ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ ЗАХІД "КРЕМІНЬ"

ДО 99-Ї РІЧНИЦІ ПАМ’ЯТІ ІВАНА ЯКОВИЧА ФРАНКА

Несе Франко нащадкам хліб щоденний

Несе у серці вистражданий вірш.

Несе в поривнім нескоримім жесті,

І шлях його крутіш, аніж гора,

За всіх, хто йшов у бій на полі честі,

За всіх, хто гинув на шляху добра.

28 травня в читальній залі центральної міської бібліотеки для громади міста відбувся літературно-мистецький захід «Кремінь», присвячений 99-й річниці від дня смерті Івана Яковича Франка. 

Ведуча заходу, провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин розповіла, що важко знайти людину, яка б не чула імені великого поета, літературознавця, перекладача, вченого, фольклориста, філософа, політичного діяча Івана Франка. Але знання більшості охоплюють лише загальновідомі біографічні факти, які не дають повного уявлення про особистість цієї великої людини.

У Івана Франка було багато псевдонімів, їх налічують близько ста, серед яких: Кремень, Каменяр, Джеджалик, Брут Фома, Мирон, Марко та багато інших.

Велет духу й титан праці – ці дві істини людського буття стали життєвим кредом великого сина України – Івана Франка. Він ніколи не зраджував цьому життєвому закону і з гордістю виконав його, хоча земний шлях його був недовгим і надзвичайно стражденним.

«Лиш боротись – значить жить» – це кредо Франка завжди актуальне для нас, особливо в цей складний час. Це не просто гасло, а глибока внутрішня переконаність людини, яка пережила страждання, особисті невдачі, переборола тимчасову слабкість духу, але не зломилася.

Наукова спадщина Франка, яка принесла йому всесвітню славу вченого-політолога багатогранна й всебічна у зображенні ним подій і явищ тогочасного суспільства. І хоч Франка вже давно немає серед нас, але його незборимий дух завжди допомагає нам, українцям, розганяти хмари ідеологічної облуди та приниження, які неодноразово темною смугою нависали над Україною.

Він був у передніх рядах тих, хто ламав скелю старого світу во ім’я нового, скелю неправди і визиску во ім’я правди і краси. Він звав людський дух «вічним революціонером». І вічним революціонером був він сам.

Похмуро виглядає наше небо сьогодні, але тепер ми зобов’язані повторювати подвиг Франка, котрий є великим астральним тілом, що гріє всю Україну. Франко сформулював великої історичної ваги ідеал українського націотворення – витворення з великої стійкої маси українського народу – української нації.

Звичайно, Франко не мав ілюзій щодо тогочасної московської дійсності, щоб на неї надіятися, але він розумів те, що вже якісь зміни будуть і що не буде повернення до диких часів. А тому завдання творення української нації вже не зійде з історичної арени, бо це велика історична вимога, яку зрозумів і постановив Франко, і яка не втратила свого виняткового актуального значення для нашого державотворчого сьогодення в Україні.

Вшанували пам'ять про нашого славного Каменяра учні шкіл міста, вчителі, начальник відділу гуманітарної політики Бориславської міської ради Роман Тарнавський, начальник відділу внутрішньої Бориславської міської ради Наталія Бараняк, працівники бібліотек та громада міста.

 Квіти до підніжжя пам’ятника Іванові Франкові поклали учні ЗОШ №7. Упродовж заходу звучали поезії Івана Франка.

З великим захопленням прочитала вірша «Я не жалуюсь на тебе доле» учениця ЗОШ №8, членкиня міської організації «Цвіт нації» Тетяна Диняк.

Вірш Івана Франка «Вічний революціонер» чудово продекламувала учениця ЗОШ №8 Софія Бренич.

Наймолодша учасниця заходу, учениця ЗОШ №1, членкиня міської організації «Цвіт нації» Марія Кандур емоційно прочитала епілог  «Розвійтеся з вітром листочки зів’ялі».

Вірш Івана Франка «Чого являєшся мені у сні» прочитала учениця ЗОШ №8 Ася Лепак.

