«Іван Франко і Борислав»

Доповідь до 160-річчя від дня народження Івана Франка

Вже багато років поспіль в нашому місті склалася добра традиція – відзначати ювілеї видатних діячів – уродженців краю на рівні різноманітних заходів. А сьогоднішній захід – це 160-літній ювілей від дня народження Івана Франка – віха неординарна в культурному житті Борислава. Прилучаючись до скарбниці Генія української нації, Великого Каменяра у 25-річницю незалежності України, ми усвідомлюємо наш власний шлях до свободи. Іван Франко встає сьогодні з нами за збереження Української держави, яку він будував своєю титанічною працею, це феномен, якого навряд чи вдасться збагнути комусь до кінця.

Ще при Франковому житті у 1913 році Симон Петлюра написав працю «Іван Франко – поет національної честі», в якій влучно охарактеризував основну історичну заслугу Франка: «Поет формував совість «народну», поет з «рабів» творив народ. Тому І. Франко зі своєю принциповістю, глибиною помислу, зі своїм національним завзяттям завжди буде для нас критерієм виміру нашого громадянського поступу.

Перу Івана Франка припадає близько п’яти тисяч праць, які він писав у різних жанрах. Кількістю це перевищує все те, що створили українські письменники до нього. А бориславському періоду творчості належить понад 25 повістей та оповідань, ряд віршів та коломийок.

«О краю мій, Підгір’я ти прекрасне,

Як я люблю, як я люблю тебе!

Мов зірка та, що світить і не гасне,

Так та любов в душі моїй живе».

Так писав Іван Франко про свій чудовий край, край, який дав наснагу йому до невтомної праці. Адже саме наше місто, яке колись було центром «галицької заробітчанської Каліфорнії» було стимулом для перших серйозних письменницьких відкриттів Великого Каменяра. Саме в Бориславі І. Франко побачив вражаючі соціальні контрасти, збагнув природу нового капіталізму, задумався над трагедією людини, якій доводилося проживати на самому дні.

Іван Франко часто зустрічався з своїм сучасником, українським письменником і педагогом Стефаном Ковалівим. Удвох вони «гуляли» вулицями «галицької Каліфорнії», бачили нестерпні умови життя бориславських робітників та говорили про нужденне становище селян. У ті часи бориславська і дрогобицька землі були справжнім пеклом, від якого здригався кожен, хто навіть заради цікавості приїздив подивитися на ці «дива». Волею-неволею у це пекло потрапили Іван Франко та Стефан Ковалів, котрі «хворіли» проблемами і нуждами цього краю і залишилися йому вірними до кінця свого життя.

У 1884 році І. Франко так писав про Борислав: «Бездонне болото, котрим по вчорашньому дощі залитий весь Борислав, не дозволяло мандрівникам пускатися в ту плутанину тісних доріжок, дощаних кошар і лихо понакриваних ям, котра становить властиво фізіономію цієї місцевості. Однако з того, що бачили мандрівники по обох боках одинокої проходимої улиці з дощаним не то тротуаром, не то кладкою, покладеною на лікоть заввишки понад глибоким болотом, було досить, щоб дати поняття про розкоші цього світлодайного місця…».             

Іван Франко перший з українських письменників взявся до зображення складного життя і боротьби бориславських робітників нафтових промислів, яких ще називали ріпниками. Колись слово «Борислав» стало в устах І. Франка цілим маніфестом – символом і задумом для нового покоління українців, яке ставало до праці над творенням модерної нації.

Перша збірка оповідань письменника мала назву «Борислав. Картини життя підгірського народу», у передмові до якої І. Франко писав: «Довгі літа мав я спосібність придивлятися тій страшенній експлуатації, що, мов зараза, шириться щораз дальше, мав я спосібність оглядати й немало сумних-сумних наслідків її».

До бориславського циклу увійшли такі оригінальні художні твори І. Франка як: «Борислав сміється»,«Навернений грішник», «На роботі», «Задля празника», «Полуйка», «Вівчар», «Яць Зелепуха» та інші.

Серед творів бориславського циклу, які реалістично відображали пролетаризацію галицького селянства, змалювання життя, праці й домагань бориславських ріпників, отих вчорашніх селян, що пройшли пекло нафтових копалень, заробляючи гроші на існування і водночас здобуваючи громадянську і політичну свідомість найвизначнішим по праву вважається повість «Борислав сміється». Та незважаючи на важке життя робітничий Борислав радіє і сміється: «А хто ж то такий той Борислав? Борислав, паночку, то ми! І на нас тепер прийшла пора посміятися над вами!». У цих рядках – провідна ідея твору: сила робітників – у їх єдності, згуртованості, одностайності виступу.

Та нелегко було в той час сміятися І. Франкові. Проте він вірив, що оте страшне полум’я народного гніву запалить увесь світ і через століття обов’язково засяє на горизонті робітничого Борислава зіркою благополуччя та усміхнеться посмішкою щастя, спрямованою в завтрашній день.

Та що б і як не говорили про геніальність сина нагуєвицького коваля, ми не можемо оминути факту, який сповнює наші серця почуттям гордості – І. Франко не просто наш геніальний земляк, він став літописцем невеликого прикарпатського містечка, яке упродовж всього життя було для нього об’єктом прискіпливої уваги, глибоких роздумів та досліджень. А Борислав навічно увійшов в історію світової літератури разом з іменем свого літописця, подвижника – патріота, духовного поводира народу – Івана Франка.

Його подвижницьке життя описав у своєму вірші "Іванові Франкові" відомий український поет Богдан Лепкий:

Сорок літ, як Мойсей по пустині,

Він проводив народ за собою.

В небо рвалися очи вірлині,

А життя вниз тягло – бо в долині

Бій завзятий ішов з темнотою.

Як мечем, воював він словами,

То пророчив, то вчив як учитель,

То, як батько помежи синами.

Пробував і творив поміж – нами,

Правди й волі безсмертний служитель.

Він не гнувся від праці вагою

І ніколи її не цурався.

Як лицар, серед лютого бою

На бій-полю поляг головою,

Але духом в безсмертя піднявся.

Божена Дмитришин,

провідний методист Бориславської МЦБС.