Заклад культури "БОРИСЛАВСЬКА ПУБЛІЧНА БІБЛІОТЕКА"

               Я віршем стаю до битви

Віршем мучусь, віршем кохаю…

Літературні читання

«Дух одвічної стихії Івана Гнатюка»

Лауреат Національної премії Тараса Шевченка, поет, письменник, перекладач, есеїст, громадський діяч, Почесний громадянин міста Борислава. 
   Літературні читання «Дух одвічної стихії Івана Гнатюка», які відбулися в центральній міській бібліотеці, були присвячені 85 - річчю від дня народження Івана Гнатюка.

 Борислав – місто незвичайної долі: оспіваний Каменярем, він постійно плекає таланти письменницької ниви. Так вже розпорядилася доля, що географічно знаходячись на 101 кілометрі від обласного центру Борислав приютив багатьох талантів України в роки тоталітарного режиму. В величному  сузір’ї літераторів Борислава чільне місце займає постать Івана Гнатюка.  Після сталінських таборів доля привела поета до міста прикарпатських нафтовиків, де мешкали  батьки дружини.

Ще в давні дні, як був я школярем,

Постав мені він з повістей Франкових,

Постав у злиднях,в запахах нафтових,

Закіпчений, захльостаний дощем.

Так писав про Борислав Іван Гнатюк. А перед тим була п’ятирічна школа у селі Дзвиняча, Тернопільської області, де народився письменник, потім - педагогічне училище, перший арешт…

Коли мене, провівши до воріт

Благословляла мати на дорогу

Я ще не знав,задивлений у світ

Що буду так тривожитись за нього.

Змалку жив любов’ю до свого народу. Ця любов була великою силою і дала можливість пережити навіть те, чого здавалося би, людина не в силі перенести. Потім відчув велику силу гніву, який теж вважав святим,- без того гніву не може бути любові, як і навпаки.

Колючим терням була устелена хресна дорога поета. Він автор унікального , неповторного життя, в якому було все: і злети і тортури, і каторга, і любов, і натхнення , поразки і перемоги.

Той шлях мені відміряний ще зроду.

Тернистий? Що ж..такий уже як є.

Такий важкий, як в цілого народу,

Що перейшов чистилище своє.

І далі йде, розламуючи грати.

Знекровлений в неволі й боротьбі.

Але якби прийшлося вибирати-

Той самий шлях я вибрав би собі.

 Життя Івана Гнатюка, як доля справжніх поетів, віддзеркалює долю усього українського народу тогочасного періоду. Доля тяжких таборів судилася  нашій краянці, Почесній громадянці міста Борислава п. Анастасіїї  Закидальській. Їй так близький вірш Гнатюка «Каторжанка».

Літературні здібності Івана Гнатюка проявилися ще в юнацькі роки. Поезія прийшла до нього з піснею, яку мати співала довгими зимовими вечорами. А поруч з материнською піснею слово Кобзаря. У спогадах письменника читаємо «Особливо мене захопили поезії Тараса Шевченка, які я завчав собі напам’ять».

Від першого вірша, датованого далеким 1949 роком, до першої збірки «Паговіння» минуло шістнадцять років. І навіть каторжний режим сталінських таборів не відбив у поета жаги до літературної творчості. Маючи непокірну вдачу, він так і залишився для нас поетом-борцем, поетом-бунтівником.

Ні, я не скнів – я жив,

Хоч часто в очі смерті

Дивився й кровю в них

Плював у забутті,-

Я пізнавав життя в бездушності одвертій,

Але ніколи їй не не кланявся в житті.

Та одна за одною приходять до читача поетичні книжки: «Калина», «Повнява», «Жага», «Барильєфи пам’яті», «Дорога», «Чорнозем», «Турбота», «Осіння блискавка», «Благословенний світ», «Дім і час», «Нове літочислення», «Хресна дорога», «Правда-мста» «Благословляла мати на дорогу»... І скрізь - самопожертвенна любов і біль за Україну.  

І ще одне життєве крило - любов до матері,  до родини.  «Бережімо людство, але матір перш за все на світі – бережім» - пише поет.

    Іван Гнатюк кілька разів відмовлявся від нагород, якими його хотіла приручити колишня влада.

Від Шевченківської премії не відмовився з великого поклоніння перед величчю постатті Шевченка.

В 2000 році за книгу споминів «Стежки - дороги» Іван Гнатюк удостоєний премії імені Тараса Шевченка.  Але життєві спомини великого поета не могли вміститися в одній книзі. Тому, разом з автором його життя ми проживаємо в книгах «Бездоріжжя», «Свіжими слідами».

Іван Гнатюк щиро любив Україну. Цю любов він прагнув передати всім нам, як своєрідну естафету.

З віком грань між ерами зітреться,

Життя моє загубиться в імлі,

Але у вічність проросте із серця

Моя любов до рідної землі.

Читаймо твори Гнатюка і це буде йому нерукотворний памятник.   Любімо Україну, як він її любив.

 Під час літературних читань прозвучали твори Івана Гнатюка: «Кобзар» - Остап Федрак, «Стефан Ковалів» -  Олег Федрак, Валерія Шахунова,  Олександр Кретчак,  «Нема нічого кращого за слово»  - Терезія Рославцева,  «За що Господь тебе карає» - Марія Вороняк, «Пагонець»- Олексій Сабат, «Любіть її не вірте суєсловам» - Наталія Сабат, «Полум’я  калини» - Богдана Ровенчак,  «В мені весняно бродять соки» - Святослав Ровенчак , «Доборолись- нікуди вже далі» - Володимир Дидик, «Моя любов» - Ірина Дудра. Художнє читання підготувала Наталія Харлан.

 Захід підготувала і провела бібліотекар Центральної міської бібліотеки  Алла Божко.

Провідний методист 
Бориславської МЦБС  
Божена Дмитришин.