Понад Крутами вічність у сурми сурмить
«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього» - стверджують в народі. Людина, котра не знає минулого, - як перекотиполе: куди вітер подме, туди вона й котиться. Але ж людина не перекотиполе, і, як підкреслив у своєму безсмертному романі Павло Загребельний «на порожньому місці роду не заснуєш». Саме тому ми повинні знати історію. Вона вмита кров’ю і сльозами.
Однією з найтрагічніших її
сторінок є бій під Крутами. Близько 100 років тому, 29 січня 1918 року невелика
вузлова залізнична станція, що розташована на Чернігівщині на лінії Москва –
Бахмач – Київ, стала уособленням духовного злету нації, який уже упродовж майже
століття є національним символом для десятків поколінь – борців за свободу та
незалежність.
Пройшли десятиліття, а ми повною
мірою так і не усвідомили, що подвиг наших мужніх 300 українських 16 – 17 –
річних юнаків – добровольців, вчорашніх гімназистів і студентів, котрі загинули
смертю героїв, закривши своїми грудьми золотоверхий Київ і всю Україну, і є
найяскравішим взірцем безкомпромісної відданості Вітчизні. Безперечно, глибока
і міцна віра, надія на краще майбутнє була присутня у кожного з них.
Що ж штовхнуло їх у крутянський
сніг під кулі і багнети лютого безжального ворога, п’яного
більшовицького бидла, що перлося з північного сходу встановлювати свій «новий
світ» на наших землях? Хто платив їм, хто примушував під острахом військового
трибуналу? Ні, нічого такого не було. А що ж було? А була нестямна любов до
рідної землі, готовність до самопожертви заради нашої милої неньки України. І
вони пішли в цей свій перший і останній бій, чудово розуміючи, що не
повернуться назад, однак для них назад дороги не існувало.
Страшною ціною заплатив Київ за
недоглядну довірливість українських політиків - соціологів. 15000 тис. населення
столиці було знищено вже в перші два дні більшовицької окупації. Стріляли без
попередження – просто на звук української мови, не питаючи про походження чи
переконання.
Недовго тривав муравйовський кривавий бенкет на київських вулицях. Уже
через три тижні місто звільнили від
більшовицьких зайд, і кияни вирушили під Крути, щоб віддати останню шану юним
героям. Коли збирали в снігах їхні останки, не знайшлося жодного не скаліченого
тіла. Відрубані руки, голови, відсічені вуха, виколоті очі – так помстилися
юнакам більшовицькі ґвалтівники за те, що мали в дитячих душах недитяче почуття
гідності й прагнення волі. Лише 30 тіл удалося розшукати, 30 – із 300. 19
березня їх урочисто поховали у братській могилі на древній Аскольдовій горі
біля Києва.
Урок історії «Понад Крутами вічність у сурми сурмить» провели працівники
бібліотеки - філії №6 у Бориславському професійному ліцеї з учнями перших курсів груп електрогазозварників
і електриків. Бібліотекарі Марія Лутчак і Ольга Смерека розповіли про героїчний подвиг
юнаків, які полягли за незалежність молодої української держави на станції
Крути. Учні ліцею: Юрій Муйла, Ігор Дуб, Андрій Хомин, Івана Ігнатов, Тарас Нечитайло продекламували вірші: Я. Славутича «Кутянці»,
П. Тичини «Пам’яті тридцяти”, О. Бабія «Під Крутами», Г. Стороженка «Незабутня
могила». Бібліотекар Марія Лутчак ознайомила присутніх із добіркою літератури «І
героїзм, і трагедія під Крутами».
Крути –це не лише героїчна сторінка нашої історії. Це приклад для живих.
Ми маємо протистояти всьому, що загрожує вбити в кожному з нас українця,
християнина, порядну людину. Працювати і боротися за наші вартості – саме такий
дієвий патріотизм є сьогодні нашою зброєю. Герої Крут будуть у сучасному і
майбутньому тим промовистим прикладом усім нам: бути готовим до самопожертви.
Вони будуть дороговказом для всіх у сповненні своїх обов’язків перед нацією і
державою, запалюючи все нові й нові лави борців до безкомпромісної боротьби за
національну правду та духовну свободу України.
Урок історії завершився віршем Лесі Храпливої
«Молитва».
«О, Боже наш добрий з високого неба
Молитву сьогодні заносим до Тебе.
За тих, що боролись при станції
Крути
За нашу державу із ворогом лютим,
Що в битві цій впали в цю зиму
криваву…
Прийми їх до себе!Прийми в свою славу!
А нам від цих триста, о, Боже,
благаєм!»
Любові дай вчитись до рідного
краю!
Зав. бібліотеки-філії №6 для юнацтва О. Смерека
27.01.2014 р.
