Літературно-мистецький захід «Нам пора для України жить!»
27 серпня, на площі біля пам’ятника Іванові Франку зібралося чимало бориславців, які прийшли відзначити 162-гу річницю від дня народження великого Каменяра.
Розпочала літературно-мистецький захід ведуча – провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин поезією «ФРАНКОВІ» сучасної української поетеси Оксани Данів:
В малесенькім селі
В сім'ї, де прославлялись ковалі,
У затишній мальованій хатині
Родивсь митець на гордість Україні.
Дитинство бігло рідними стежками,
В науці батька, колискових мами,
В росі й багатстві рідної землі,
В піснях, що наспівали солов'ї.
Де гомін трав і ніжний шепіт вітру,
Думки його розносились по світу.
Там жили радість, щирість і любов,
Там закалялася бунтарська кров.
Франко – його ім'я несе по світу
Довічну волю рідному народу,
Пресвітлу пам'ять всім борцям Вкраїни,
Святую віру кожної людини.
Він - гордість поколінь, що не вмирає,
Свіча, яка горить і не згасає,
Поет, прозаїк, вчений і митець,
Політик та історії творець.
Він ніс у серці полум'я кохання,
У ньому жили щастя і страждання.
У нім завжди змагались сльози й сміх,
Святе блаженство і солодкий гріх.
Він ніс в житті незламність та ідею,
Він, мов, сучасник тому Прометею,
Якому ворон серце виїдав,
Та силу волі так і не зламав.
В його словах тече вода землі,
Довбуть й тепер скалу каменярі,
Він, мов, пророк тоді навіщував,
Що наш народ тепер до бою став.
Франкові думи сплетені в вінок
Із синьо-жовтих польових квіток.
Мов вишивка, його слова, лягли -
«Червоним - то любов, а чорним - то журба...»
Всі люди в світі як у небі зорі
Сіяють у небесному просторі,
І серед них злетіла в височінь,
Франкова зірка - слава поколінь!
Він був у передніх рядах тих, хто ламав скелю старого світу во ім’я нового, скелю неправди і визиску во ім’я правди і краси. Він звав людський дух «вічним революціонером». І вічним революціонером був він сам…
Спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала…
Влада гнобителів не пустила його викладати у вищій школі, а він став учителем свого народу…
Він – це Іван Якович Франко, котрий перебрав естафету від Великого Кобзаря, вивчивши першим глибоко і всебічно Шевченкову правду і взявся за її втілення.
Квіти шани від громади міста Борислава до підніжжя пам’ятника Іванові Франку поклали секретар Бориславської міської ради Юрій Химин та заступник міського голови Роксоляна Гарасимів.
Продовжив захід виступ депутата міської ради, голови постійно діючої комісії з питань культури, освіти, молоді, фізичної культури і спорту Андрія Спаса, який розповів, що серед представників української нації було багато надзвичайних особистостей-патріотів на ниві політики, науки, культури, мистецтва. Прикладів багато, але постать Івана Франка ніколи не зникає у будь-якому аспекті соціально-політичного чи національно-культурного життя України. Справа в тому, що екстремальна світоглядність цієї особистості була спрямована не просто на власну супердосконалісгь, а на радикальні зрушення в українському суспільстві у напрямку скерованого еволюційного процесу.
Франко був громадянином, який всі соціальні події в Україні сприймав як політолог, враховуючи всі історичні та сучасні важелі на користь або на шкоду суспільним процесам для батьківщини.
Франко чітко проголосив для нашого національного визволення і самовизначення народу засаду соборності України: "Від Кубані аж до Сяну-річки – одна нероздільна".
Франко як український державник і соборник поєднав українську національну ідею з ідеєю людства і вказав нам на революційний героїзм як на динамічну силу історії та на її безкомпромісну принциповість. А завершив свій виступ Андрій Спас поезією Івана Франка «Каменярі».
Далі продовжив захід виступ хору викладачів дитячої школи мистецтв, у виконанні якого прозвучали пісні: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» та «Синє джерело».
У виконанні камерного ансамблю дитячої школи мистецтв прозвучали музичні твори «Полька» і «Карпатський експромт» заслуженого працівника культури Борислава, композитора і педагога Григорія Піцюри.
А на завершення заходу, ведуча Божена Дмитришин розповіла, яким же бачив Іван Франко майбутнє України. Обґрунтовуючи свій погляд на національний розвиток України, великий Каменяр підкреслював, що політична несамостійність нації дає змогу визискувати себе іншій, а отже, доходить висновку автор, національно-економічні питання спонукають до виборювання для себе політичної самостійності. Розвиваючи ідею єднання українців для побудови власної держави, Великий Каменяр закликає до єдності.
Важливим є цей заклик поета сьогодні. Адже розколота нинішня Україна може об’єднатися на основі української національної ідеї, якщо позбавити південно-східні терени нашої Батьківщини московського агресора та його шовіністичного впливу. А позбутися його можна не тільки добрими намірами, а цілою низкою відповідних державних заходів, якщо біля державного керма будуть патріоти, готові як і Франко, «хоч по трупах наперед ступати, ні на крок не вертатись назад» у битві за рідну Україну. А битва вже почалася, її фінал незабаром. Тож станьмо лавою проти супостата-реваншиста, не допустімо його руйнувати нашу державу – Україну!
У Львові здавна існувала Віденська кав’ярня. Сюди часто заходив Іван Франко, щоб переглянути часописи, зустріти знайомих, за філіжанкою кави обговорити наукові проблеми. Якось 1880 року він був у кав’ярні, коли повз неї проходили австрійські солдати, співаючи пісню. Енергійна маршова мелодія заінтригувала поета, і він почав складати революційні рядки до почутої мелодії. Так виникли слова відомого гімну «Не пора, не пора, не пора…». Іван Франко опублікував цю поезію у збірці «З вершин і низин». Багатовікове жорстоке гноблення українського народу Росією та Польщею спонукали поета-патріота скласти такого змісту гімн, який піднімає з колін і є закликом до боротьби за права народу! Літературно-мистецький захід «Нам пора для України жить!» завершився спільним виконанням гімну «Не пора, не пора, не пора…».
Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.
