Літературне свято «Нам пора для України жить»

Літературне свято 
«Нам пора для України жить».

Дух, наука, думка, воля –

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день!

27 серпня минуло 158 років від дня народження Івана Яковича Франка. 

У центральній міській бібліотеці Бориславської МЦБС зібралася громада міста, любителі творчості великого Каменяра, щоб згадати й вшанувати  великого борця за Незалежність, який залишив нам спадок української гідності і нині закликає нас до єдності».

Велет духу й титан праці – ці дві істини людського буття стали життєвим кредом великого сина українського народу – Івана Франка. Він ніколи не зраджував цьому життєвому закону і з гордістю виконав його, хоча земний шлях був недовгим і надзвичайно стражденним.

«Лиш боротись – значить жить» – це кредо Франка завжди актуальне для нас, особливо в цей складний час. Це не просто гасло, а глибока внутрішня переконаність людини, яка пережила страждання, особисті невдачі, переборола тимчасову слабкість духу, але не зломилася.

Наукова спадщина Франка, яка принесла йому всесвітню славу вченого-політолога багатогранна й всебічна у зображенні ним подій і явищ тогочасного суспільства.

Він був у передніх рядах тих, хто ламав скелю старого світу во ім’я нового, скелю неправди і визиску во ім’я правди. Він звав людський дух «вічним революціонером». Вічним революціонером був він сам.

І хоч Франка вже давно немає серед нас, але його незборимий дух завжди допомагає нам, українцям, розганяти хмари ідеологічної облуди та приниження, які неодноразово темною смугою нависають над Україною.

Похмуро виглядає наше небо сьогодні, але тепер ми зобов’язані повторювати подвиг Франка, котрий є великим астральним тілом, що гріє всю Україну.

Франко сформулював великої історичної ваги ідеал українського націотворення – витворення з великої стійкої маси українського народу – української нації.

Він глибоко переконаний, що не може бути національної самостійності, якщо народ у своєму духовному розвитку не вийшов із меж етнографічної свідомості і не піднявся до рівня розуміння свого національного "я", тобто усвідомлення того, що моє національне "я" – не малорос,  і, тим більше, не "хохол", а українець, що єднає всіх українців            у єдину національну родину – українську націю.

У наш час для декого стало звичним "правилом" виводити на світ Божий протиставлення Західної та Східної України, у ситуаціях, коли це вигідно певним силам у певних політичних цілях.

Ніколи ніхто з українців Західної України не протиставляв Західну Україну Східній. Західноукраїнська інтелігенція і всі українці боролися за здобуття самостійної, соборної, суверенної української держави зі столицею в Києві. Для них – це була святиня.

Для кожного українця  націоналізм – це патріотизм і служіння своєму народові. Тому марними та провокаційними є намагання ділити й протиставляти український народ за випробуваним принципом "розподіляй і володарюй" і ще гірше за націоналістичними характеристиками в спотвореному значенні, бо за цією політичною спекуляцією приховано намагання підірвати національну єдність українського народу.

І хочеться нагадати Вам, шановні краяни, важливий «вирок» Івана Франка, винесений ним, самому собі: «Нехай пропаде моє ім’я, але нехай росте і розвивається український народ!»

Та попри все – Франко залишається Франком. До нього не заросте народна стежка. До нього приходитимуть все нові покоління, в його творах знаходитимуть вічно палаючий вогонь любові до свободи, до незалежності, не боячись ніяких труднощів, невпинно йти вперед шляхом миру і праці. Через безупинний плин літ долітає до нас його полум’яне і тривожне слово.

Несе Франко нащадкам хліб щоденний

Несе у серці вистражданий вірш.

Несе в поривнім нескоримім жесті,

І шлях його крутіш, аніж гора,

За всіх, хто йшов у бій на полі честі,

За всіх, хто гинув на шляху добра.

Упродовж свята любителі слова продекламували поезію Івана Франка «Я не жалуюсь на тебе доле» (Наталія Сабат), «Гримить» (Валерія Шахунова), «Земле, моя всеплодющая мати» (Ася Лепак), «Гей, брати» (Каріна Чопик), «Немає друга понад мудрість» (Богданна Ровенчак), «Не пора», (Володимир Дидик).

Квіти до підніжжя пам’ятника Іванові Франку поклали: міській голова Володимир Фірман, заступник міського голови Сергій Оленич, начальник відділу гуманітарної політики Роман Тарнавський та представники громади міста.

Провідний методист

Бориславської МЦБС

Божена Дмитришин.