А на завершення літературно-мистецького заходу прозвучав вірш Івана Франка «Розвивайся ти, високий дубе», який прочитала членкиня міської організації «Цвіт нації» Наталія Сабат.

Саме в цій поезії Іван Франко підкреслив, що усі сили слід з’єднати, аби побудувати «власну хату»: тобто власну державу, щоб «газдою, не слугою перед світом стати…». Ці слова розвивають ідею: народ має стати не наймитом, а хазяїном своєї землі і долі.

Розвивайся, ти, високий дубе, Весна красна буде, — Розпадуться пута віковії, Прокинуться люде! Розпадуться пута віковії, Важкії кайдани, — Непобіджена злими ворогами Україна встане! Встане славна мати Україна Щаслива і вільна, Від Кубані аж до Сяну річки Одна нероздільна! Щезнуть межі, що помежували Чужі між собою, Згорне мати до себе всі діти Теплою рукою. «Діти ж мої, діти нещасливі, Блудні сиротята, Годі ж бо вам в сусід на услузі Свій вік коротати!

Піднімайтесь на святеє діло, На щирую дружбу, Та щоби ви чесно послужили Для матері службу. Чи ще ж то ви мало наслужились Москві і ляхові? Чи ще ж то ви мало наточились Братерської крові? Пора, діти, добра поглядати Для власної хати, Щоб ґаздою, не слугою Перед світом стати!» Розвивайся ти, високий дубе, Весна красна буде! Гей, уставаймо, єднаймося, Українські люди! Єднаймося, братаймося В товариство чесне, Хай братерством, щирими трудами Вкраїна воскресне!

В одному лише ми не можемо погодитись з великим Каменярем: через надзвичайну свою скромність він недооцінював власні заслуги перед українським письменством, називаючи свої твори лише камінчиками і труском у фундаменті будови. Він вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденного вжитку. Та творчий доробок Івана Франка став для нас харчем духовним і скарбом неоціненним, який не вичерпується, а стає тим багатшим, чим більше ми беремо від нього. 

І хочеться нагадати важливий «вирок» Івана Франка, винесений ним, самому собі: «Нехай пропаде моє ім’я, але нехай росте і розвивається український народ!».

До Франка не заросте народна стежка. До нього приходитимуть все нові покоління, в його творах знаходитимуть вічно палаючий вогонь любові до свободи, до незалежності, не боячись ніяких труднощів, невпинно йти вперед шляхом миру і праці.

ЛІТЕРАТУРНО - МИСТЕЦЬКЕ СВЯТО "В СІМ’Ї ВОЛЬНІЙ, НОВІЙ" /до 154-ї річниці від дня перепоховання Т. Г. Шевченка в Україні

Ми  чуємо  тебе,  Кобзарю,  крізь століття,

І  голос  твій  нам  душі  окриля.

Встає  в  новій  красі,  забувши лихоліття,

Твоя,  Тарасе,  звільнена  земля!

У росяні вінки заплетені суцвіття,

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

<iframe src="//vk.com/video_ext.php?oid=137751296&id=171400336&hash=4010231f6d416145&hd=2" width="853" height="480"  frameborder="0"></iframe>

22 травня біля пам’ятника Великого Кобзаря бориславці вшанували 154-у річницю від дня перепоховання великого сина України, геніального поета і художника Тараса Григоровича Шевченка в умовах чергової загрози існуванню українського народу…

Ведуча літературно-мистецького свята, провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин наголосила, що усвідомлення значення етапних подій нашої історії, звернення до велетів національного духу, вшанування їх є виправданим, необхідним і обов’язковим знаком власного самовизначення й осмислення свого минулого і сьогодення. А відзначення дня перепоховання Тараса Шевченка – одна з таких подій, величних і визначальних серед вагомих.

Вшанування пам’яті великого Кобзаря у травневі дні стало в нашій державі щорічним і всенародним, а могила Тараса Шевченка на Чернечій горі – місцем паломництва українців, де проходять богослужіння. Сюди звідусіль їдуть люди вклонитися Кобзареві!

