив Бориславської міської централізованої бібліотечної системи щиро вітає з ювілеєм завідувача центральної міської бібліотеки Марію Осипівну Присташ. Бажаємо Вам міцного здоров’я, оптимізму, віри, любові близьких, рідних та колег, щирих друзів, натхнення, благополуччя та невичерпного щастя!

Сьогодні день, який буває раз в житті,
Цей день, коли Вам 55 настало!
Хай Вам здається – це багато літ,
Але насправді дуже й дуже мало.

Нехай душа у Вас ніколи не старіє,
На білій скатертині будуть хліб і сіль.
Своїм життям Вас завжди сонце гріє,
Слова подяки линуть звідусіль!

Хай Мати Божа  Вас охороняє
Від злих людей і різних бід, 
Хай Господь Бог здоров’я посилає,
Прожити в щасті ще багато літ!

Колектив Бориславської міської централізованої бібліотечної системи.

Віче-реквієм «Свіча пам’яті»

Віче-реквієм 

«Свіча пам’яті»,

присвячене 85-й річниці Голодомору та пам’яті жертв політичних репресій в Україні.

25 листопада 2017 року біля Історико-краєзнавчого музею м. Борислава  зібралося чимало бориславців, щоб вшанувати пам'ять про усіх убитих голодом та жертв політичних репресій в Україні.

Віче-реквієм «Свіча пам’яті», присвячене 85-й річниці Голодомору та пам’яті жертв політичних репресій в Україні розпочала ведуча заходу, провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин поезією Олега Ривака «Пом'яни…»:

В пам'ять про трагедію народу -

У віконці свічку запали...

Щоб таке не повторилось зроду!

В своїм серці спогад бережи!

Твою націю "на плаху..." тоді вели...

Вимирали села назавжди...

До жебрацтва й голоду довели...

Найродючіші на цій Землі лани...

Пом'яни в цей день усі ці жертви...

Свічку у віконці запали...

Їм судилося страшною смертю вмерти...

У молитві всіх їх пом'яни...

Пом'яни в скорботі їхні Душі...
Які з неба дивляться на нас...
Це страхіття пам'ятати мусим !...
33-го голодний "парастас"...

Свіча Пам'яті горить... і не згасає...

Шану віддаємо в дні скорботи...

Доки Україна пам'ятає... -

Жити буде Україна доти !!!

В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку українці у четверту суботу листопада на пам’ять про тих людей, які померли з голоду, запалюють свічки.

Присутні схилили голови у загальнонаціональній хвилині мовчання на знак вшанування всіх убитих голодом… І ця хвилина для всіх громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стала актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.

Поминальну панахиду за всіма загиблими від голоду та жертвами політичних репресій в Україні відслужили настоятелі храмів міста Борислава. Кожен у своїх молитвах згадав тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору та жертв політичних репресій. Бо пам'ять про Голодомор має бути вічною як реквієм, як пересторога всім, хто забуває своє коріння та свою історію.

Квіти шани від громади міста Борислава до колишньої катівні НКВС поклали заступник міського голови пані Роксоляна Гарасимів та в.о. начальника управління культури Бориславської міської ради Роман Тарнавський.

Заступник міського голови пані Роксоляна Гарасимів у своєму виступі наголосила, що це найжахливіша і найсумніша дата в нашій історії. Голодомор в Україні є однією з  найстрашніших катастроф в історії людства. Голод 1932-1933 років став зброєю масового біологічного знищення українців. Він на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям як етносу було завдано смертельної рани. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині.

Голова міської громадської організації «Товариства політв’язнів та репресованих» Любов Папка у своєму виступі зазначила, що голодомор –  акт геноциду Українського народу, здійснений керівництвом Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків) та урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік у 1932-1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української Соціалістичної Радянської Республіки та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їхнє фізичне знищення. Така політика режиму – злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

Визнання Голодомору геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

Продовженням цього заходу були слова ведучої, яка наголосила, що радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали – “продовольчими труднощами”.

Дії влади з приховування фактів голоду підтверджують злочинну сутність політики сталінського тоталітарного режиму з організації Голодомору.

Улітку 1932 р. Україна мала повернути в рахунок погашення позики 8 млн 250 тис. пудів зерна понад встановлену норму хлібозаготівель.

