До 125 - річчя від дня
народження
«Та не здавсь полковник – ворогів карав,
Він твердо поставив у бою
УВО,
Любив рідну землю – нам рідне гніздо,
Та на
чужій землі голову поклав».
(С. Корнецький «Коновалець»).
Народився 14 червня
1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. де його дід о. Михайло служив довгі роки
парохом, а батько Михайло був управителем місцевої народної школи.
В своєму рідному селі Зашкові у 1901 р. Євген Коновалець закінчив народну
школу. По закінченні народної школи продовжив навчання в Українській
Академічній гімназії у Львові, а в 1909 р. здав іспит зрілості. У сьомому класі
гімназії брав участь у таємних
студентських гуртках «Сокола», вів просвітницьку роботу. Після навчання у
гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті
(правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні
дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора
Михайла Грушевського. Правничі науки – „хліб" для юриста, а знання рідної
історії – це не лише поширення діапазону наукових знань, а й основне підґрунтя
для людини, що прагне формувати політичну думку.
Передовсім інтелігент,
усвідомивши підневільний стан свого народу, повинен шукати шляхів виходу з того
стану. Молодого Коновальця і його побратимів розв'язка цього питання хвилювала.
У тогочасної студентської молоді домінуючою була думка про здобуття державної
незалежності. Тож недарма такого широкого розголосу набув реферат Дмитра
Донцова, виголошений на Другому Всеукраїнському студентському з'їзді в липні 1913
року у Львові: „Сучасне політичне положення нації і наші завдання".
У 1914 році Євген Коновалець був мобілізований
до австрійської армії, а в наступному році, після бою на Маківці, потрапив до російського
полону. Звільнившись у результаті Березневої революції, восени 1917 року,
бажаючи віддати свій труд новоутвореній українській державності, молодий офіцер
подався до Києва, де приступив до організування українських Збройних Сил,
спочатку куреня Січових Стрільців, а згодом і Корпусу. Моральна сила, високий
авторитет, сталева воля Євгена Коновальця виростали з його сильного характеру,
націоналістичного світогляду, політичної дії воїна-революціонера.
Євген
Коновалець знав, що в боротьбі за державну самостійність і за укріплення
держави найголовнішою й фізичною силою є добре зорганізована, глибоко
патріотична й добре вишколена армія. 27-літній офіцер став найвидатнішим командиром
тодішніх збройних сил в Українській Державі. Підлеглі Коновальцеві Січові
Стрільці разом зі своїм командиром зберігали культ соборності. Коли виникла
потреба переходу на Захід України, де розгорілися бої з польськими озброєними
частинами, вони залишились в Києві, вважаючи, що саме в Києві – у столиці –
вирішуватиметься доля відновленої Української Держави. “Шлях до вільного Львова
веде через вільний Київ”, – стверджував Коновалець.
Після поразки Визвольних Змагань, у той час, коли багатьох
громадян України охоплювали відчай і апатія, Є. Коновалець зі своїми бойовими
друзями повною мірою усвідомлював, що боротьба не закінчилася, оскільки живою
залишилась у серцях патріотів Національна ідея. Постала необхідність
творення організованої сили, оскільки, „Як не буде в нас сили, не осягнемо
нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді
вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба" (Є. Коновалець).
У 1920 році утворено Українську Військову Організацію (УВО),
яку в липні 1921 року очолив полковник Є. Коновалець. Ішлося про збереження й
укріплення військового кістяка. Згодом постала необхідність будувати політичну
організацію. Нею стала створена на початку 1929 року з ініціативи Є.Коновальця
та його однодумців, у результаті ретельної підготовки через консолідацію
найкращих політично-патріотичних революційних сил Організація Українських
Націоналістів (ОУН). Вістря боротьби ОУН було спрямоване проти головних ворогів
української державності – московських большевицьких сатрапів і польської
окупаційної шовіністичної влади.
Червона Москва після знищення Симона Петлюри
бачила в особі Є. Коновальця свого головного противника.
Висланий большевиками терорист Павло Судоплатов підсунув полковникові пекельну
машину, від вибуху якої 23 травня 1938 року в Роттердамі обірвалося життя борця
за Україну. Сталося це через 12 років після вбивства Симона Петлюри.
«У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється
народ у націю» – ці слова полковника Коновальця і сьогодні є дороговказом для
молодого покоління українців.
В нашому місті одна із вулиць носить назву полковника Є. Коновальця, який в
боротьбі за державну незалежність віддав своє життя і навічно залишився в пам’яті народу, а для молоді служить високим прикладом патріотизму,
мужності і незламної сили духу.
Ольга Смерека,
зав. бібліотеки-філії №6 для юнацтва Бориславської МЦБС.