Важко назвати поета, який би стільки значив у житті свого народу, як Шевченко. Печать Шевченкового духу лежить на всіх ділах і діях, на всіх сторонах суспільного і культурного розвитку українського народу. Ми називаємо його ще апостолом правди і свободи, нескореним борцем за волю України.

Ідеї демократизму, народного самоврядування, соціальної та національної справед-ливості, правди і свободи, що наполегливо прищеплював Кобзар, знайшли свій відгук у народній свідомості. Вся його творча спадщина пронизана любов’ю до України і людей.

Він був поетом волі в час неволі,

Поетом доброти в засиллі зла.

Була у нього надзвичайна доля,

Та доля Україною була.

І хоч кожне слово у творчості митця – про Україну, Тарас Шевченко належить не лише нашій країні, а й усьому людству, адже його поезія могутніми і чистими струменями влилася в неосяжний океан світової культури. Доля відбила на нашому поколінні знаменну і прикметну печать: йому випало жити у вимогливу пору визначальних змін, працювати та самоутверджуватися в час великих звершень. Сьогодення для нас є не просто часом нинішнім, а й самою історією — пророчою і одухотвореною.     

Сьогодні, сучасним українцям слід осмислити неоціненну спадщину та заповіти Кобзаря. Адже, як зазначає один із найповажніших сучасних шевченкознавців академік Іван Дзюба, для багатьох поколінь українців постать Шевченка настільки значуща, що створюється враження, ніби ми все про нього знаємо, все розуміємо в його творчості. Та це лише ілюзія. Шевченка ми можемо збагнути настільки, наскільки усвідомлюємо себе, свій час і Україну в ньому. Слід вивчати його життя, його час, його оточення, тогочасний стан України, Росії та інших країн.  

Поет пов’язав свою долю з долею України, яка постала перед ним поневоленою, сплюндрованою завойовниками з усіх сторін. Він виступив зі своїм полум’яним словом на її захист від поневолювачів, закликав до боротьби, залишив своїм «живим і ненародженим землякам» важливі дороговкази. Слово Шевченка, сповнене болю за рідну Матір-Україну, за її долю, сповнене синівською любов’ю аж до пожертви, стало на всі часи надійним щитом для українців перед загарбниками нашої землі, які, як колись, так і тепер, в нових історичних умовах, з допомогою нових технічних засобів, зокрема інформаційних, намагаються зупинити процес національного самоусвідомлення нашого народу, нав’язати йому й надалі проросійський орієнтир. Шевченківське слово має незбагненну силу.  Воно завжди   підтримувало  народ у боротьбі за волю, навчало мріяти і йти до цілі.

Розпинателі України не скорили, не могли зламати волелюбний дух патріота, який, будучи в неволі, писав: «Караюсь, мучусь, але не каюсь». Боялась його і російсько-більшовицька імперія зла, одягаючи його в одяг атеїста, інтернаціоналіста, строго цензуруючи програми Шевченківських концертів, вилучаючи із шкільних програм низку його творів, забороняючи читання його поезій біля пам’ятників Шевченкові в різних містах.

І, як видно, Росія Путіна й сьогодні не відмовилась від політики експансії, поневолення інших народів: веде війну на Сході України, узяла під свій контроль Абхазію і Південну Осетію, підтримує Придністров’я, в її руках майже весь інформаційний простір України; вона не хоче змиритись з існуванням незалежної української держави, не визнає її права на незалежну закордонну політику, погрожує націлити ракети на нашу територію, якщо оберемо собі європейську безпеку.

Тарас Шевченко перестає бути поетом однієї доби, – він наш повсякчасний провідник. Він виступав у той час проти поневолювачів, проти ворогів нашого народу серед своїх земляків. Його гнівні слова й сьогодні спрямовані проти брутальних і підступних українофобів на нашій землі, які діють скрізь: і у Верховній Раді, і в органах самоврядування, і в багатьох партіях, прикриваючись інтересами народу.

З нагоди 154-ї річниці перепоховання Т. Шевченка настоятель УГКЦ святої Анни о. Петро Підлубний відслужив поминальну панахиду.

Квіти шани від громади міста до підніжжя пам’ятника Т. Шевченкові поклали начальник відділу гуманітарної політики Бориславської міської ради Роман Тарнавський та активна членкиня міської організації «Цвіт нації» Наталія Сабат.

