Ігор Нижник - поет, письменник, учитель.(26.04.1935 - 28.09.2013)
І
день, і рік, і вік – усе минуче,
усе сплива за обрії
земні.
І
станеш ти піском, кремінна круче,
дощем
і вітром бита день при дні.
І
станеш ти дорогою, стежино,
мій
напрямку до ясної вершини
через
провалля й урвища страшні.
І
стану я тривогою нащадка-
новою гранню вічного початку.
Після навчання працював у культурних
закладах Червонограду, та згодом надовго пов’язав свою долю з Бориславом. Працював вчителем
Бориславської музичної школи. Був завідувачем міського відділу культури. А
пізніше перейшов на творчу роботу.
Перші поетичні твори були надруковані у місцевій газеті
«Нафтовик Борислава». Щаслива доля звела його
з бориславським літератором Євгеном Титикайлом, який на той час вів у
газеті літературно-мистецьку сторінку. В 1965 році світ побачила його перша
поетична збірка «Нива», а в 1967 році друга книга «Живиця», і його прийняли у
члени Спілки письменників України. Ця подія додала снаги до творення –
народжувалися нові поетичні образи та барви.
Співпрацюючи з видатним місцевим композитором Зеновієм
Антонішаком, Ігор Нижник написав чимало, більше двадцяти текстів, до пісень, що
й донині звучать у репертуарах самодіяльних і професійних виконавців.
Так неждано гаснуть ватри,
сіє мжичка
на стерню,
Мушу, мушу доспівати
пісню доброго вогню,
гомін диму голубого
перелити в нерви струн.
Вірю в пісню, наче в Бога,
дивна скрипка – мій Перун…
До свого п’ятдесятирічного ювілею наш краянин видав ще
дві книги – «Вічний рух» (1984) та «Сійся – родися» (1985). І саме тоді самобутній
поет вирішив спробувати свої сили у прозі. Перша повість «Бескиди» вийшла у
Львівському видавництві «Каменяр» 1983 року, а прекрасна історична повість «Доброслав» – у столичному письменницькому видавництві (1986), ще
пізніше – романи «Хліб і кров» (1990) та «Чорний легінь» (1994).
Треба віддати належне І. Нижнику за
його подвижницьку роботу щодо створення при редакції «Нафтовик Борислава» літературного
об’єднання ім. Стефана Коваліва. Воно стало
міцним осередком популяризації українського слова, викувало
гарних літераторів, поетів: Ольгу Сидорак, Богдана Британа, Богдана Драгуша,
Ганну Костик та ін.
Ігор Нижник – автор двадцяти поетичних і прозових творів:
«Нива» (1965); «Живиця» (1967); «Оновлення» (1976); «Коріння гір» (1979); «Хліб
і кров» (1980); «Бескиди» (1983); «Вічний рух» (1984); «Сійся-родися» (1985);
«Доброслав» (1986); «Чорний легінь» (1994); «Право на сльозу» (1996); «Білі
вівці на Чорній горі» (2002); «Легенди гір» (2005); «Корона» (2007); «Рубаї»
(2008); «Ліра» (2009); «Дзвін» (2010); «Вишневі рубаї» (2011); «Бориславські
октави» (2011); «Свіча. Рубаї» (2012).
Казав мій дід, проживши сотню літ:
«Життя коротке – наче річки брід.
Не квап себе на протилежний берег,
Бо то не твій, бо то вже інший світ».
Ігор Нижник знаний також як перекладач поезій іншомовних
авторів. Низку його віршів перекладено мовами зарубіжжя, а близько трьох
десятків – стали текстами відомих пісень. Він Лауреат літературного конкурсу
імені Мирона Утриска.
Помер 28 вересня
2013 року. Похований в Бориславі на
цвинтарі мікрорайону Тустановичі.
Ірина
Перелом, бібліограф Бориславської МЦБС.