Законом від 7 серпня 1932 року вводилася смертна кара за розкрадання державної власності, яка каменем падала на голову саме голодних людей. Варварський «Закон про колоски» підняв небачену досі хвилю репресій проти українського селянства, збільшив смертність серед мільйонів селян, але, безумовно, вирвав у голодних людей все ж таки додаткові 200 млн. пудів хліба.

Україну перетворюють на гігантську резервацію, в якій почав містично владарювати Голод. Чорний – страхітливий колір. Чорне – провалля, вир, пекельність безодні... «Чорні дошки» – розроблена більшовиками технологічна система абсолютного терору проти українців в 20-30-х роках минулого століття. Це були заходи психологічного, адміністративного та військового тиску-придушення українських сіл, які московськими катами розглядалися як осередки антибільшовицьких рухів і повстань проти тоталітаризму диктатури пролетаріату.

Сам термін «чорні дошки» мав офіційне походження. Одна із спільних постанов, прийнята більшовиками у листопаді 1932 року, мала назву – «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». Насправді це були публічно оголошені списки сіл, приречених радянською владою на знищення. За даними, які наводять історики, на «чорну дошку» більшовики занесли понад 80 відсотків населених пунктів України.

Після Другої світової війни в Європі та Північній Америці опубліковано перші спогади, мемуари та наукові дослідження про Голодомор. Українці, які його пережили й після війни опинилися у країнах вільного світу, разом із західними, зокрема американськими вченими, громадськими та політичними діячами збирали свідчення, вшановували пам’ять жертв, проводили наукові дослідження, видавали матеріали.

1963 року в Нью-Йорку вийшов друком роман Василя Барки “Жовтий князь” про голодні 1932-1933 роки. Сьогодні цей роман є найвідомішим художнім твором про ті події.

Під час відлиги 1960-х років тема голоду спочатку проривається крізь цензурні заборони, посідає важливе місце в публікаціях і заявах дисидентів в Радянському Союзі: Євгена Сверстюка, В’ячеслава Чорновола, Миколи Руденка та інших.

Визначальними у збереженні пам’яті про Голодомор стали заходи із відзначення його 50-х роковин 1983-го року, передусім у США та Канаді, що набули міжнародного розголосу. Тоді ж у канадському місті Едмонтоні було споруджено перший пам'ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років.

З особливою силою правда про Голодомор зазвучала в незалежній Україні після 1991 року. З того часу українські історики провели величезну роботу, результатом якої стали тисячі великих і малих досліджень, присвячених Голодомору.

 
 
 

 

  Упродовж заходу звучали пісні «Свіча», яку виконала Анастасія Мацкевич та «Голодомор» у виконні Марти Саламаги, Роксолани Кузиляк та Марти Мелькович.

Вірш Дмитра Білоуса «Ти кажеш не було Голодомору?» прочитала Тетяна Лучишин, а Тетяна Таран прочитала вірш Тамари Мандик «Голодомор».

Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися …

Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі … !

Віче-реквієм «Свіча пам’яті», присвячене вшануванню 85-ї річниці Голодомору та пам’яті жертв політичних репресій в Україні завершилось запалюванням свічок скорботи.

Над озвученням заходу працював звукооператор міського Палацу культури Андрій Калин.

Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС. 

Фото дня: мрії здійснюються ...

       Ще зовсім трошки, ще декілька днів і оновлена-КАПІТАЛЬНО відремонтована читальна зала центральної міської бібліотеки зможе прийняти відвідувачів.

Про все детальніше згодом...

Наталія Бараняк,  директор Бориславської МЦБС.

Віче до Дня Гідності та Свободи.

«Україна гідна свободи!»

Хресна дорога у моєї України...

Випробування неабияке !

Багряна кров за кольором калини

Скропила місце це святе !

Хресну дорогу Ти долаєш, Україно...

І як Ісус ( крізь зуби !) терпиш все...

Ти ж тільки відродилася, дитино,

А вже - ніж в спину...! Й звідти кров тече...

Хресна дорога на Голгофу України...

І перша "стація" - Нескорений Майдан !

Назвіть мені у світі ще країни...?

"Небесну Сотню" покажіть всім нам ?!

Хресна дорога... "стації манкуртів":

Керч...Севастополь... Харків...Дон... Луганськ...

Харцизьк... Дружківка...Єнакіївські "урки"...

І Краматорськ, і Горлівка й Слов'янськ...

Там Україну завжди зневажали,

Боялися і прапора, й герба...

Мову не вчили... і не розмовляли...

Це - принципово ! Їм потрібно "язика"...

Хресна дорога... Стільки буде "стацій" !