Упродовж літературно-мистецького свята «В сім’ї вольній, новій» прозвучало багато поетичних творів Тараса Шевченка, які декламували учасники поетичного гуртка «Живе слово» ЗОШ №4 (керівник Тетяна Ревеняла).

Уривок з поеми Т. Шевченка «Княжна» прочитала членкиня міської організації «Союзу Українок» Мирослава Павлюх.

Учениця 10 класу ЗОШ №7, вихованка національно-патріотичного гуртка «Джура» Ірина Спас надзвичайно емоційно прочитала уривок з комедії Т. Шевченка «Сон».

У підготовці заходу активну участь взяли члени міської організації «Цвіт нації», яку очолює спеціаліст відділу гуманітарної політики Віктор Кравцов. Емоційно розповіла уривок із поеми «Кавказ» Тетяна Паращак.

Уривок з поезії «Єретик» чудово декламувала Наталія Сабат.

«Бандуристе, орле сизий!» — вірш Шевченка,  до дня іменин Миколи Маркевича, за мотивами сирітства, туги за Україною, згадки про її минуле, який став піснею, продекламувала присутнім Софія Бренич.

Ведуча літературно-мистецького свята «В сім’ї вольній, новій» Божена Дмитришин завершила захід словами: «Ми всі хотіли б дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли справді нарешті  «на оновленій землі»…

Ми закономірно, за Шевченковими заповітами, покликані і взялися будувати державу. Тільки для цього необхідно, щоб наші лідери збагнули: шляхи Шевченка й України – єдині, і поки буде йти народ Шевченковою дорогою, доти буде жити Україна!

Не для розбрату наш народ обирав свій парламент, а для того, щоб він працював в ім’я воскресіння України. На жаль, не завжди це спостерігаємо в наших реаліях. Не Україна має рятувати нас, а ми, її діти, спільно, громадою повинні допомогти їй нарешті підвестися з колін на повен зріст. Але для цього потрібно перейняти Шевченкову історичну відповідальність за націю, за державу, за народ.

Для здійснення Шевченкових заповітів кожний з нас повинен мати у своєму серці хоч краплинку великої, невичерпної Шевченкової любові до матері-України і відгукнутися на віщий голос Пророка, який і сьогодні, як колись, не перестає благати своїх нащадків звернути нарешті погляд на рідну Вітчизну. Чи не найважливішим у сьогоденні є його заклик до єднання всіх здорових сил української нації в ім’я утвердження нашої незалежної держави».

Збулись слова твої пророчі,

І час оновлення настав,

І темні просвітились очі,

Вчорашній раб всесильним став!

Вперед, брати! Все далі й далі,

Як тихий надвечірній світ,

Нам сяє в радості й печалі

Ясний Шевченків «Заповіт».

Завершилось літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій» урочистим виконанням Шевченкового «Заповіту».

ДЕНЬ МАТЕРІ

ВКЛОНІМОСЬ МАМІ ДО ЗЕМЛІ!

Хто вас, діти, міцно любить?

Хто вас ніжно так голубить?

Як ви хворі, цілі ночі

Не стуляє свої очі?

Найрідніша, наймиліша,
Всіх вона нас пестить, тішить,

Завжди скрізь буває з нами,

Відгадайте, хто це? – МАМА!

         Слово «мама»… Вічне і неповторне, як світ. Скільки ніжності, тепла і любові таїть це слово. Материнська любов не знає зради, вона вічна, непідкупна, істинна. І де б ми не були, що б не робили, матуся завжди освітлює нам шлях своїм ніжним серцем, відданим своїй дитині. Вона завжди поруч – і в дні важкі, і в дні на щастя щедрі. Мама навчає нас жити за законами Любові і Правди, допомагає на складних дорогах, оберігає від біди.

         Такими словами розпочала літературно-музичну вікторину «Вклонімось Мамі до землі» Ірина Карпінець, присвячену Дню Матері, що відбулася в міській бібліотеці для дітей.

