Справедливо говорять, що біографія поета - в його віршах.
З поезій Дмитра Павличка можна дізнатися про його життєвий шлях, становлення
характеру, про погляди і переконання чи не більше, ніж з підручників, де
йдеться про цього талановитого поета.
Поет, перекладач, громадсько - політичний
діяч, дипломат. Народився 28 вересня
1929 р. в с. Стопчатів (тепер Косівського району Івано - Франківської області)
у селянській родині. Навчався в польській школі, Коломийській гімназії та
десятирічці.
Протягом 1948 – 1953 рр. навчався на філологічному
факультеті Львівського університету,
потім - в аспірантурі, але полишив наукову роботу.
У 1953 році вийшла його перша збірка «Любов і ненависть». Впродовж 1957 - 1959 рр.
- завідувач відділу поезії журналу
«Жовтень». Весь 18 – ти тисячний тираж книжки Павличка «Правда кличе» 1958 р.)
було знищено за вказівкою партійних органів через антисталінський сонет
«Коли умер великий Торквемада».
Після переїзду до Києка працював у сценарній майстерні
кіностудії ім. О. Довженка, у секретаріаті Спілки письменників України,
протягом 1971 - 1978 рр. редагував журнал «Всесвіт». У 80 - х рр. брав активну
участь у демократичному русі України: один із засновників народного руху
України, перший голова Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка.
Неодноразово обирався народним депутатом
ВР України.
Впродовж 1995 – 2002 рр. займався дипломатичною роботою: Надзвичайний
і Повноважний Посол України в Словацькій республіці та Республіці Польща.
Серед багатогранної творчої спадщини збірки «Моя земля»,
«Чорна нитка», «Правда кличе», «Сонети подільської осені», «Таємниця твого
обличчя», «Покаянні псалми», «Сонети», антологія «Світовий сонет» та ін..;
переклади поезії Хосе Марті, Николи Вапцарова, В. Шекспіра; літературознавчі
розвідки «Магістралями слова», «Над глибинами», «Біля мужнього світла», де
вміщено статті з історії світової
літератури - про Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, В. Стефаника, О.
Гончара, М. Рильського, Шолом - Алейхема, Хосе Марті, М. Шолохова та ін.
Протягом 2010 -
2011 рр. видав десятитомник поезій та
перекладів, а в 2012 році збірку публіцистики «Голоси мого життя». Є автором
сценаріїв до фільмів «Сон», «Захар Беркут».
Чимало віршів Д. Павличка
покладено на музику, автор тексту пісні «Два кольори». На літературну основу Д. Павличка
створено лібрето до опери «Золоторогий олень» О. Костіна, його тексти лягли в літературну основу
Каддиш - реквієму «Бабин Яр» Є. Станковича.
Дмитро Васильович
нагороджений орденами Трудового Червоного Прапара, Дружби народів, «Знаком
пошани», орденами «За заслуги ІІІ ступеня» та «Князя Ярослава Мудрого V ст.”,
Героя України, є лауреатом Національної
премії України ім. Т.Шевченка. Має дипломатичний ранг посла України (
був послом у Польщі та Словаччині).
Літературна година
«О рідне слово, що без тебе я ?»
проведена для учнівського колективу
8 - их класів ЗОШ №5.
З вступним словом до учнів звернулася вчитель української
мови та літератури Ольга Козич. Працівники бібліотеки - філії №6 для юнацтва
Марія Лутчак і Ольга Смерека розповіли про життєвий і творчий шлях Дмитра
Павличка. Учні 8-их класів: Марина Марголич, Мар’яна Шаповал, Антон Айзенбарт,
Тетяна Файчак, Марта Ковалик , Володимир Дешевий більш детально зупинилися на
літературній діяльності поета, прочитали його поезії: «Стоїть переді мною
мати…», «Моя любове, ти як Бог», «Я стужився, мила, за тобою», «Якби я втратив
очі , Україно…», «Птиця», «О рідне слово, хто без тебе я», «Рідна мова» та ін.
Музичний керівник Ігор Хоп’як
підготував з учнями пісні на
тексти Д. Павличка: «Два кольори», «Вставай, Україно, вставай».
Бібліотекар бібліотеки - філії №6 Марія Лутчак провела
перегляд книжкової виставки «З літературної спадщини Дмитра Павличка». Зав.
бібліотеки – філії №6 Ольга Смерека прочитала присутнім притчу Д. Павличка «Про справедливість». Підсумувала
літературну годину вчитель школи Ольга Козич, підкресливши значимість творчості
Д. Павличка для молоді сучасної України, прочитавши вірша «Чути гамір з п’ятої
колони», який належить до 12 –ти «Віршів з Майдану».
Його поетична слава, як і горда громадянська
постава, є нині запорукою всенародної шани. Тож Україна не дасть несамовитому в любові та ненависті поетові зледащіти духом, втишитися і впокоритися. Та й
сам Павличко в «Молитві за Україну» просить Господа любові й непокори для
України, а для себе творчих сил, мислі й хисту до праці, аби втишити свою
болящу печаль:
«Дай
невмирущість Україні,
Мені - досмертних правд вогонь!».
Роздумуючи про Дмитра Павличка Олесь Гончар у своєму
«Щоденнику» визнав: «Дмитро Павличко – це мислитель, достойний продовжувач
Івана Франка, Каменяр нової доби».
Дмитро Павличко й далі творчо
випалює себе на пломінкому багатті контрастів, конфліктів, на протистоянні
думок і вчинків, настроїв і почуттів,
всякчас зриваючи голос відчайдушним криком болю за майбутнє українського народу.
.jpg)