Та Ти, кохана, ( знаю !) пройдеш всі !

Очистишся природньо ( без "люстрацій"!)

Воскреснеш, Ненько, прямо на хресті !!! 

(Олег РИВАК "Хресна дорога України..."19.04.2014 р.)

Час…! У кожного з нас із ним свої рахунки, а в України – особливі. Більше триста п’ятдесяти років на шляху боротьби за незалежність український народ завжди платив життям своїх найкращих синів і дочок. Не один десяток років більшовики насаджували українцям чужорідні ідеали та пропагували національне насильство свідомості. Народ піднявся до боротьби зі злом, до вибуху непокори і гідності проти тих, хто ціною брехні і хворих амбіцій хотів повернути Україну назад в рабство. Але воля людей і прагнення до цивілізованого людського життя перемогла, та заплатили вони за перемогу надто високу ціну. Такими словами розпочала віче, присвячене Дню Гідності і Свободи ведуча заходу, провідний методист Бориславської міської централізованої бібліотечної системи Божена Дмитришин.

Власне 21 листопада, в День Гідності та Свободи, у свято Собору Архистратига Михаїла у сквері біля меморіальної таблиці Героїв Небесної Сотні зібралось чимало бориславців, щоб вшанувати пам’ять Героїв Небесної Сотні, пам'ять загиблих під час Революції гідності, як її називають у народі…

Панахиду пам’яті Героїв Небесної Сотні та новітніх Героїв відслужили настоятелі храмів міста Борислава. Квіти шани та вдячності до меморіальної таблиці Героїв Небесної Сотні покладали та запалили свічки, як символ тепла і жалю за душами полеглих міський голова Ігор Яворський, секретар міської ради Юрій Химин, заступник міського голови пані Роксоляна Гарасимів та учасники АТО.

У своєму виступі міський голова Ігор Яворський наголосив, що пам'ять про всіх невинно убитих поєднує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного… А світло свічок хай буде даниною тим, хто навічно пішов  від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

Про події Майдану розповіла громадська активістка, депутат міської ради Іванна Книш. Адже залишилися спогади, які потрібно ставити в приклад прийдешньому поколінню для нового витка української свідомості та культури.

Голова громадської організації «Спілки воїнів АТО м. Борислава» пан Ігор Саган у своєму виступі наголосив, що вже не сотні, а тисячі полягли під синьо-жовтим прапором свободи у зоні так званої антитерористичної операції. Бо кожного дня, щогодини Україна завдяки таким героям, серед яких і наші славні земляки, виборює право бути суверенною, єдиною державою. Тож молімося за наших мужніх захисників і просімо у Бога одного: аби вони живими і здоровими і  якнайшвидше повернулися додому, до своїх матерів, дружин та дітей.

А на завершення, ведуча заходу Божена Дмитришин продекламувала вірш Олега Ривака «ПОБАЧИВ УКРАЇНУ!» :

Нарешті я... ПОБАЧИВ УКРАЇНУ !

У цих очах відверто-незрадливих,

В цих гордих поглядах за свій народ, країну -

Вони уже достойно жити заслужили !

Це покоління прагне діяти по суті,

У нього цінності і філософія вже інші !

Там рабське "я боюся..." вже відсутнє,

За ними зміни на Землі цій грішній...

Студентська молодь - це майбутнє України !

А львівська... Це щось надзвичайно-особливе !

Це - авангард свободи й духу батьківщини,

Це - віра в щось по-справжньому красиве !

Уклін Вам, діти, й батьківське "Спасибі !"

Дивлюсь на Вас - мені не страшно за майбутнє !

Ви заслужили і Ви будете щасливі ! -

Тут аргументи будь-які відсутні !

Ти, Україно, народила покоління,

Яким по праву зобов'язана пишатись !

Це славних предків передалося "коріння" :

"Боротися ! Боротись ! Не здаватись !!!"

Мине час… Про захисників нашої держави писатимуть книги, зніматимуть кінофільми, на прикладах беззавітного служіння рідній Батьківщині. Бо вони – справжні герої, які у нерівному двобої протиставили свій патріотизм, відповідальність, безмежну любов до країни, яку ототожнюють зі своїм рідним краєм, найдорожчими людьми. І саме за це їм наша людська вдячність і низький уклін.

Завершилось віче «Україна гідна свободи» спільним виконанням Гімну України.

Цього ж дня до Дня Гідності та Свободи у міському Палаці культури відбувся вечір-концерт «Україна гідна свободи».