Святково прибрана зала засяяла яскравими барвами української вишиванки, розквітла маками, ромашками і волошками, коли до неї увійшли учні 3-Б класу ЗОШ №3(класний керівник Ольга Лісович). На свято прийшли матусі, бабусі, хресні мами, старші сестри та наставник юних «франківців» Наталія Кирилівна Харлан.

         У цей святковий день діти підготували багато приємних  несподіванок та сюрпризів. Розпочали з літературної композиції «Рідній мамі подарую віршиків букет», далі діти пригадали прислів’я про маму, грали в ігри «Хто найніжніше слово своїй мамі скаже?» та «Як ви знаєте свою дитину?». 

А ще діти підготували матусям сюрприз – у класі разом з учителькою висадили у горшечки паростки кімнатної рослини молочай. На святі кожна мама отримала у подарунок бузкову гілочку, вазон, власний віршик про маму і травневий номер газети «Колобочок», у якому надруковані авторські вірші про маму в добірці «У мамині очі дивлюся…». І стільки в цих віршах щирості, вдячності і любові, що матусі не змогли стримати сліз радості.

         Ще одним подарунком до свята стали лялькові вистави «Друзі з біди визволять завжди» та «Впертий ослик», а виставка дитячих малюнків-портретів «Моя мама найкраща!» стала окрасою свята, адже діти вклали в ці малюнки всю любов своїх маленьких сердець.

         Свято вдалося щирим, світлим, сповненим любові і вдячності найдорожчій людині для кожного з нас – нашій МАМІ!

Матінко моя єдина!
Ти для мене цілий світ!
І хоч я мала дитина,
Хоч мені лиш кілька літ,
Та тебе, матусю мила,
Я кохаю над життя
І бажаю: будь щаслива,
Наче квітка весняна!

У  ВІНОК  ДЛЯ  МАМИ !

У нашім раї, на землі,

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

(Т. Г. Шевченко)

  У другу неділю травня ми святкуємо День Матері. Це свято приходить до нас щороку: сонцесяйне, заквітчане яблуневим цвітом, красиве і дуже щире, нагадуючи нам, що настав день складати шану найдорожчій людині у світі – Мамі.

Свято Матері в україні має триєдину суть – Матір, Матір Божа, мати – Україна. Вони – це триєдина надія нашого благополуччя.

Саме цьому світлому святу весни була присвячена літературна гра під назвою «У вінок для Мами», проведена у бібліотеці-філії №3 Бориславської МЦБС з учнями 5 Б класу ЗОШ №8.

Гра складаляся з семи завдань, які вимагали від учнів не тільки знань, а ще й уваги, кмітливості, терпіння та творчої фантазії.

В ході виконання завдань літературної гри учасникам обох команд необхідно було закінчити прислів’я про маму, викреслити зайве слово із поданих в рядок слів та вставити пропущені слова у рядки віршів.

Досить складним і водночас цікавим виявилось для учнів завдання «Цифрограма». Щоб прочитати відоме прислів’я про Маму, діти спочатку відповідали на запитання міні-вікторини та замінити подані цифри потрібними буквами. для одного із завдань було використано поетичні твори нашого краянина, члена Національної Спілки письменників України Івана Гнатюка, присвячені Матері.

Проявити свою фантазію, уяву, творчі здібності та винахідливість п’ятикласники мали змогу у завданні «Дарунок власними руками» .

На завершення заходу діти переглянули матеріали тематичної полиці «Подаруй Матусі казку».

Надіємось, що ця літературна гра допомогла дітям глибше зрозуміти роль Матері у житті, а ще усвідомити, що куди б їх не закинула доля, слід завжди пам’ятати рідну домівку, в якій вони народилися, виросли, де пройшло дитинство і де завжди чекає на них найрідніша людина у світі – Мама!

День травневий, день весняний –

Трави й квіти весняні.

Навкруги – куди не глянеш:

Все всміхається мені.

І в таку чудову днину,

Між пташок дзвінких пісень,

В серці кожної людини

Йшов любов’ю Мамин День.

В день такий приносять діти

До мамів любов свою –

В подаруночках і квітах

             Кажуть: я тебе люблю.