«Народ мій є! Народ мій завжди буде!».
До 85-річчя від дня народження Василя Симоненка.
«Україно! Ти – моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права».
В. Симоненко.
Василь Симоненко – український поет і журналіст, шістдесятник,
життєва дорога якого коротка і трагічна.
Та ніякі заборони на друк його творів не могли зупинити поширення серед мас
його поетичного слова, в якому любов і відданість рідній
землі та рідному народові.
Йому
судилося на одному з критичних поворотів історії бути обранцем, устами якого
промовляє доля нації. Його нива, багата любов'ю і ненавистю, ніжністю і гнівом,
золотим колоссям правди, муляла очі партійній номенклатурі. А ще більше не подобалася
їй Симоненкова непідкупність, його загострена чутливість до несправедливості.
Система занесла руку не тільки над Симоненковою нивою, а й над самим сіячем.
Багато слів було сказано про Василя Симоненка
на літературній годині «Народ мій є! Народ мій завжди буде!», присвяченій 85-й річниці від дня
народження, яка була проведена працівниками бібліотеки-філії №6 для юнацтва у Бориславському
професійному ліцеї з групою кухарів 2 курсу.
Захід розпочали бібліотекарі Марія Лутчак і
Ольга Смерека, які розповіли про цікаві моменти з життя письменника. Учні
ліцею: Анна Трубнікова, Андрій Вацик, Володимир Орешніков, Ірина Стемпіцька,
Мар'яна Петрук, Віра Косюта, Наталя Полюганич, Василь Ковач та Віктор Кравченко
прочитали вірші Василя Симоненка: «Ти знаєш, що ти – людина?», «Україно – ти
для мене диво!», «Український лев», «Україні», «Самотність», «Гранітні обеліски,
як медузи …», «Де зараз ви, кати мого народу?», «Грудочка землі», «Вона
прийшла», «Нареченій», «З дитинства». Учениця ліцею Надія Степанченко прочитала
новелу «Кривда».
Завершила літературну годину
вчитель української мови і літератури ліцею Наталія Кузимко словами: «Багато
Василь Симоненко ще міг би створити. Може, лише третину відміряв свого
звитяжного шляху, і скільки незробленого зосталось по той бік трагічної межі, за тими
не пройденими
верствами. Просте і пристрасне, розважливе і гостре Симоненкове слово відновлює в душах людей віру в найсвятіші
ідеали, повертає їм втрачену
Батьківщину, стверджує
цінність людини, її індивідуальності».
Своє коротке земне життя він присвятив
служінню рідному народові. В його поезіях часто думка про готовність до самопожертви
в ім'я щасливого майбутнього. Так, у вірші «Можливо, знову загримлять гармати»
він писав:
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
Хто для других виборює життя.
Життя поета нагадувало спалах, його зірка яскраво
засвітила на небосхилі української літератури. Саме таке життя, коли «жити
спішити треба, кохати спішити треба», було до душі Симоненкові. У поезії «Не
докорю ніколи і нікому» він заявляє:
... краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.
Ніж до півсотні помаленьку тліть.
Василь Симоненко, любив
свою Батьківщину такою, якою вона є, не шукаючи для себе іншого місця, віддаючи
Україні всі свої думи й поетичний талант.
Поки живе творчість Василя Симоненка, пам'ять про нього не помре
ніколи, а буде вічно полонити душі, які прагнуть щирого та вічного.
Ольга Смерека, завідувачка
бібліотеки-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.