Упродовж концерту прозвучало багато чудових поезій та пісень, присвячених  вірним синам і донькам, які в розквіті сил віддали свою молодість та життя за рідну неньку Україну.

У виконанні гурту «Бориславські батяри» прозвучали пісні «Дістало» та «Вперед побратими». Музичне тріо «Барви» чудово виконали пісні «Над землею туман» та «Моя сорочка вишиванка».

Також прозвучали пісні: «Мальви» (виконала Божена Гамар), «Не встидайся, - то твоя земля» (виконала Ірина Гаман), «Чорна квітка», «Герої не вмирають» та «Україна – це ми» (виконала Марта Крагиль), «Не твоя війна» (композицію виконали Ольга Кузимко з Театром танцю), «Мій тато Герой» (виконала Анна Маринін).

На заході прозвучали такі поезії: «Посвята загиблому Герою» (прочитав Влад Єнчке), «Жінко, чого ви плачете?» (прочитала Софія Мальчевська).

Над підготовкою сценарію вечора-концерту «Україна гідна свободи» працював директор міського Палацу культури, заслужений артист естрадного мистецтва України, режисер-постановник заходу Ігор Мельник.

У підготовці та проведенні заходу взяли участь начальник відділу Народної творчості Михайло Ганзій, звукооператор Андрій Калин. Вечір-концерт провели Олександр Бондаренко та Марта Ільєнко.

Божена ДМИТРИШИН, провідний методист Бориславської МЦБС.

Усний журнал «Така довга дорога додому»

Усний журнал «Така довга дорога додому».

 До 145- річчя від дня народження 

Богдана Лепкого.

«…Все, що мав у житті,

Він  віддав для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав

І трудився для неї…»

    

  Українському письменникові Богданові Лепкому знову повертається  його чесне ім’я, а українській літературі – твори. Повертаються після довгого і несправедливого замовчування.

   Богдан Лепкий – це епізодичне ім’я в українській літературі, це постать першорядної ваги, непересічного таланту. Доля щедро обдарувала  Б. Лепкого. І він не змарнував свого таланту. Б. Лепкий залишив багату творчу спадщину як поет і прозаїк, критик і літературознавець. А був він ще й видавцем-текстологом, читцем-декламатором художніх творів, талановитим малярем…  Та сталося так, що більш як пів століття на українських землях ім’я і твори вірного сина України були приречені на забуття.                                                

    З нагоди 145-ї річниці від дня народження Богдана Лепкого  в ЗОШ №5 працівниками бібліотеки-філії №6 для юнацтва  (Марія Лутчак і Ольга Смерека) та учнівським колективом 9-А класу (класовод Ольга Козич) проведено  усний журнал «Така довга дорога додому». 

Розпочали  усний журнал бібліотекарі Марія Лутчак і Ольга Смерека.   Яскраво доповнив захід цікавий виступ вчителя української мови та літератури ЗОШ № 5 Ольги Козич.

Усний журнал складався  із 5 - ти сторінок:

     1. «Священича родина літературного генія».

     2. «Знайомство з провідними представниками української інтелігенції».

     3. «Літописець долі рідного народу».

     4. «Творча спадщина  Богдана Лепкого».

     5. «Із забуття - в безсмертя».

 Кожна сторінка усного журналу ознайомила учнів з творчістю письменника, торкнулися ширше  його життєвого шляху та творчості. Біографія Богдана Лепкого мелодійно перепліталася з декламацією  його поетичних творів.

Ведучі усного журналу  Олександра Томашевич і Вікторія Артеменко вміло розповіли про життєвий шлях Богдана Лепкого.

    Поезію  Богдана Лепкого: «Заспів», «Згадки з дитячих літ», «Я учився рідних слів», «Молоді пісні», «Іван Франко», «В’януть квіти», «Два голоси», «Голгофа, хрест»,  «Десь по світу», «Вона там є...» читали учні 9-х класів Куцик Вероніка, Піхота Надія, Маців Богдан, Желем Анастасія, Сидорак Лілія, Яцкевич Михайло,

Учні  6-х класів виконали пісню на слова Б. Лепкого «Гей видно село під горою», а учні 9-х класів Маців Богдан, Марензак Микола, Богданов Роман   заспівали «Чуєш, брате мій» під музичним супроводом вчителя музики  ЗОШ № 5 Ігоря Хоп'яка. Учні  6 класу  Козич Максим і  Загірський Микола виконали пісню «Десь по світу…». Рудавський Назарій  під гітару виконав пісню «Спіть хлопці, спіть».

Бібліотекар Марія Лутчак презентувала книжкову виставку «Літописець долі рідного народу». Заступник директора  з виховної роботи Марія Голобутовська подякувала всім,  хто долучився до заходу та закликала читати та вивчати твори нашого геніального письменника.

 Лутчак Марія, бібліотекар бібліотеки - філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.

Літературний конкурс читців «Відлуння ліри».

Літературний конкурс читців «Відлуння ліри».

До Дня української писемності та мови.

 

Доля нашої мови залежить і від того,

як відгукнеться на рідне слово наша душа,

як рідне слово бринітиме в цій душі,

як воно житиме в ній.

(Олесь Гончар).

    Цього року День української писемності та мови на офіційному рівні святкують 20-й раз. Ще у 1997 році він був встановлений Президентом України Леонідом Кучмою.

   Дата 9 листопада була обрана невипадково. Свято писемності та мови приурочене до дня пам’яті Нестора Літописця - послідовника творців слов'янської писемності Кирила та Мефодія. Саме цим документом і був заснований День української писемності та мови.

   9 листопада 2017 року за сприяння Бориславської міської ради, Управління Культури, відділу освіти та ГО «Цвіт нації» в рамках діяльності Молодіжного Центру, який діє при бібліотеці – філії № 6 для юнацтва відбувся Бориславський міський конкурс читців «Відлуння ліри» для учнів 8 – 11 класів закладів міста та смт. Східниці.

   У конкурсі взяли участь 26 претендентів на перемогу, учні: БДГ, ЗОШ № 1, ЗОШ № 2, ЗОШ № 3, ЗОШ № 4, ЗОШ № 6, ЗОШ № 7, ЗОШ № 8, ЗОШ № 9.

   Митців слова літературного конкурсу «Відлуння ліри» оцінювало журі у складі:

- Голова Наталія Бараняк, директор Бориславської МЦБС.

Члени журі:

- Віктор Кравцов провідний спеціаліст управління культури, молоді, фізичної культури та спорту Бориславської міської ради;

- Андрій Спас, депутат міської ради, голова постійної депутатської комісії з питань культури, молоді, фізичної культури та спорту Бориславської міської ради, директор Бориславського краєзнавчого музею;

- Андрій Делінкевич, лауреат міжнародних та Всеукраїнських мистецьких конкурсів, Володар гран-прі в жанрі художнього читання;

- Мар'яна Мельникович, вчитель української мови та літератури ЗОШ № 1;

   Конкурс проходив у двох номінаціях: «Проза» та «Поезія». Кожен учасник був нагороджений дипломом, а лауреати I, II, III премії та премії гран-прі отримали поїздку до Центру Андрея Шептицького у м. Львів.

   Гран-прі отримала учениця 11 класу ЗОШ № 3 Адріана Метельська. Перше місце у номінації «Проза» отримала учениця 10 класу ЗОШ № 1 Марія Кандур, друге місце у тій же номінації отримала учениця 10 класу ЗОШ № 4 Мар'яна Куротчин, третє місце – учениця 10 класу БДГ Оксана Церковник. У номінації «Поезія» перше місце здобула учениця 11 класу ЗОШ № 2 Софія Мальцевська, друге місце – учениця 8 класу ЗОШ № 6 Вікторія Кропивницька, третє місце – учениця 11 класу ЗОШ№8 Ірина Гаман.

   Крім цього, декламатори авторської поезії та прози отримали в подарунок збірки поезії «Безмежність» Бориславського поета Віктора Кравцова та книги від постійного мецената Людмили Булик, яка також допомагала у підготовці та проведенні літературного конкурсу.

   Зі словами вдячності до присутніх звернулися члени журі Наталія Бараняк і Андрій Спас, подякувавши вчителям та учасникам за хорошу підготовку до конкурсу та з проханням і надалі цінувати, оберігати та плекати свою рідну мову.

Книги Романа Горака для бібліотек міста подарував Андрій Спас.

   Свято «День української писемності та мови» дуже важливе для українців, оскільки мова – це щось більше, ніж спадщина предків. У ній душа нашого народу та багатовікова історія.

Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає. І своє давнє життя і свої сподіванки, розум і досвід. 

(Панас Мирний). 

Галина Почіковська, координатор Молодіжного Центру, бібліотекар бібліотеки-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.